ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
головуючого - судді Бутенка В.І.,
суддів : Горбатюка С.А.,
Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.І.,
при секретарі Якименко О.М.,
заслухавши суддю - доповідача про підготовчі дії, проведені по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про стягнення заборгованості по одноразовій допомозі , -
в с т а н о в и л а :
В березні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В позові вказував на те, що з 01.02.1974р. по 08.05.1998р. проходив військову службу в управлінні СБУ у Волинській області та в травні 1998 року наказом голови СБУ був звільнений в запас за станом здоров'я.
17.06.1998 р. МСЕК було визнано стійку втрату професійної працездатності і йому визначена третя група інвалідності.
В зв'язку з цим позивачу наказом начальника управління СБУ у Волинській області №35-ос від 07.07.1998р. у відповідності до п.2 ст. 29 Закону України "Про службу безпеки України" була нарахована одноразова грошова допомога в розмірі трирічного грошового утримання в сумі 20210,40 грн., яка згідно чинного законодавства повинна виплачуватись у місячний термін з дня визначення МСЕК стійкої втрати працездатності.
Зазначена допомога виплачувалась йому з 07.04.2000р. по 29.03.2001р.
Посилаючись на те, що одноразова допомога виплачена йому несвоєчасно, позивач вважав, що вона підлягає коригуванню, а тому просив стягнути з відповідача на його користь 15349,70 грн. компенсації за порушення терміну її виплати. В судовому засіданні ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог до 16501,04 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2004 року в задоволенні скарги відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 13 жовтня 2004 року рішення районного суду залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду І інстанції.
При цьому в скарзі вказується на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції встановив, а апеляційний суд обґрунтовано погодився з тим, що ОСОБА_1 згідно наказу Голови Служби безпеки України від 08 травня 1998 року був звільнений в запас з військової служби в управлінні СБУ у Волинській області за станом здоров'я і йому наказом начальника управління СБУ у Волинській області НОМЕР_1 відповідно до ст. 29 Закону України “Про Службу безпеки України” призначено до виплати одноразову грошову допомогу в розмірі трьохрічного грошового утримання.
Судами також встановлено, що зазначена допомога йому виплачувалась з 07 квітня 2000 року по 29 березня 2001 року.
Таким чином, правильно встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, суд як першої, так і апеляційної інстанції, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову, неправильно застосували норми матеріального права.
Аналізуючи діюче на час розгляду справи законодавство, колегія суддів приходить до висновку, що виплата одноразової грошової допомоги в зв'язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, є самостійним видом соціальних гарантій, встановлених для військовослужбовців Служби безпеки України, зміст, передумови застосування та розмір яких визначено спеціальною нормою права - Законом України “Про Службу безпеки України”.
Проте наслідки несвоєчасного призначення або несвоєчасної виплати зазначеної грошової допомоги спеціальним законом не врегульовано.
За таких обставин застосуванню підлягають загальні норми права, зокрема в даному випадку такі норми містяться в "Правилах відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затверджених постановою Кабінету міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 і які діяли на час звернення позивача до суду та судового розгляду справи.
Відповідно до п. 43 цих Правил, якщо потерпілому, або особам, які мають право на відшкодування шкоди, з вини власника своєчасно не визначено або не виплачено суми відшкодування шкоди, то ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну і підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги у порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.
Таким чином, враховуючи положення ст. 34 Закону України “Про оплату праці”, компенсація працівникам втрати частини відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, у зв'язку із порушенням строків її виплати, провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
З наведеного вбачається, що коригування суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, а в даному випадку одноразової грошової допомоги, є відмінним від індексації грошових доходів населення, яка дійсно застосовується лише до грошових доходів громадян, які не мають разового характеру, а тому до висновку про відмову у задоволенні вимог позивачу ОСОБА_1 суд прийшов передчасно.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами помилково застосовано п.1 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, п.п. 2,3 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 663, керуючись якими суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у позові, а апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Таким чином, судами не було встановлено норм закону, що регулює правовідносини, які виникли у справі, а також не з'ясовано питання щодо порядку та розмірів коригування несвоєчасно виплачених сум одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Постановлені у справі судові рішення не ґрунтуються на законі, прийняті з порушенням норм матеріального права, а тому не можуть бути залишені без змін і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в процесі якого слід врахувати наведене і розглянути справу у відповідності з вимогами закону.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 13 жовтня 2004 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
С у д д і :