Справа № 22ц/1290/3403/12

02.08.2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2012року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого Коротких О.Г.

суддів: Дмитрієвої Л.Д., Масенко Д.Є.,

при секретарі : Константіновій Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16.05.2012року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,

встановила:

У грудні 2011року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди в сумі 20 000грн., посилаючись на те, що відповідач надавав юридичні послуги її чоловіку ОСОБА_3 підчас розгляду справ Жовтневим судом м. Луганська у 2011році про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини. 20.09.2011року ОСОБА_2, вийшовши, на думку позивачки, за межі наданих йому повноважень на підставі довіреності від 13.06.2011року, склав та направив начальнику Головного управління економіки Луганської облдержадміністрації за місцем її роботи заяву, зміст якої не відповідає дійсності, є неправдивим та таким, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, чим ОСОБА_2 заподіяв їй моральну шкоду.

Рішенням суду у задоволенні позовних ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення і задовольнити її позовні вимоги. Апелянт посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права, а також суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст..213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції

Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на ЗУ «Про інформацію», Постанову Пленуму ВС України від 28.09.199року із змінами від 04.06.1993р., 31.03.1995р., 25.12.1996р., 03.12.1997р.»про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій», Постанову Пленуму ВС України від 27.02.2009року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з якими дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 не містить інформації, яка принижує її честь та гідність, ділову репутацію. Судова колегія погоджується з цим, оскільки в заяві ОСОБА_2 зазначено припущення щодо негативних висловлювань позивачки, а не їх ствердження. Крім цього, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції ОСОБА_1 не надала доказів стосовно впливу спірної заяви на її ділову репутацію.

Посилання апелянта на те, що суд неправильно визначив висловлену відповідачем інформацію, не заслуговують на увагу, оскільки ЗУ України «Про інформацію» не забороняє фізичним та юридичним особам бути власниками інформації, в тому числі, і конфіденційної, а відповідно до ст..30 цього закону конфіденційна інформація-це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні, або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Крім цього, ст..10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1959року передбачає право кожного на вираження поглядів.

Доводи апелянта стосовно того, що відповідач порушив права позивачки щодо таємниці особистого життя, судового захисту, судова колегія вважає необґрунтованими, виходячи з того, що ст.3 ЦПК України передбачає право на звернення до суду за захистом, що і було зроблено ОСОБА_4. Крім цього, необхідно зазначити, що одним із принципів цивільного судочинства є принцип гласності та відкритості судового розгляду, що закріплено в ст. 6 ЦПК України, а це означає, що повідомлення про звернення ОСОБА_4 з позовом про стягнення аліментів не можна розглядати як розголошення таємниці її особистого життя.

Апелянт посилається на порушення судом принципу диспозитивності, яке полягає в тому, що позивачка заявила вимоги про стягнення моральної шкоди, виходячи з порушення її права на особисте життя, а суд обрав інші підстави позову в цій частині, пославшись на ЗУ «Про друковані засоби масової інформації(пресу)в Україні». Судова колегія вважає, що суд застосував норми цього закону, порушивши норми матеріального права, оскільки вони не поширюються на ці правовідносини. Посилання апелянта на незастосування судом норм Цивільного кодексу, які регулюють спірні правовідносини, безпідставні, оскільки в мотивувальній частині рішення суд посилається на ст.ст.201,275,280,297 ЦК України, які зазначені ОСОБА_1 у позовній заяві.

В п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України „По судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009року, визначено, що є недостовірна інформація., тут же зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволенню позову, є сукупність таких обставин: а/ поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, б/ поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, в/ поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності, г/ поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що позивач не надав доказів про сукупність всіх обставин, зазначених в п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що при встановленні фактів, на яких ґрунтується рішення, суд припустив порушення норм матеріального права, що дає підстави для зміни рішення суду.

Керуючись ст..ст.303, 304,307, 309, 314,316 ЦПК України,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16.05.2012року змінити, виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на Закон України «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні». В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів в касаційному порядку.

Головуючий:

Судді: