У К Р А Ї Н А

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Бєлан Н.О.

суддів: Боголюбської Л.Б., Дзюбіна В.В.

за участю прокурора: Ємця А.А.

засудженого: ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора Ткачука Г.В., який брав участь в суді першої інстанції, та засудженого на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2012 року, яким:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Києва, зареєстрований та проживаючий за адресою в АДРЕСА_1, раніше не судимий в силу ст. ст. 89, 108 КК України.

засуджений:

· за ст. 186 ч. 2 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні 27 вересня 2011 року, приблизно о 14 год., грабежу, бо повторно з метою відкритого викрадення чужого майна зайшов у під'їзд будинку № 26 по вул. Празькій в м. Києві, де застосовуючи фізичне насильство, яке не є небезпечним для здоров'я, відкрито, силоміць стягнувши та зірвавши з шиї, викрав у ОСОБА_2 золотий ланцюжок із золотим кулоном на загальну суму 3 тис. гривень.

В апеляції, з урахуванням внесених змін, прокурор порушив питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд через неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону - ст.ст.88, 89, 108 КК України, які визначають правові наслідки судимості та встановлюють правила її погашення, у зв'язку з чим засуджений помилково визнаний таким, що має судимість за попереднім вироком, а яка фактично є погашеною. Крім того, апелянт посилається й на порушення кримінально-процесуального закону, а саме встановлених ст.299 КПК України правил про визначення обсягу дослідження доказів у справі, внаслідок чого, вважає неправильно встановлені фактичні обставини справи, а саме ті, що впливають на кваліфікуючі ознаки злочину.

Зокрема, поза увагою суду залишилися пояснення засудженого, який не оспорював відкрите викрадення у потерпілої цієї золотої прикраси, але заперечував факт застосування до останньої насильства. Тому суду належало досліджувати докази щодо цих обставин, оскільки потерпіла на досудовому слідстві теж конкретно не зазначала, яке насильство застосував до неї засуджений.

В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить пом'якшити покарання до чотирьох років позбавлення волі, бо щиро кається у вчиненому злочині, крім того, зауважує, що матеріальні претензій до нього з боку потерпілої відсутні та він хворіє на тяжку хворобу. Одночасно апелянт стверджує, що до потерпілої насильство не застосовував, сам перебував у стані душевного хвилювання, і також звертає увагу на те, що протягом п'яти років після відбуття покарання не притягувався до кримінальної відповідальності.

Іншими учасниками судового розгляду апеляції не подані.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав зміни до поданої апеляції державного обвинувача, пояснення та останнє слово засудженого про пом'якшення покарання, в той же час останній підтримав апеляцію прокурора, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в апеляції, судова колегія знаходить апеляцію прокурора такою, що підлягає задоволенню, при цьому апеляція засудженого - частково з таких підстав.

Відповідно до ст.299 КПК України суд вправі за згодою сторін, якщо вони не заперечують фактичні обставини справи, визнати недоцільним дослідження доказів у справі. При цьому допит підсудного, якщо він тільки не відмовляється від дачі показань, проводиться обов'язково не тільки з метою забезпечення останньому такого права, а і для безпосереднього з'ясування судом обставин справи та їх розуміння підсудним.

Тому відповідно до ч.4 вказаної статті кримінального закону питання щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, можливо вирішити й після допиту підсудного.

Проте цих вимог закону при розгляді справи суд першої інстанції не дотримався.

Так, виходячи з пояснень засудженого, що зафіксовані у протоколі судового засідання, він фактично не свідчив про застосування насильства до потерпілої, у зв'язку з чим суд мав визначитися з порядком дослідження доказів у справі після допиту підсудного, при тому, що ці обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, не конкретизовані й у формулі обвинувачення, що теж залишено судом поза увагою.

Отже, у судовому засіданні у засудженого взагалі не були з'ясовані обставини, які стосуються пред'явленого йому обвинувачення у вчиненні грабежу за обтяжуючих обставин - із застосуванням насильства до потерпілої, яке не є безпечним для здоров'я, а також його розуміння цих обставин.

Тому вказівка у вироку про те, що учасники судового розгляду не оспорювали фактичні обставини справи, не є об'єктивною.

Також слід погодитися з доводами апеляцій щодо формального дослідження даних про особу засудженого, який за обвинуваченням вчинив цей злочин ще й за кваліфікуючою ознакою - повторно.

Вказівка слідчого у обвинувальному висновку про те, що засуджений звільнився у 2009 році з місць позбавлення волі, де відбував покарання за попереднім вироком за тяжкий злочин проти власності, скоєний у неповнолітньому віці, є безпідставною, бо за даними спецперевірки той звільнився 16 серпня 2006 року, що також підтверджується й відповідною довідкою у справі (а.с.77, 81).

Проте ці дані суд належним чином не перевірив і переписав їх у вирок з обвинувального висновку, зазначивши дату звільнення засудженого з місць позбавлення волі у 2009 році.

Відповідно до положень ст. 108 КК України строк погашення судимості особи засудженої до позбавлення волі за тяжкий злочин, скоєний у неповнолітньому віці, становить три роки з дня відбуття покарання.

В апеляції засуджений теж стверджує, що до цього грабежу він інших злочинів не вчиняв.

За таких обставин доводи в апеляції прокурора про те, що підчас розгляду справи судом допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, які перешкоджали постановити законний і обґрунтований вирок, заслуговують на увагу.

Недотримання вказаних вимог закону також позбавляють апеляційний суд можливості виправити ці недоліки в апеляційній інстанції.

У зв'язку з чим вирок суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно усунути вказані порушення та з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального закону прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Також під час розгляду справи суду належить повно та всебічно перевірити доводи апеляції засудженого та дані про його особу, чи є він суспільно небезпечною особою, та у випадку доведеності його вини в інкримінованому йому злочині призначити законне й справедливе покарання у відповідності до вимог ст.65 КК України.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію прокурора Ткачука Г.В. задовольнити, апеляцію засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишити без зміни.

Головуючий:

Судді: