Справа № Провадження №22-ц-3307/12 22-ц/1090/4085/12 Головуючий у І інстанціїКисіль О.А.

Категорія26Доповідач у 2 інстанції Білоконь

27.07.2012

УХВАЛА

Іменем України

09 липня 2012 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Волохова Л.А.,

суддів: Білоконь О.В., Іванової І.В.,

при секретарі: Соловйову А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 04 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитних договорів, договору поруки та договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2011 року позивач звернувся до суду вказаним з позовом, посилаючись на таке.

26 травня 2008 року між позивачем та ВАТ «Універсал Банк»(правонаступник ПАТ «Універсал Банк») укладено два договори споживчого кредиту, відповідно до яких позивачка отримала на споживчі потреби кредит у розмірі 31595 та 25499 швейцарських франків.

З метою забезпечення виконання зобов»язань за вказаними кредитними договорами між сторонами було укладено договір іпотеки щодо земельної ділянки від 27 травня 2008 року та між банком та ОСОБА_3 договір поруки.

Позивач вважала, що при укладенні кредитних договорів, відповідачем було порушено вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідачем перед укладення кредитних договорів не було повідомлено позивача у письмовій формі про кредитні умови, чим введено її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, тому ці договори слід визнати недійсними на підставі ст. 230 ЦК України.

Крім того, укладені кредитні договори суперечать нормам законодавства України, що згідно з п.6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»є підставою для визнання його недійсним.

Позивач просила визнати недійсними кредитні договори, договори поруки та іпотеки, а також зобов'язати відповідача прийняти у позивача суму залишкової заборгованості у термін, що передбачався сторонами для погашення кредиту.

Після уточнення позовних вимог позивач також просила суд зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу зняти заборону відчуження предмету іпотеки (земельної ділянки) за договором іпотеки та накласти на відповідача штрафні санкції відповідно до ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 04 квітня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, позивач не довів, що оспорювані кредитні договори та договір іпотеки не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, не надано доказів укладення договору поруки внаслідок обману з боку відповідача, а тому відсутні підстави для визнання згаданих договорів недійсними.

Колегія суддів згідна з такими висновками суду з таких підстав.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем ВАТ «Універсал Банк»(правонаступник ПАТ «Універсал Банк») 26 травня 2008 року укладено договір споживчого кредиту № 008-2008-1661, відповідно до якого позивач отримала грошові кошти у розмірі 31595 швейцарських франків на споживчі потреби (а.с.14-19).

26 травня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк»(правонаступник ПАТ «Універсал Банк») та позивачем укладено ще один договір споживчого кредиту №008-2008-1662, відповідно до якого позивач отримала грошові кошти у розмірі 25499 швейцарських франків на споживчі потреби (а.с.8-13).

Для забезпечення виконання зобов»язань за кредитними договорами 27 травня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки щодо земельної ділянки розміром 0,15 га, яка знаходиться в с. Данилівка Васильківського району Київської області по вул. Зеленій, 39 (а.с.20-23).

Дані договори були добровільно підписані сторонами.

З наведеного слідує, що позивач ОСОБА_2 при підписанні наведених договорів погодилась з їх умовами, не скористалась правом відкликання згоди на укладення договору та не заперечував проти надання відповідної суми кредиту.

Відповідно до п. 8.5. кредитних договорів позичальник підтверджує, що до укладення ним цього Договору він був ознайомлений у письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у Кредитора, а саме: 1) найменування та місцезнаходження Кредитора-юридичної особи та його структурного підрозділу; 2) умови кредитування (зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку, на який кредит може бути одержаний, мети для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, необхідності здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями Позичальника, типу процентної ставки (фіксованої , плаваючої, тощо), переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; 3) орієнтовну сукупну вартість кредиту (з урахуванням: а) процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб-страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); б) варіантів погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; в) можливості та умов дострокового повернення кредиту) тощо.

Отже, наведені матеріали справи свідчать, що до укладення кредитних договорів позивач ОСОБА_4 у письмові формі була ознайомлена з інформацією про умови кредитування відповідно до вимог п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Права позивача на отримання повної та достовірної інформації щодо умов договору та порядку його сплати не порушувалися, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписи ОСОБА_2 на відповідних документах, які деталізують умови отримання кредиту та сплати тіла кредиту і відсотків (а.с.90-93).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, позивача ОСОБА_4 було введено відповідачем в оману шляхом не було повідомлення позивача у письмовій формі про кредитні умови є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч.1, ч.3-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про недоведеність підстав, передбачених ст. 203, 215, 230 ЦК України для визнання оспорюваних договорів недійсними, є отаким, що ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Отже, судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання договорів іпотеки та поруки недійсними, зобов'язання вчинення дій є похідними від позовних вимог про визнання недійсними кредитних договорів, рішення суду в частині відмови у визнанні недійсними іпотечного договору також є правильним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони теж не спростовують висновків суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 04 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :