Справа №22-ц-1438 2006 р.                                           Головуючий у 1-й інстанції Риков В.В.

Категорія 18                                                                  Суддя-доповідач Батюк А.В.

УХВАЛА іменем    України

18 жовтня 2006 року                                                                              м. Суми

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Шевченка В.А.,

суддів               - Батюка А.В., Лузан Л.В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

та осіб, які беруть участь у справі - представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідачаОСОБА_2 - ОСОБА_4 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від26 липня 2006 року про забезпечення позову

та на рішення цього ж суду від 16 серпня 2006 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановила:

В апеляційних скаргах представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить вказані вище ухвалу і рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

При цьому в скаргах вказувалось, що у суду не було підстав накладати арешт на частку в статутному фонді товариства, т. я. до цього вже був накладений арешт на автомобілі й між сторонами не було укладено письмовий договір позики. Судом не враховано, що не було девальвації долара США.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від26 липня 2006 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на майно ОСОБА_3 на суму 377142 грн. 57 коп., а саме: квартиру АДРЕСА_1; частку у розмірі 33% статутного фонду ТОВ "Агрокомплекс "Оренда".

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 серпня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики в розмірі 151500 грн. та 3282 грн. 50 коп.; 219791 грн. 15 коп. відсотків за несвоєчасне повернення позики; 2568 грн. 92 коп. інфляційних збитків; 1700 грн. судового збору; 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, який просив скасувати рішення суду та представника позивача, який просив залишити рішення без змін, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обгрунтованість ухвали і рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08 лютого 2006 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 30000 доларів США. ОСОБА_2. зобов'язався повернути 30650 доларів США 15 лютого 2006 року. У випадку непогашення вказаної суми до 15 лютого 2006 року останній зобов'язався виплачувати 1% від суми 30650 доларів СІЛА щоденно, що становить 307 доларів США. Вказаний договір позики було укладено в письмовій формі, що підтверджується копією розписки (а. с. 6).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячі зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на  вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При одержанні позики ОСОБА_2. зобов'язався сплачувати 1 відсоток щоденно в разі прострочення сплати 30000 доларів США та 650 доларів США за користування кредитом, а тому посилання апелянта на неправомірне стягнення судом з відповідача процентів за користування позикою та за прострочення її повернення є безпідставними.

Усі ці зобов'язання відповідача були передбачені письмово, у розписці, особисто ним складеній.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи з викладеного вище, не можна також погодитись і з доводами апелянта про те, що індекс інфляції не підлягає застосуванню.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову і доводи апеляційної скарги не спростовують цей висновок.

Усі доводи апелянта були перевірені місцевим судом і знайшли своє відображення в рішенні суду.

Відповідно до ч. З ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Всупереч ст. 60 ЦПК України апелянт не надав суду ніяких доказів на підтвердження того, що майно, на яке було накладено арешт, значно перевищує суму боргу.

Крім того, посилання апелянта на те, що згідно ч. 1 ст. 149 ЦК України звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів, не є підставою для скасування ухвали суду.

Накладення арешту на майно та звернення стягнення на нього - це різні процесуальні дії. Крім того, апелянтом не надано суду доказів про наявність у нього іншого майна.

Інші доводи скарги висновків суду також не спростовують і не містять даних, які б давали підстави вважати, що оскаржувані ухвала та рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Перевіривши ухвалу і рішення в межах доводів скарги, колегія вважає їх законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313,315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_4 відхилити, а ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 липня 2006 року та рішення цього ж суду від 16 серпня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.