Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22ц-2899/12 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко Л.І.
Суддя-доповідач Забіяко Ю.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: суддів: при секретарі:Бєлка В.Ю. Забіяко Ю.Г. Глазкової О.Г. Посник Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6, прокурора Ленінського району м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_5
на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2011 року по справі за позовом прокурора Ленінського району м. Запоріжжя в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: орган опіки та піклування Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, Відкрите акціонерне товариство «Запоріжтрансформатор», про визнання приватизації недійсною,-
В С Т А Н О В И Л А :
У червні 2008 року прокурор Ленінського району м. Запоріжжя в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання приватизації недійсною, а саме просив визнати недійсними свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 № 961/257-681 БП від 28.02.1994 року, видане адміністрацією Запорізького трансформаторного заводу корпорації «Запоріжтрансформатор», та розпорядження Запорізького трансформаторного заводу державної корпорації Запоріжтрансформатор»№ 681- БП від 28.02.1994 року.
Оскільки у даній квартирі з дня свого народження фактично проживав на той час неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, із своїми батьками і старшою сестрою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, то він мав право на приватизацію квартири.
Право власності на квартиру в рівних частках в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9 визнано за відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 13.02.2006 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2011 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5, ОСОБА_6, прокурор Ленінського району м. Запоріжжя в інтересах ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 1/2 частині на підставі рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 13.02.2006 року (а.с.5). Право власності за ними визнано в порядку спадкування після смерті їх матері ОСОБА_9
ОСОБА_9 належала на праві приватної особистої власності спірна квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № 961/257-681 БП від 28.02.1994 року, виданого Запорізьким трансформаторним заводом корпорації «Запоріжтрансформатор»на підставі розпорядження Запорізького трансформаторного заводу державної корпорації Запоріжтрансформатор»№ 681- БП від 28.02.1994 року.
Вказана квартира була приватизована ОСОБА_9
Приватизація є врегульованою законом процедурою передачі квартир державного житлового фонду у приватну власність громадян, яка включає в себе відповідні етапи, які оформлюються відповідними документами.
Так, відповідно до ст.1, ч.1 ст.5, ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»(далі - Закон №2482-ХІІ) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир (будинків) шляхом передачі їм цих квартир (будинків) у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї на підставі рішення відповідного органу приватизації.
Виходячи з аналізу змісту Закону №2482-ХІІ у поєднанні з нормами ст.ст.1, 6, 9, 61 ЖК України місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених ст.71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
За матеріалами справи на момент приватизації ОСОБА_9 була єдиною зареєстрованою в спірній квартирі особою, та в період 1993-1994 роки нарахування по комунальним послугам проводилися на одну особу.
Судом проаналізовані докази по справі та достовірно встановлено, що при вирішенні питання про приватизацію квартири не було порушено прав інших осіб, з чого слідую, що приватизація відбулася з дотриманням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Держкомітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 15.09.1992 року.
Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те, що є законними рішення органу приватизації про передачу квартири у власність та свідоцтво про право власності в порядку приватизації на ім'я ОСОБА_9
На підтвердження позову не було надано жодного допустимого, достовірного та належного доказу в розумінні ст.ст.57-59 ЦПК України, що на момент приватизації неповнолітній ОСОБА_5 разом зі своїми батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_10 мали право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 відповідно до ст.ст.64, 65 ЖК України.
Згідно зі ст.ст.64, 65 ЖК України особи, що вселились у жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування цим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем і членами його сім'ї, які з ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Суд під час розгляду справи врахував положення ст.64 ЖК України та роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України № від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у відповідності до вимог ст.ст.10, 60, 212, 213 ЦПК України всебічно та повно з'ясував обставини справи, надав оцінку доказам, поданим сторонами, належним чином перевірив, та встановив, що на момент приватизації ніяких порушень прав інших осіб, в тому числі і на той момент неповнолітнього ОСОБА_5 не було.
Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах, обґрунтований правовий аналіз яких відобразив в мотивувальній частині рішення. При цьому, судом дотримані норми процесуального права, зокрема щодо оцінки зібраних у справі доказів на предмет їх належності та допустимості.
Інші доводи апеляційної скарги не вказують на порушення судом норм матеріального або процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні, судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони лише зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального закону.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його законність, підстав для скасування або зміни судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6, прокурора Ленінського району м.Запоріжжя в інтересах ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2011 року по цій справі -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: