ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 14/277 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства “НАЕК “Енергоатом” в особі
відокремленого підрозділу “Хмельницька АЕС”
на рішення господарського суду Донецької області від 23.01.2006р. та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2006р.
у справі №14/277
за позовом Державного підприємства “НАЕК “Енергоатом” в особі відокремленого
підрозділу “Хмельницька АЕС”
до Відкритого акціонерного товариства “Завод залізобетонних, бетонних
виробів і конструкцій”
про стягнення 6 000 000,0 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Пашинський А.А. (довіреність від 05.12.05),
від відповідача: Репей Л.В. (довіреність №5/123 від 05.11.06),
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство “НАЕК “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Хмельницька АЕС” звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Завод залізобетонних, бетонних виробів і конструкцій” і просило суд стягнути з останнього 6 000 000,0 грн., перерахованих на виконання умов укладеного між сторонами договору №744 від 10.11.2004р., у зв’язку із втратою інтересу внаслідок прострочки відповідача щодо поставки товару.
До ухвалення рішення у справі позивач змінив підставу позовних вимог і просить суд стягнути з відповідача 6 000 000,0 грн. на підставі ст.1212 ЦК України. Заявою №1036 від 21.12.2005р. позивач доповнив підстави позовних вимог і збільшив їх розмір та просить суд стягнути з відповідача 6 000 000,0 грн. на підставі ст.1212 ЦК України, а також відсотки за користування чужими грошима у сумі 186 410,70 грн. на підставі ст.1214 ЦК України.
Відповідач, заперечуючи заявлені позовні вимоги, посилається на те, що строк поставки товару не настав внаслідок невиконання позивачем своїх зобов’язань щодо 100% передплати від суми договору, яка згідно п.3.2. договору складає 11 480 000,0 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.01.2006р. (суддя Арсірій Р.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2006р. (головуючий, суддя Акулова Н.В., судді Діброва Г.І., М`ясищев А.М.) у задоволені позову відмовлено.
Ухвалені у справі судові акти мотивовані тим, що між сторонами укладено договір №744 від 10.11.2004р., з урахуванням підписаного сторонами протоколу розбіжностей до договору (а.с.87), за умовами якого відповідач зобов’язався передати у власність позивача, а позивач прийняти та оплатити два трансформатори ТРДНС-63000/330-У1, у кількості, асортименті та за цінами, які вказані у специфікації №1, яка є невід’ємною частиною договору.
При цьому доводи позивача про те, що вказаний договір є неукладеним, судами двох інстанцій відхилені як безпідставні, оскільки протокол розбіжностей підписаний обома сторонами; позивачем перераховано відповідачу 6 000 000,0 грн. саме на виконання умов цього договору, про що свідчить призначення платежу, вказане у платіжних дорученнях та лист-вимога позивача від 21.07.2005р. Окрім того, зазначена у п.1.1. договору специфікація додана до матеріалів справи та узгоджена сторонами (а.с.10 т.1). Що ж до технічної специфікації, на обов’язковість укладання якої наполягає позивач, то судами двох інстанцій зазначено, що її наявність договором не передбачена, а тому не може бути віднесено до суттєвих умов договору.
Судами також враховано, що позивачем порушено умови договору №744 від 10.11.2004р. щодо здійснення попередньої оплати у розмірі 100% від суми договору, а саме не перераховано 11 480 000,0 грн., внаслідок чого відповідач не поставив позивачу товар (трансформатори) з вини позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зокрема, скаржник посилається на те, що така істотна умова договору як порядок оплати за продукцію залишилася не врегульованою сторонами, оскільки відсутній протокол врегулювання розбіжностей, який має бути зафіксований у формі єдиного документа. Відсутність такого документа, на думку скаржника, свідчить про те, що спірний договір є неукладеним. У зв’язку з цим, скаржник вважає, що сплачені ним грошові кошти у сумі 6 000 000,0 грн. утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, а тому підлягають стягненню з останнього.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Загальний порядок укладання господарських договорів визначений ст.181 ГК України.
Відповідно до названої статті господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (частина 6 ст.181 ГК України).
Судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами укладений договір №744 від 10.11.2004р., який підписаний сторонами з протоколом розбіжностей без заперечень. При цьому, пропозиції відповідача щодо умов пунктів 3.3.1, 3.3.2, 4.1, 6.5 договору, викладених у протоколі розбіжностей, позивачем були прийняті, що засвідчує підпис генерального директора позивача В.М.Кима на цьому протоколі.
Наведене свідчить про досягнення сторонами згоди щодо окремих умов договору, зазначених у протоколі розбіжностей, враховуючи положення ч.6 ст.181 ГК України, у тому числі щодо попередньої оплати у розмірі 100% протягом 10 банківських днів після підписання договору двома сторонами.
Що ж до технічної специфікації, на обов’язковості укладання якої наполягає позивач, то судами двох інстанцій вірно встановлено, що її наявність договором не передбачена, а тому не може бути віднесено до суттєвих умов договору. Окрім того, пунктом 2.1. договору сторони визначили, що якість продукції повинна відповідати технічній умові, встановленій на даний вид продукції, та підтверджується паспортом завода-виробника.
За таких обставин, підстав вважати договір №744 від 10.11.2004р. неукладеним, на чому наполягає скаржник у касаційній скарзі, немає.
Окрім того, частиною 8 статті 181 ГК України встановлено, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання господарського договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
В силу ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Матеріали справи підтверджують наявність у діях обох сторін волевиявлення на встановлення правовідносин, у тому числі безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Судами двох інстанцій дана належна юридична оцінка діям позивача щодо часткової передплати товару у сумі 6 000 000,0 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №9188 від 07.12.2004р., №9189 від 07.12.2004р. (а.с.12, 13, т.1), та діям відповідача щодо її отримання та здійснення замовлення цього товару у сторонньої організації, а саме у ВАТ “Запоріжтрансформатор”, з яким відповідач уклав договір №РР000186 від 01.11.2004р. відповідно до якого постачанню підлягає товар: трансформатор ТРДНС-63000/330-У1.
Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов’язань.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами у справі укладено №744 від 10.11.2004р., відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов’язання передати у власність позивача, а позивач прийняти та оплатити два трансформатори у кількості, асортименті та за цінами, які вказані у специфікації №1, яка є невід’ємною частиною договору.
Відповідно до п.3.3.1 договору, з урахуванням підписаного сторонами протоколу розбіжностей, позивач здійснює передплату у розмірі 100% протягом 10 банківських днів після підписання цього договору обома сторонами.
Згідно п.3.1. договору загальна сума договору становить 11 480 000,0 грн.
За своєю правовою природою вказаний контракт є договором поставки і відноситься до двосторонніх угод, за якими прав та обов’язків набувають кожна з сторін контракту.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що відповідач не поставив йому товар, передбачений умовами вказаного договору, у зв’язку з чим відповідач зобов’язаний повернути йому передплату у сумі 6 000 000,0 грн., оскільки позивач втратив інтерес до виконання умов договору.
Проте, відповідач, не погоджуючись з заявленим позовом, вказує на те, що непоставка товару обумовлена невиконанням позивачем зобов’язання щодо 100% передплати за товар, як то передбачено пунктом 3.3.1. договору.
Колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про відсутність порушення відповідачем своїх обов’язків за договором №744 від 10.11.2004р., оскільки він зроблений з врахування всіх обставин справи та відповідає нормам матеріального права.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 3 ст.264 ГК України передбачено, що основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 ст.693 ЦК України передбачено, що у разі невиконання покупцем обов’язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Так, згідно ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 3 ст.220 ГК України визначено, що боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
В силу ч.1 ст.221 ГК України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов’язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання перед кредитором.
Відповідно до ст.538 ЦК України виконання свого обв’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
В силу ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Отже за всіма видами зобов’язань боржнику надається право відстрочення виконання на час прострочення кредитора. Після припинення прострочення кредитора боржник втрачає право на відстрочення виконання, а тому в подальшому несе відповідальність за належне виконання зобов’язання на загальних підставах.
Пунктами 4.1., 3.3.1 договору встановлено, що відповідач зобов’язується поставити продукцію позивача протягом 130 календарних днів з моменту здійснення позивачем 100% оплати на розрахунковий рахунок відповідача.
Суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що невиконання відповідачем свого обов’язку щодо поставки товару сталося внаслідок прострочення позивача щодо перерахування 100% оплати від суми договору у розмірі 11 480 000,0 грн., як то передбачено умовами договору.
Погоджується колегія суддів й з висновками судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача 6 000 000,0 грн. на підставі ст.1212 ЦК України.
Так, відповідно до названої статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, ці положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов’язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.
Оскільки, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами двох інстанцій, позивач перерахував відповідачу 6 000 000,0 грн. саме на виконання умов договору №744 від 10.11.2004р, що підтверджується платіжними дорученнями, в графі “призначення платежу” яких зазначено “за трансформатори ТРДНС-63000/330-Ук згідно договору №744 від 10.11.2004р.” та листом-вимогою позивача від 21.07.2005р., і вказаний договір не визнано судом недійсним, сторонами у встановленому законом порядку не розірваний, то відповідач в силу приписів ст.1212 ЦК України, не є особою, яка набула спірне майно без достатньої правової підстави.
Колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків за користування коштами у сумі 186 410,70 грн. на підставі ч.2 ст.1214 ЦК України, оскільки судами не встановлено безпідставного одержання чи збереження відповідачем перерахованих позивачем грошей у сумі 6 000 000,0 грн.
Відповідно до ст.1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду даної справи по суті заявлених вимог, що виходить за межі касаційної інстанції, встановлені ст.1117 ГПК України.
Враховуючи викладене, оскаржувані рішення та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права, ґрунтується на встановлених обставинах справи, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Державного підприємства “НАЕК “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Хмельницька АЕС” залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2006р. у справі №14/277 –без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій