ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 27.11.2007 р. за заявою приватного підприємця ОСОБА_1 (далі -Кредитор, Підприємець) порушено провадження у справі № 9/61 про банкрутство приватного підприємства "Тотал "Плюс" (далі -Боржник, Підприємство) в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі -Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Рівненської області від 26.12.2007 р. (суддя -Демидюк О.О.) визнано боржника -приватне підприємство "Тотал "Плюс", банкрутом відповідно до ст. 52 Закону про банкрутство та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено Кредитора.

Не погоджуючись з винесеною постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Рівненському районі (далі -Інспекція) звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2007 р. та направити справу № 9/61 на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2008 року (головуючий суддя -Михалюк О.В., судді: Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) апеляційну скаргу Інспекції залишено без задоволення, а постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2007 року -без змін.

Не погоджуючись з винесеною постановою суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Рівненському районі звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2008 року, а справу № 9/61 направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме ст. 52 Закону про банкрутство, ст.ст. 11, 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,  виходячи з наступного.

Стаття 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначає осіб, що мають право апеляційного оскарження, якими є, зокрема, сторони у господарській справі. Провадження у справах про банкрутство здійснюється в порядку провадження, передбаченому ГПК України, з урахуванням  особливостей, встановлених Законом про банкрутство, стаття 1 якого визначає сторін у справі про банкрутство, якими є, зокрема, кредитори (представник комітету кредиторів).

Також, ст. 1 Закону про банкрутство передбачає, що кредитор -це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами  вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи  державної податкової служби та інші органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Вказана стаття Закону про банкрутство визначає грошове зобов'язання, як  зобов'язання боржника заплатити кредитору певну  грошову суму  відповідно  до  цивільно-правового договору   та   на   інших   підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не  зараховуються  недоїмка  (пеня  та  штраф),  визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також  зобов'язання,  які виникли  внаслідок  заподіяння  шкоди  життю  і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої  участі.

Пункт 1 ст. 14 Закону про банкрутство встановлює порядок пред'явлення кредиторами своїх вимог до боржника, який (порядок) включає також подання до господарського суду письмових заяв із вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують.

Як вбачається, заявником в касаційній скарзі зазначається про неможливість у встановлений законодавством термін провести перевірку діяльності Боржника, а також про навмисне здійснення процедури банкрутства щодо Боржника. При цьому, Інспекція, як в апеляційній скарзі, так і в касаційній скарзі жодним чином не посилається на наявність будь-яких майнових (грошових) претензій до Боржника, розмір таких претензій (суму вимог), характер вимог (майнові або грошові). Окрім цього, в скаргах відсутнє посилання на будь-які докази, з їх наданням, що підтверджують такі вимоги. Визначення ж заявником в апеляційній та касаційній скаргах про неможливість проведення документальної перевірки діяльності Боржника та можливість виникнення податкової заборгованості у майбутньому не є по суті пред'явленням кредиторських вимог до Підприємства.

Отже, враховуючи порядок визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбачений ст.ст. 1, 14, 15, а також ст. 52 Закону про банкрутство, касаційна інстанція дійшла висновку, що Інспекція не є кредитором у справі про банкрутство Боржника, оскільки Інспекція не пред'явила кредиторські вимоги до Підприємства та вимоги останнього не були визнані у встановленому Законом про банкрутство порядку, у зв'язку з чим Інспекція, відповідно, не є стороною у справі про банкрутство Підприємства, яка має право апеляційного оскарження відповідно до положень ст. 91 ГПК України.

На вказане суд апеляційної інстанції увагу не звернув та не дав цьому відповідної правової оцінки.

Згідно п. 1 частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд  припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи наведене та застосовуючи аналогію з вищевказаною процесуальною нормою, колегія суддів вважає, що спір згідно поданої Інспекцією апеляційної скарги на постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2007 року не підлягає вирішенню в апеляційному господарському суді.

За таких обставин справи, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а апеляційне провадження за скаргою Інспекції на постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2007 року - припиненню. Приймаючи до уваги даний висновок, касаційні вимоги Інспекції щодо передачі справи на новий розгляд до господарського суду Рівненської області задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного та керуючись  ст.ст. 1, 14, 15, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та п. 1 ст. 80 та ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ -111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі  задовольнити частково.

2.          Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2008 р. у справі № 9/61 скасувати. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Рівненському районі на постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2007 р. у справі № 9/61 припинити.

Головуючий                                                                       Б.М. Поляков

         Судді                                                                                    В.М. Коваленко                                                                           

                                                                                                       І.Ю. Панова