ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
16.07.2012Справа №5002-19/3831-2011
За позовом - Публічного акціонерного товариства «Крименерго», АР Крим, м.Сімферополь
до відповідача - Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», м.Київ, в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Поштамту зв'язку № 1, АР Крим, м.Сімферополь
про спонукання до виконання певних дій
Суддя Мокрушин В.І.
Представники:
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - Субота І.В. - юрисконсульт, дов.№ 12-827 від 28.12.2011
Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Крименерго» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про зобов'язання Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Поштамту зв'язку №1 укласти з позивачем додаток №4 до договору на постачання електричної енергії №97/21-09 від 31.12.2004р. у редакції ПАТ «Крименерго», а також стягнення судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.05.2012 р. справу прийнято до свого провадження суддею Мокрушиним В.І. а справу призначено до розгляду у судовому засіданні.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.
Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причину неявки суд не сповістив. Про час та місце судового засідання був сповіщений належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, суд
ВСТАНОВИВ:
31.12.2004 між ВАТ «Крименерго» (Постачальник) та Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта» (Споживач) укладено договір про поставку електричної енергії №97/21-09, відповідно до п.1 якого Постачальник поставляє електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує Постачальнику її вартість та здійснює інші платежі (5-ти кратний розмір тарифу за перевищення договірної величини електроспоживання, пеню, по графіку погашення заборгованості, по актам порушення ПКЕЕ) відповідно до умов цього договору та додаткам до договору, які є його невід'ємними частинами.
Відповідно до п.2.1 договору, визначені обов'язки Постачальника: виконання умов даного договору; поставляти Споживачу електроенергію, як різновид товару: в об'ємах, визначених відповідно з розділом 5, та з врахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 «Об'єми поставки електричної енергії споживачу та субспоживачу»); відповідно до категорії надійності токоприймачів Споживача згідно з Правилами обладнання електроустановок та гарантованого рівня надійності електропоставки відповідно фактичній категорії, визначеною додатком №6 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін»; з дотриманням встановлених показників якості електричної енергії в межах відхилень, обумовлених в договорі між Постачальником та ДП «Енергоринок». Повідомляти Споживача про всі зміни тарифів на електричну енергію в письмовому вигляді або через засоби масової інформації (газета «Крымские известия») за п'ять днів до введення їх в дію.
Серед обов'язків Споживача за п.2.2 договору, визначено, зокрема: виконання умов даного договору; дотримуватися режиму споживання електричної енергії відповідно до умов розділу 5 цього договору; сплачувати Постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування, відповідно до умов додатку №4.1 або 4.2 «Порядок розрахунків».
Відповідно до п.1 Порядку розрахунків споживачів, які розраховуються за фактично спожиту електроенергію, що є додатком №4.2. до договору про поставку електричної енергії, розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються відповідно до п.6.6. Правил користування електричною енергією.
За підпунктом «а» п.1 даного порядку, повна поточна оплата вартості електричної енергії здійснюється одним платежем по фактичним показникам приборів обліку на дату оплати встановлену даним додатком.
Позивач вказує на те, що з метою досягнення відповідності договору на постачання електроенергії з правилами користування електричною енергією, ПАТ «Крименерго», починаючи з 2006 року неодноразово направляло на адресу відповідача пропозицію на укладення замість Додатку, який передбачає порядок розрахунків для споживачів, які розраховуються за фактично спожиту електроенергію, Додатку, який передбачає порядок розрахунків для споживачів, які здійснюють передоплату за спожиту електроенергію, однак відповідач постійно відмовлявся від підписання.
При дослідженні судом пропонованого до підписання порядку, встановлено, що згідно з п.1 порядку, розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються відповідно до діючої редакції п.6.6. Правил користування електричною енергією.
Відповідно до п.6.6 ПКЕЕ, оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.
Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов необґрунтованим і не підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2011 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2011 р. у справі №5002-26/3831-2011залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2012 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішсервіс» задоволено; рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.10.2011 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р. зі справи №5002-26/3831-2011 скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність при новому розгляді справи встановити джерела фінансування відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
З метою виконання вказівок суду касаційної інстанції при новому розгляді справи представником відповідача у судовому засіданні надано суду довідку від 16.07.2012 вих.№ 25-05-1423, з якої суд вбачає, що підприємство відповідача фінансується з державного бюджету, так у листопаді 2011 року з державного бюджету отримано 218000,00 грн., у грудні 2011 року було отримано з державного бюджету 218000,00 грн. На 2012 рік заплановано фінансування на листопад 2012 року приблизно у розмірі 250000,00 грн. Вказані кошти надходять для відшкодування витрат на заробітну плату поштальонам Поштамту - ЦПЗ № 1.
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.
Позивач в обґрунтування позовних вимог щодо внесення змін до договору про поставку електричної енергії №97/21-09 від 31.12.2004, шляхом визнання укладеним додатку №4.2 до договору на поставку електричної енергії №97/21-09 від 31.12.2004, укладеного між ВАТ «Крименерго» та Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта», посилається на п. 9.2 договору, згідно з яким, якщо після укладення договору набрав чинності нормативно - правовий акт, норми якого по іншому регулюють умови даного договору, сторони зобов'язуються керуватися цим актом законодавства та внести зміни в цей договір.
Позивач у позовній заяві вказує, що 12.10.2006 Національною комісією регулювання електроенергетики України винесена постанова №1325 «Про внесення змін до Правил користування електричною енергією», відповідно до п.1 якої вказано про внесення змін до Правил користування електричною енергією, затверджені постановою Національною комісією регулювання електроенергетики України від 31.02.1996, виклавши їх у новій редакції, згідно з якою суб'єкти господарювання, на які поширюється дія зазначених Правил зобов'язані на протязі трьох років привести відносини між собою згідно з вимогами Правил користування електричною енергією у новій редакції.
Проте, суд даний довід позивача до уваги не приймає з огляду на наступне.
Дана постанова НКРЕ була прийнята щодо внесення змін до постанови НКРЕ від 17.10.2005 №910, а не про внесення змін до Правил користування електричною енергією.
Між тим, як визначення обов'язку суб'єктів господарювання привести протягом
3-х років взаємовідносини між собою у відповідність до вимог Правил так і пункт 6.6. ПКЕЕ в редакції, яка регулює питання щодо попередньої оплати електричної енергії були затверджені постановою №910 НКРЕ від 17.10.2005.
Суд погоджується з позивачем щодо існування нормативного акту який змінив форму оплати на попередню, тоді як договір про поставку електричної енергії №97/21-09 від 31.12.2004 був укладений на умовах оплати за фактично спожиту електроенергію, що регулювалося п.7.6 Правил користування електричною енергією в редакції від 18.12.2003.
Однак, в цей же час, направляючи листи з проханням підписати змінений додаток 4.2 до договору про постачання електроенергії, позивач не врахував того, що відповідач є установою державною, статус якої у спірному пункті 6.6 Правил користування електричною енергією визначений, як спеціальний.
Отже, згідно з абз.3 п.6.6 Правил користування електричною енергією, підприємства житлово-комунального господарства та підприємства, які надають послуги щодо забезпечення комунально-побутових потреб населення, в межах наданих населенню послуг, установи та організації, які фінансуються з державного та/або місцевого бюджету, здійснюють повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії на початку періоду, наступного за розрахунковим, відповідно до договору про постачання або купівлю-продаж електричної енергії. За наявності фінансової можливості та за погодженням з постачальником електричної енергії зазначені підприємства, установи та організації можуть здійснювати попередню оплату вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії.
Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців №11100157 від 14.02.2011 вбачається, що відповідач належить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, який в той же час є єдиним засновником відповідача, що дає підстави суду вважати Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Поштамту - Центру Поштового зв'язку №1 Кримської дирекції УДППЗ «Укрпошта» як державний орган, що фінансується з державного бюджету (а.с.35-40, Том 1).
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Згідно з ч.3 ст.73 Господарського кодексу України майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
З урахуванням наведено, суд приходить до висновку, що відповідач входить до кола осіб, яким згідно абз.3 п.6.6 ПКЕЕ дозволено проводити оплату електроенергії за фактичними показниками. Крім того, встановлено, що оплата у формі попереднього перерахування грошей за користування електроенергією може бути здійснена за наявності фінансової можливості, а отже, є правом такої установи, а не її обов'язоком.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язка уз чим відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі
Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Слід зазначити, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого нормами закону щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання охоронюваного законом інтересу і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позивачем не виконані вимоги пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості позовних вимог, при цьому суд враховує, що обов'язок доказування обставин на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень покладається саме на зацікавлену сторону, в даному випадку позивача.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повне рішення складено 17.07.2012.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33-34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
· У задоволенні позову відмовити.
Суддя В.І. Мокрушин