Справа №22-9247/06 p. Головуючий у 1 інстанції - Токаренко М.А.
Категорія - 21 Доповідач - Зінов' єва А.Г.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 жовтня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Червинської М.Є
суддів: Зінов'євої А.Г.
Алексєєва А.В.
при секретарі: Мартиросовій А.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Калінінському районі м. Горлівки на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 4 серпня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на протязі тривалого часу він знаходився у трудових відносинах з підприємством вугільної промисловості. У зв'язку з виконанням службових обов'язків у шкідливих умовах, в нього погіршився стан здоров'я і на підставі висновку МСЕК від 6 листопада 2002 р. йому вперше було встановлено професійне захворювання - пневмоконіоз з втратою професійної працездатності 25% без визначення групи інвалідності. Згодом, на підставі висновку МСЕК від 17 листопада 2004 р. втрату працездатності за тим же професійним захворюванням було збільшено до 50%. У зв'язку з наявністю пошкодження здоров'я він змушений додавати зусиль для влаштування свого життя та побуту, що завдає йому моральні страждання, на відшкодування яких просив стягнути грошову компенсацію у розмірі 70000 грн.
Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 4 серпня 2006 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково: з відповідача на його користь було стягнуто грошову компенсацію в розмірі 29000 грн.
Не погодившись з рішенням суду Фонд соціального страхування приніс апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, факт наявності якої необхідно підтверджувати висновком МСЕК. Крім того, Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 р." дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди зупинено. Також вважали, що згідно ст. 237-1 КЗПП України, відповідальність перед позивачем повинно нести підприємство, яке належним чином не забезпечило відповідні умови праці. Крім того, позивачем порушені строки позовної давності.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.
Позивач до судового засідання не прибув, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні за таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, але стосовно розміру грошової компенсації, в супереч діючому законодавству, не дав належної оцінки представленим доказам.
Згідно зібраним доказам, позивач дійсно тривалий час працював на підприємстві вугільної промисловості. У зв'язку з виконанням службових обов'язків у шкідливих умовах, в нього погіршився стан здоров'я і на підставі висновку МСЕК від 6 листопада 2002 р. йому вперше було встановлено професійне захворювання - пневмоконіоз з втратою професійної працездатності 25% без визначення групи інвалідності. Згодом, на підставі висновку МСЕК від 17 листопада 2004 p., позивачу за тим же захворюванням було збільшено втрату професійної працездатності до 50%.
Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", при настанні страхового випадку Фонд соціального страхування зобов'язаний у встановленому законом порядку сплатити грошову компенсацію за моральну шкоду при наявності факту її заподіяння.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 і стягуючи на його користь грошову компенсацію у розмірі 29000 грн., суд обґрунтував такий розмір тим, що позивач у зв'язку з наявністю пошкодження здоров'я іспитує фізичні та моральні страждання, оскільки змушений додавати зусиль для влаштування свого життя та побуту.
Між тим, приведені судом доводи та мотиви не давали підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 29000 грн. При визначенні розміру грошової компенсації, суд не врахував, що позивачу більш 70 років і в такому віці життя вже само по собі змінюється на менш активне, що звільнився позивач з роботи за власним бажанням. Крім того, суд при визначенні розміру грошової компенсації виходив з 50% втрати професійної працездатності, тоді як право вимог відшкодування моральної шкоди у позивача виникло у 2002 p., коли втрата працездатності складала 25%.
Також при визначенні грошової компенсації необхідно виходити з принципу розумності та достатності, фактичних доказів підтвердження моральної шкоди, а також розміру страхової виплати, передбаченої ч. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Виходячи з наведеного і враховуючи надані позивачем докази в обгрунтування вимог (діагноз, процент втрати працездатності, наслідки, тощо), суд апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити суму грошової компенсації до 9000 грн.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи Фонду про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, яка у даному випадку повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено. Обов'язкове ж призначення МСЕК з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів.
Не заслуговують на увагу посилання Фонду на Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 p.", яким призупинено дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, оскільки таке зупинення не позбавляє постраждалих права на відшкодування моральної шкоди. Крім того відповідних змін до вказаних норм Закону внесено не було, а кошти, які надходять до Фонду не є бюджетними.
Стосовно відповідальності підприємства за спричинення шкоди за вимогами ст. 237-1 КЗПП України, то такі доводи відповідача також безпідставні, оскільки втрату професійної працездатності позивачу встановлено вже в період дії Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Вказаним Законом саме на Фонди покладено обов'язок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на порушення строків звернення до суду, оскільки правовідносини є тривалими і дана норма закону на них не розповсюджується.
Таким чином, при постановленні рішення судом першої інстанції було зроблено висновок, який не відповідає фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог п. З ч.І ст. 309 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.І п.З, 309 ч.І п.З, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі м. Горлівки задовольнити частково.
Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки від 4 серпня 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м. Горлівки на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію у розмірі 9000 (дев'ять тисяч) грн..
Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.
Головую1