Справа № 1-2/11

Номер провадження 1/1109/2/2012

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2012 року Суддя Кіровського районного суду м. КіровоградаБурко Р..В., при секретаріКац-Філімончук І.В.., за участю прокурораБурєц О.К.., захисника - адвокатаМарківського В.В.., обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3., розглянувши під час попереднього розгляду кримінальну справу по обвинуваченню

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.1,2,3 ст.212 КК України,

- ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191 КК України,

- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212 КК України,

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до Кіровського районного суду м.Кіровограда надійшла кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.1,2,3 ст.212 КК України, ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, у вчиненні злочинів, передбачених ч3 ст.212 КК України.

Згідно із пред'явленим органом досудового слідства обвинуваченням ОСОБА_1. обвинувачується у тому, що вчинив ряд умисних злочинів проти власності, в сфері господарської діяльності, а саме: фіктивне підприємництво, тобто створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, вчинене повторно, в складі організованої злочинної групи, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі та юридичним особам; пособництво у вчиненні привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, повторно, за попередньою змовою групою осіб, вчинене в особливо великих розмірах та в складі організованої злочинної групи;

умисне ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановлених законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в значних розмірах.

умисне ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановлених законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в великих розмірах;

умисне ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановлених законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що вчинив ряд умисних злочинів проти власності, в сфері господарської діяльності, а саме: пособництво у вчиненні привласнення чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, повторно, за попередньою змовою групою осіб, вчинене в особливо великих розмірах та в складі організовано злочинної групи

ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що скоїла: умисне ухилення від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановлених законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.

В ході розгляду кримінальної справи державним обвинуваченням змінено обвинувачення підсуднім ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а постановами Кіровського районного суду м.Кіровограда кримінальні справи про обвинуваченню ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 закриті в зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Державним обвинуваченням не змінено, не уточнено обвинувачення підсуднім ОСОБА_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.1,2,3 ст.212 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212 КК України.

Захисника-адвокат Марківський В..В. заявив клопотання про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування з мотивів неконкретності пред'явленого обвинувачення, не визначення майнової шкоди завданої злочином, та, як наслідок, порушення права на захист підсудних під час слідств.

Підсудні ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 клопотання підтримали.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання та зазначив, що обвинувачення є зрозумілим та мотивованим.

Вивчивши матеріали кримінальної справи, заслухавши думку прокурора, підсудніх

Відповідно до ст. 22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду справи допускається лише з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства.

Досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам статей 22 і 64 КПК не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи: не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування таких обставин; не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, коли необхідність дослідження тієї чи іншої з них випливала з нових даних, установлених при судовому розгляді; не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого; тощо).

Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді.

Під час проведення досудового слідства неповно та однобічно було проведено досудове слідство по справі, а й неправильно застосовані норми кримінально-процесуального та кримінального закону, без усунення яких судом по справі неможливо прийняти обґрунтоване законне рішення.

Основними завданнями органів досудового слідства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнути до відповідальності й жоден невинний не був покараний.

Реалізація вказаних завдань повинна здійснюватися при суворому дотриманні

процесуальних норм і принципів кримінального процесу, в тому числі принципу всебічного, повного

й об'єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи. Ухилення від цього принципу або

його ігнорування слідчим зумовлює, здебільшого, порушення інших принципів кримінального

судочинства (законності, публічності, невідворотності покарання, виявлення та притягнення до

кримінальної відповідальності винних осіб, неможливість приховування злочинів тощо), що

призводить до негативних наслідків.

Незалежно від обсягу зібраних по кримінальній справі доказів, рівня переконання чи впевненості слідчого щодо винуватості особи у вчиненому злочині, по кожній, без винятку, справі має бути забезпечене неухильне дотримання всіх складових принципу всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, адже всебічність, повнота й об'єктивність процесуальної діяльності слідчого є необхідною передумовою для встановлення істини по справі.

Неповнота та поверховість проведеного досудового щодо звинувачень ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ч. З ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК України

Слідством обвинувачуюся в тому, що о «діючи в складі створеної ним злочинної групи, до якої увійшли ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з метою забезпечення її діяльності, скоїв фіктивне підприємництво, тобто створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, вчинене повторно та заподіяло велику матеріальну шкоду державі та юридичним особам, тобто злочин, передбачений ч. З ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК України».

Безумовним критерієм доказування в кримінальній справі щодо вчинення злочину організованою групою є встановлення та доведення не тільки ознак конкретного злочину, а й тих ознак, які вказують на його вчинення саме організованою групою щодо виду об'єднання, мети його створення і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази, кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об'єднання, наявності в нього корупційних зв'язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. При цьому має бути встановлено те, коли саме і протягом якого часу було утворено організовану групу, як довго вона функціонувала, відомості про організаторів об'єднання та характер стосунків, які склалися між ними і членами останнього.

Обвинувачення та обвинувальний висновок натомість не тільки не містить чинників встановлення та доведення утворення і існування злочинної групи в розумінні кримінально-процесуальних засобів доказування, а й відверто вказує на відсутність таких ознак та поверховість проведеного досудового слідства («точна дата слідством не встановлена», «не будучи обізнаною про справжню мету» тощо). Тобто, в порушення принципу ст, 64 КГЖ України, не було підкріплено доказово та досліджено жодних докладних мотивів про те, хто був безпосереднім ініціатором її створення, як відбувався цей процес, чим він завершився і коли саме дане злочинне об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак організованої групи, окремо визначивши точні дані щодо моменту створення організованої групи, оскільки ця обставина має істотне (визначальне) значення для кваліфікації дій.

Окрім іншого, визначаючи коло причетних до організованої групи осіб, слідство жодним доказом не довело, що вступ такої особи до організованої групи означав надання нею згоди на участь саме у такому об'єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.

Щодо звинувачення у скоєнні фіктивного підприємництва, ДПА України в листі від 14.01.2005 року № 365/6/26-5215 «Щодо роз'яснення поняття "фіктивна фірма"» зазначає, «що чинним законодавством України не дано чіткого визначення "фіктивна фірма", а також фіктивний суб'єкт підприємницької діяльності. Тому, термін "фіктивна фірма" в повсякденні вживається не як правова категорія, а як узагальнююче поняття, тобто по великому рахунку в юридичних документах такі словосполучення взагалі не повинні застосовуватись.»

Кримінальний кодекс України визначає злочином фіктивне підприємництво в разі коли об'єктивна сторона виражається в одній з двох дій: створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми - суб 'єкта підприємницької діяльності; придбання такої юридичної особи. Таким чином, вказана стаття передбачає конкретні (визначені законодавчо) умисні дії особи зі створення суб'єкта підприємницької діяльності (до яких належать розробка і прийняття установчих документів, оголошення підписки на акції створюваного акціонерного товариства, подання установчих документів до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємництва, власне державна реєстрація юридичної особи, відкриття банківських рахунків, постановка на облік у податкових органах, отримання дозволу на виготовлення штампів і печаток), або придбання суб'єкта підприємницької діяльності (набуття права власності на майно юридичної особи як в цілому, так і в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю його керівних органів).

Не може визнаватись придбанням суб'єкта підприємницької діяльності одержання за плату чи з інших підстав у користування установчих документів юридичної особи, її печатки або штампу з правом лише здійснювати від імені такого суб'єкта господарську діяльність.

Слідством не надано переконливих доказів, що було скоєно фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона; а також що саме підсудні створювали суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи).

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 року № 3, під незаконною діяльністю, про яку йдеться у ст. 205 КК України, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

При провадженні досудового слідства жодним чином не була дана правова оцінка безпосередньо самої діяльності суб'єктів підприємницької діяльності в розрізі ведення ними фінансово-господарських операцій, відповідності чинному законодавству при реєстрації та діяльності цих суб'єктів, скасування або чинність на момент виявлення установчих документів або визнання операцій недійсними або нікчемними.

Слідством також не було досліджено та не доведено доказово і суб'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 205 КК України, яка передбачає обов'язкову ознаку, що характеризується лише прямим умислом і спеціальною метою, що має вираз в прикритті незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, на момент створення або придбання суб'єкта підприємницької діяльності.

З приводу заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди, то зазначу, що обвинувачення не містить посилань на те, кому ж саме спричинена шкода, в чому вона мала вираз, на підставі чиїх та яких конкретних злочинних дій і на яку суму, що є важливим елементом не тільки у визначенні критеріїв визнання матеріальної шкоди великою, а й кваліфікації дій загалом.

При цьому важливим чинником у кваліфікуванні дій є те, що фактично матеріальна шкода спричиняється не стільки створенням або придбанням фіктивного суб'єкта підприємництва, скільки доказово підтвердженими незаконними діяннями, заради приховування яких і була створена (придбана) така юридична особа та заподіянням збитків визначеними діями, пов'язаними із придбанням такого суб'єкта.

Крім того, слідством підсудні обвинувачуюся в скоєнні злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України «Своїми умисними протиправними діями, які виразились у пособництві в заволодінні грошовими коштами ДП „Нафтогазбезепека" НАК „Нафтогаз України", шляхом зловживання ОСОБА_8 своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах та в складі організованої злочинної групи», а також «Своїми умисними протиправними діями, які виразились в пособництві в заволодінні грошовими коштами ДП „Земельні ресурси України" шляхом зловживання ОСОБА_5 своїм службовим становищем, вчиненому повторно в особливо великих розмірах та в складі організованої злочинної групи».

Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК України, пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також: особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Обвинувачення, в порушення загального принципу конкретизації та доказового підкріплення обвинувачення, сміливо користується «загальними» оборотами «при невстановлених слідством обставинах», «точна дата слідством не встановлена», «підконтрольний членам злочинної групи ОСОБА_1», «за сприяння ОСОБА_1» тощо. Хоча обов'язок вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. Лише після того коли досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Порушення загального принципу доказування в процесі розслідування кримінальної справи призвело до обвинувачення осіб лише на показах певних осіб, які не тільки протирічять одне одному, але й змінюються в процесі розслідування.

Так, обвинуваченням неодноразово зазначалося «Продовжуючи свої злочинні дії направлені на розкрадання коштів ДП „Нафтогазбезпека" НАК „Нафтогаз України", ОСОБА_8, за сприяння ОСОБА_1 та ОСОБА_3.» , що «виконуючи свою роль у досягнутій злочинній змові, яка полягала в надані послуг щодо створення документального підтвердження законності перерахування грошових коштів по безтоварним операціям, до кожного із зазначених актів прийому-передачі послуг додали відповідні податкові накладні» різноманітних підприємств.

При цьому слідство в жодному разі не підтверджує доказово ні в цьому епізоді, ні в подальших звинуваченнях, в чому ж безпосередньо полягала саме роль підсудних у «створенні документального підтвердження законності перерахування грошових коштів по безтоварним операціям» та яким безпосередніми доказами це підтверджується.

Хто конкретно із підсудних підписував документацію (договори, акти прийому-передачі, накладні, податкові накладні тощо) і яка особиста та безпосередня участь підсудних у цих діях.

В подальшому слідство, стверджує, що «Отримані на розрахунковий рахунок» різноманітних підприємств «кошти, ОСОБА_2, діючи в складі організованої злочинної групи та виконуючи вказівки її керівника ОСОБА_1, маючи бланки платіжних доручень» від імені різноманітних підприємств «з підписом директора та печаткою підприємства» в різноманітні дати «на підставі платіжного доручення ... перерахував на розрахунковий рахунок кошти» «який також; був підконтрольний членам злочинної групи ОСОБА_1 Того ж дня, ОСОБА_2, маючи при собі бланки чеків» різноманітних підприємств «з підписом директора товариства та з проставленою печаткою, з використанням грошового чеку ... отримав дані кошти готівкою, які були використані учасниками розкрадання згідно попередньої домовленості.».

Слідством не конкретизується, яким чином і безпосередньо яким так званим «членам злочинної групи ОСОБА_1.» були «підконтрольні» банківські розрахункові рахунки різноманітних підприємств, користування якими визначено банківськими інструкціями та законодавством, що регламентує банківську діяльність, та повністю виключає будь-яке втручання в діяльність банківського рахунку сторонніх осіб.

Надалі слідство вказує, що «Вказані кошти, перераховані на рахунок ПП „Надія К" за проханням ОСОБА_2 та за грошову винагороду, отримав його знайомий ОСОБА_9, який не був обізнаний про дійсну мету діяльності злочинної групи ОСОБА_1». З викладеного нелогічною вимальовується «керівництво» ОСОБА_1, коли він жодним чином не був причетний до банківських операцій та розпорядженням коштів від цих операцій.

Крім того, слідством зазначається, що «ОСОБА_1 діючи в складі організованої злочинної групи, продовжив свої злочині дії, направлені на вчинення пособництва при розкраданні чужого майна» ДП „Земельні ресурси України". Так, слідством ОСОБА_1 звинувачують, що «ОСОБА_5. при невстановлених слідством обставинах, вступив в злочину змішу з членами злочинної групи ОСОБА_1 Згідно попередньої домовленості ОСОБА_5 повинен був перераховувати кошти з розрахункових рахунків ДП „Земельні ресурси України" за неіснуючі послуги на розрахунковий рахунок ПП „Омега центр", яке було придбано ОСОБА_10 без наміру особисто займатись господарською діяльністю, на прохання члена організованої злочинної групи ОСОБА_1, ОСОБА_3 для використання рахунків підприємства з метою отримання по безтоварним операціям грошових коштів, та їх подальше переведення в готівку через рахунки фіктивних суб 'єктів господарської діяльності.». Слідство не тільки не встановило обставин «вступу в злочинну змову», а й не виявило конкретних «членів злочинної групи ОСОБА_1.», що має суттєве значення по справі.

В подальшому слідством зазначенно, що : «Отримані на розрахунковий рахунок» різноманітних підприємств «кошти, ОСОБА_2, діючи в складі організованої злочинної групи та виконуючи вказівки її керівника ОСОБА_1, маючи бланки платіжних доручень» від імені різноманітних підприємств «з підписом, директора та печаткою підприємства» в різноманітні дати «на підставі платіжного доручення ... перерахував на розрахунковий рахунок кошти» «який також був підконтрольний членам злочинної групи ОСОБА_1

Того ж дня, ОСОБА_2, маючи при собі бланки чеків» різноманітних підприємств «з підписом директора товариства таз проставленою печаткою, з використанням грошового чеку ... отримав дані кошти готівкою, які були використані учасниками розкрадання згідно попередньої домовленості.». Виходячи з логіки слідства можна зробити висновок, що будь-яка особа може бути бездоказово звинувачена у «керівництві» лише на суперечливих показах причетних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 КПК України, обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві: місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання. Обвинувальний висновок (арк. 100, 123, 137, 173) вказує: «Вина ОСОБА_1 ... підтверджується наступними доказами: ...», де слідству і необхідно було вказати докази, на підставі яких ґрунтуються обвинувачення, але жодного доказу, в розумінні ст. 65 КПК України, ані обвинувальний висновок, а ні матеріали справи, не містять. Крім досить суперечливих показів ОСОБА_3, яка змінила свої покази, та ОСОБА_2 , покази якого спростовуються як матеріалами справи, так і показами свідків, слідством добуто нічого не було.

Належність змісту доказів закріплено в контексті ст. 65 КПК України, відповідно до якої доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Безперечним підтвердженням цьому в даній справі слугувати той факт, що під час судового слідства підсудним ОСОБА_5, що обвинувачувався слідством в скоєнні злочинів, передбачених за ч. 5 ст. 191 та ч. З ст. 212 КК України, та ОСОБА_4, що обвинувачувався слідством в скоєнні злочинів, передбачених за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України, стороною обвинувачення, було змінено обвинувачення на халатність, яка ними заперечується. Але при цьому постає питання у непослідовності дій сторони обвинувачення щодо ОСОБА_1 - якщо він обвинувачуюсь у скоєні злочинах, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 190 КК України, що вчинений «у пособнщтві в заволодінні грошовими коштами ДП „Нафтогазбезепека" ПАК „Нафтогаз України", шляхом зловживання ОСОБА_8 своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах та в складі організованої злочинної групи» та «в пособнщтві в заволодінні грошовими коштами ДП „Земельні ресурси України" шляхом зловживання ОСОБА_5 своїм службовим становищем, вчиненому повторно в особливо великих розмірах та в складі організованої злочинної групи», які, на думку прокуратури вчинені не були, то чому ОСОБА_1 звинувачують у цих злочинах.

Предметом злочину, передбаченого ст. 212 КК України, є податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять у систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.

Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем, відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251 -XII від 25.06.1991 року, потрібно розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платником податку у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування.

Перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів міститься у Законі України «Про систему оподаткування».

При цьому, згідно ст. 6 Закону України «Про систему оподаткування», об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Таким чином, обов'язкові платежі, як предмет злочину, передбаченого ст. 212 КК України, повинні входити в систему оподаткування, а такі їх ключові моменти як об'єкт і платник, мають бути визначені саме податковим законодавством. Статтею 20 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюються повноваження податкових органів: «Контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами».

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 року № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів», злочин, передбачений ст. 212 КК, є закінченим з моменту фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки та в розмірах, передбачених законодавством з питань оподаткування (тобто, сум узгоджених податкових зобов'язань, визначених згідно із Законом N 2181-Ш), а саме - з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов'язковий платіж:, що відповідно до визначеного ст. 5 вказаного Закону порядку вважається узгодженим і підлягає сплаті. Якщо закон пов'язує строк сплати з виконанням певної дії, то злочин вважається закінченим з моменту фактичного ухилення від сплати.

Умисне ухилення від сплати чи сплата у неповному обсязі сум податкових зобов'язань (податку, збору, іншого обов'язкового платежу, нарахованих контролюючими органами в порядку і на підставах, визначених п. 4.2 ст. 4 Закону N 2181-Ш) утворює закінчений склад злочину з моменту закінчення граничного строку, в який мали бути сплачені нараховані (донараховані) такими органами суми зазначених зобов'язань.

Матеріали кримінальної справи містять документи, на підставі яких досудовим слідством, в порушення норм чинного законодавства, були порушені кримінальні справи за ч. 1, ч. 2 та ч. З ст. 212 КК України, а саме:

довідка про здійснення перевірки дотримання вимог податкового законодавства ПП

"Максимус" № 30/26-20/31333927 від 30.07.2005 року;

довідка про здійснення перевірки дотримання вимог податкового законодавства при

укладанні Договору про сумісну діяльність № 4/23-30 від 20.03.2006 року;

довідка про здійснення перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ

"Агроукрторг" № 6/26-2910/33149647 від 18.08.2005 року;

довідка про здійснення перевірки дотримання вимог податкового законодавства ПП "Термін-

Кір" № 4/26-2010 від 10.08.2005 року;

акт про здійснення перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ

"Агроукрторг" № 1515/23-205-33149647 від 10.11.2005 року.

Як вже було зазначено вище, підставами для підтвердження наявності факту умисного ухилення від сплати податків (передбачених ст.212 КК України) є саме наявність узгодженого податкового зобов 'язання, визначеного актом перевірки податкового органу, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення, а також докази умисного вчинення кримінально-карного діяння, передбаченого спи 212 КК України.

Матеріали кримінальної справи не містять жодного доказу, що підтверджує наявність узгодженого податкового законодавства по жодному з інкримінуємих мені епізодів.

Одна із самих вагомих гарантій справедливості правосуддя - це припустимість доказів. Закріплення поняття припустимості доказів дозволяє не допустити в судовий процес чуток, здогадок, думок, документів та речей, джерело походження яких невідомо; доказів, отриманих незаконним шляхом або особою, що не має на це права. Всі подібні докази юридично неспроможні і тому не можуть використовуватись в процесі доведення. Неспроможність (порочність) багатьох і багатьох доказів, отриманих із грубими порушеннями закону, повинне встановлюється ще на самому початку провадження в справі, незалежно від того, до якої категорії воно належить - чи судове воно, адміністративне, або по ньому проводиться досудове слідство.

Наявність в кримінальній справі довідок, що складені службовими особами Державної податкової служби України, які засвідчують так звані "факти" ухилення від сплати податків, та на які посилається обвинувачення, є неприпустимими доказами.

Приймаючи до уваги, що суд позбавлений можливості усунути вищевказані неправильності та неповноту в судовому засіданні, а при провадженні досудового слідства порушені вимоги ст.ст. 5, 16-1, 22, 132 КПК України, справа в порядку ст.281 КПК України підлягає направленню для організації додаткового розслідування.

Вирішуючи питання про зміну підсудним ОСОБА_4 та ОСОБА_3 міри запобіжного заходу, суд визнає можливим їх клопотання задовольнити, оскільки вони мають постійне місце проживання, на утриманні неповнолітніх дітей, хворих батьків похилого віку. ОСОБА_4 знаходиться під вартою понад 3(три) з половиною роки. ОСОБА_3 перебуваючи під заставою до моменту зміни йому міри запобіжного заходу судом не порушував встановлені обмеження, від слідства та суду не ухилявся. Впливати будь-яким чином на обставини по справі підсудні не можуть.

Під час додаткового розслідування органам досудового слідства необхідно усунутинедоліки, встановлені судом в описовій частині,, у випадку необхідності виконати інші дії, тобто провести досудовеслідство відповідно до вимог ст. 22 КПК України.

Керуючись ст.ст.273, 281КПКУкраїни, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.1,2,3 ст.212 КК України, ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212 КК України направити прокурору Кіровоградської області для організації додаткового розслідування.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання постанови законної сили змінити з застави на підписку про невиїзд.

Міру запобіжного заходуОСОБА_3до набрання постанови законної сили змінити на попередньо обрану заставу, в сумі 17000 грн. негайно звільнивши його в залі суду.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_5 залишити без змін підписку про невиїзд.

На постанову може бути подана апеляція до Апеляційного суду Кіровоградської області через Кіровськийрайсуд м. Кіровограда протягом 7 діб з моменту проголошення.

Суддя Кіровського

районного суду

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання захисника - адвоката ОСОБА_11, заявлене в інтересах обвинуваченої ОСОБА_12, про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування - задовольнити.

Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_12 у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, у зв'язку з допущенням порушень вимог Кримінально-процесуального кодексу України під час провадження досудового слідства повернути прокурору Кіровського району м. Кіровограда для організації та проведення додаткового розслідування, у ході якого провести слідчі дії, викладені у мотивувальній частині постанови.

Мірою запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_12 залишити підписку про невиїзд.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Кіровоградської області протягом 7 діб з моменту проголошення.

Суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда Р. В. Бурко