АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/2690/5978/2012
Головуючий у 1 інстанції: Піхур О.В.
Доповідач: Стрижеус А.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 червня 2012 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Стрижеуса А.М.,
суддів: Поліщук Н.В., Шкоріній О.І.,
при секретарі: Василевському Я.П.,
за участю: представника відповідача Жирика Я.І.
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Банк Форум", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договорів, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивачі у січні 2011 року звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства „Банк Форум", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів.
Свої позовні вимоги, які було уточнено під час розгляду справи, позивачі мотивували тим, що 15 травня 2007 року між ОСОБА_2 та АКБ „Форум", правонаступником якого є ПАТ „Банк Форум" було укладено кредитний договір № 0114/07/01 і додаткову угоду № 1 від 04 липня 2007 року.
15 травня 2007 року між ОСОБА_4 та відповідачем було укладено договір поруки.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію для споживчих цілей в розмірі 820 000 доларів США.
09 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 в забезпечення виконання боржником зобов'язань було укладено договір іпотеки.
Крім того, 15 травня 2008 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір іпотеки.
Позивач зазначає, що законним платіжним засобам на території є гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Оборотоздатність іноземної валюти на території України обмежена законом і допускається за спеціальним дозволом. У зв'язку з відсутністю у відповідача ліцензії та дозволів, а тому відсутнє у відповідача право на здійснення операцій з надання кредиту у іноземній валюті.
З даних підстав позивачі просили суд визнати недійсним кредитний договір № 0114/07/01 та додаткову угоду № 1 від 04 липня 2007 року, укладені між позивачем та відповідачем, визнати недійсними договори іпотеки укладені між сторонами та стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Банк Форум", треті особи: ОСОБА_4. ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду позивачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу в якій вона просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним кредитний договір № 0114/07/01 та додаткову угоду № 1 від 04 липня 2007 року, укладені між ОСОБА_2 та АКБ „Форум", правонаступником якого є ПАТ „Банк Форум", визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_3 та АКБ „Форум", правонаступником якого є ПАТ „Банк Форум".
Зокрема позивач ОСОБА_2 посилається на те, що судом першої інстанції при постановлення рішення було неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, що призвели до прийняття неправильного рішення, так як на момент укладання кредитного договору відповідач не був наділений правом укладати кредитні договори з громадянами України у іноземній валюті, на момент укладання спірного кредитного договору і до цього часу в Україні не існує Закону, який би встановлював порядок кредитування населення України у іноземній валюті, а регулювання цього порядку підзаконними актами суперечить положенням ст.ст. 8, 99 Конституції України. Таким чином позивач вважає, що кредитний договір є недійсним, так як суперечить вимогам Конституції України, ЦК України, а також моральним засадам суспільства, з огляду на те, що паралельне з національною застосування іноземної валюти в Україні підриває стабільність національної валюти.
В судове засідання позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином (а.с.171, 174, 175), а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України.
Представник відповідача Жирик Я.І. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення, суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15 травня 2007 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено кредитний договір № 0114/07/01 та додаткову угоду № 1 від 04 липня 2007 року.
15 травня 2007 року між ОСОБА_4 та відповідачем було укладено договір поруки.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, Банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію для споживчих цілей в розмірі 820 000 доларів США.
Крім того, 09 липня 2007 року в забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки між ОСОБА_3 та відповідачем.
15 травня 2008 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір іпотеки.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.
Такий висновок суду є обґрунтованим, який ґрунтується на повно та всебічно досліджених обставинах справи.
За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.
Нормами ст.ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що правочин вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії).
З даними твердженнями позивача, не можливо погодитися, так як відповідно до ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, основний закон не встановлює не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до Законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є декрет Кабінету Міністрів України.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" установлено, що кошти це грошові у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій установлюється також положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на використання окремих операцій, затвердженим постановою правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5.3. якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, що перераховані в цьому положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з декретом КМ
Відповідно до ст. 5 декрету КМ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно з п. 2 ст. 5 цього ж декрету.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог п.п. 4 ст. 5 декрету КМ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземні валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Відповідно до п. 1.5 положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 декрету КМ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Установивши, що у ПАТ „Банк Форум" є всі необхідні дозволи та ліцензії на право здійснювати валютні операції (а.с.32-38) відповідно до вимог Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року та Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року, суд дійшов правильного висновку, що банк має право використовувати як засіб платежу іноземну валюту.
Крім того встановивши, що кредитний договір № 0114/07/01 та додаткова угода № 1 від 04 липня 2007 року та договори іпотеки були укладені між сторонами у відповідності до чинного законодавства, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивачів.
Колегія суддів, вважає, що доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: