ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

26.02.08                                                                                        Справа №  9/137/08

 

Суддя   Нечипуренко О.М.

 

Позивач:

Спільного українсько -німецько - чеське підприємства “Євробетон-Січ”, у виді Товариства з обмеженою відповідальністю, 69055, м. Запоріжжя,  вул. Крива бухта, 1

 

Відповідач: 1.          Державна  виконавча служба  у  Жовтневому районі  м. Запоріжжя, 69095 , м. Запоріжжя , вул. Залізнична, 9-А, 2.          Спеціалізованого державного  підприємства “Укрспецюст”,   01030, м. Київ , вул. Коцюбинського, 12 3.          Приватного  підприємця                       ОСОБА_1, АДРЕСА_1

 

Про:

визнання недійсними торгів, оформлених протоколом № 5080250/1  від 11.11.2005 р.  проведення  прилюдних торгів по реалізації  майна  - не житлової будівлі промислового  цеху з підвалом , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та належить Спільному  українсько -німецько -чеському підприємству “Євро бетон -Січ” у виді Товариства з обмеженою відповідальністю .

 

                                                                                                              Суддя      Нечипуренко О.М.

                                                                                                               Секретар Младенов О.П.

        

Представники

 

Позивача:

Шаріна Є.С., доручення б/н від 26.02.2008 р.

 

Відповідача 1: Відповідача 2: Відповідача 3:

Висоцька Л.С, доручення №1485 від 28.01.2008 р. Деревянко Д.В., доручення №118/08-ю-08 від 21.01.2008 р. ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 22.12.2008 р..

 

         

До господарського суду Запорізької області надійшла  позовна заява про  визнання недійсними  торгів, оформлених  протоколом № 5080250/1 від 11.11.2005 р. проведення  прилюдних торгів по реалізації майна -не житлової будівлі промислового цеху з підвалом , що знаходиться  за адресою : АДРЕСА_1  та належить  Спільному  українсько -німецько -чеському  підприємству “Євробетон-Січ” у виді Товариства з обмеженою відповідальністю.

Ухвалою від 08.02.2008 р.  позов прийнято до провадження та призначено до розгляду на  21.02.2008 р. у розгляді справи за заявою представника відповідача №1 оголошувалась перерва до 26.02.2008 р.

За згодою представників сторін в судовому засіданні 26.02.2008 р. судом оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

При виготовленні та оголошенні вступної та резолютивної частини рішення судом допущена описка, а саме:

Помилково,  замість “9/137/08” - вказано 9/88/08-АП”; замість “рішення” - вказано “постанова”; замість “ст.ст.22, 33, 44, 49, 54, 82-85 ГПК України” -вказано ст.ст. 94, 158, 160, 163, 167 КАС України”. 

У тексті вступної та резолютивної частини рішення помилково викладений текст  роз'яснення  порядку оскарження рішення за нормами КАС України.

Самостійно встановивши дорущені описки у вступній та резолютивній частині рішення, суд на підставі ст.89 ГПК України, не зачіпаючи суті рішення, усунув допущені описки, а тому слід вважати:

Замість № 9/88/07-АП -вважати 9/88/07; замість “постанови” -вважати -рішення, замість ст.ст. 94, 158, 160, 163, 167 КАС України”.- вважати   ст.ст.22, 33, 44, 49, 54, 82-85 ГПК України.

Вважати опискою помилково викладений текст роз'яснення порядку оскарження рішення за вимогами КАС України.

За клопотанням представника відповідача №3, при розгляді справи судом застосовувалась фіксація судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представник позивача підтримав свої вимоги, які викладені  у позові та письмових поясненнях, вважає що торги, які оформлені Протоколом № 5080250/1 від 11.11.2005 р. по проведенню прилюдних торгів по реалізації майна були проведені з порушенням законодавства та просить визнати їх недійсними. Посилається на  ст.ст. 105, 110 - 112, 202, 215, ЦК України, ст. 59 ГК України, ст.ст. 5, 37, 57, 64, 66 Закону України “Про виконавче провадження”, ст. 51 Закону України “Про відновлення платежспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст. 1, 4, 54-57 ГПК України.

          Відповідач №1 проти заявленого позову заперечує, надав відгук на позов, вважає, що  рішення про ліквідацію позивача було прийнято 30.10.05 та у той же день була створена ліквідаційна комісія, до якої перейшли усі повноваження по управлінню справами позивача.

Відповідно до ч. 7 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавчі документи підлягають передачі ліквідаційній комісії боржника, а виконавче провадження закінченим, у разі ліквідації боржника, а не у разі прийняття рішення про його ліквідацію.

Згідно ч. 1 ст. 60 ГК України ліквідація суб'єкту господарювання здійснюється ліквідаційною комісією.

Відповідно до ч.2 та 3 ст. 105 ЦК України, ліквідаційна комісія набуває повноважень на управління справами юридичної особи, що ліквідується, після її призначення та погодження з органом, що здійснює державну реєстрацію.

Порядок погодження ліквідаційної комісії з державним реєстратором встановлено ч. 9 ст. 34 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців”, відповідно до якої погодження ліквідаційної комісії з держаним реєстратором здійснюються шлюхо подання йому рішення, про призначення комісії та відомостей про порядок і строки ліквідації юридичної особи, після чого державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про призначення ліквідаційної комісії.

Запис про призначення ліквідаційної комісії боржника до Єдиного державного реєстру будило внесено 14.11.05, тому лише із цієї дати ліквідаційна комісія набула повноваження по управлінню справами боржника та набула право вимагати передачі їй виконавчих документів та закінчення на цій підставі виконавчого провадження.

Та обставина, що саме 14.11.05р. є датою набуття ліквідаційною комісією повноважень з проведення ліквідаційної процедури позивача, встановлено також рішення господарського суду Запорізької області від 05.06.06 по справі №22/19, яке набрало чинності 31.10.06.

Торги відбулися 11.11.05 -ще до отримання ліквідаційною комісією повноважень по управлінню справами боржника та початку його ліквідації.

Таким чином, торги відбулися до начала ліквідації позивача і були проведені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача було введено ухвалою від 10.11.05 про порушення провадження у справі про його банкрутство за №19/243, та діяв він до 05.12.05 - до моменту припинення провадження по справі.

Вказана ухвала надійшла до відповідача -1 тільки 18.11.05, а відповідачу -2 взагалі не надсилалась, це означає, що відповідачі при проведенні торгів не знали і не могли знати про введення мораторію.

Згідно до ст. 1 Закону України  “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів ( обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів ( обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Торги не з'являються заходами по виконанню грошових зобов'язань боржника і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, оскільки отриманні спеціалізованими організаціями від продажу арештованого майна кошти повертаються органам державної виконавчої служби, а не стягувачам.

Відповідно до  ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” забезпеченням виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів боржника є накладення арешту на його майно та оголошення заборони на його відчуження.

Під час дії мораторію відповідач-1 не вчиняв будь-яких дій що були спрямовані на виконання грошових зобов'язань позивача або їх забезпечення. Вказане означає, що проведенням торгів з реалізації арештованого майна позивача в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів , відповідачем-1 норми чинного законодавства порушені не були, а тому  слід відмітити, що 05.12.05 р. провадження по справі про банкрутство позивача було припинено за заявою самого позивача, а введений мораторій не мав жодних правових наслідків.

          Згідно ст. 2 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єкти, які здійснюють операції з продажу або поставок товарів є об'єктами оподаткування податком на додану вартість.

На підставі п.1.4 ст. 1, ст. 3,4 Закону, операція з вилученням державним виконавцем арештованого майна з володіння боржника не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, оскільки цю операцію не можна кваліфікувати продажем або поставкою товарів, а тому,  вилучення державним виконавцем арештованого майна від боржника здійснюється не на підставі цивільно-правового договору, а виключно в силу закону на підставі виконавчого документу; при вилучення арештованого майна не відбувається перехід права власності на таке майно від боржника до органу державної виконавчої служби; при вилученні арештованого майна боржник не отримує компенсації його вартості.

Вважає, що операція з вилучення арештованого майна з володіння боржника не може розглядатися, як безоплатна передача товарів, оскільки не є добровільною передачею права власності на арештоване майно, а здійснюється при заходах примусового виконання з метою погашення грошових зобов'язань боржника перед стягувачем.

Таким чином, спеціалізовані організації при реалізації арештованого майна діють виключно в межах повноважень, наданих їм органами виконавчої служби на підставі договору, у зв'язку з чим продаж арештованого майна спеціалізованими підприємствами не можливо розглядати як відокремлені угоди, що здійснюються поза межами процедури звернення стягнення на майно, а тому, операції з реалізації органами державної виконавчої служби арештованого майна через спеціалізовані організації не можуть бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Викладене підтверджується роз'ясненнями Міністерства Юстиції України за №25-32/998 від 29.06.05 “Щодо порядку сплати ПДВ при реалізації арештованого майна”, у яких також зазначається, що операції з реалізації органами державної виконавчої служби арештованого майна через спеціалізовані організації не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

При проведенні  виконавчого провадження відносно позивача стягнення було звернено на належне йому нерухоме та рухоме майно, а саме, на нежитлову будівлю промислового цеху з підвалом, що знаходиться за адресою :АДРЕСА_1, два автонавантажувача, бетонозмішувальний вузол, прес, піддони металеві.

Все це майно використовувалося позивачем при виробництві тротуарної плитки.

Частиною  2 ст. 64 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва, реалізуються у одній черзі, за Законом - у третій черзі.

Арештоване майно відноситься до основних засобів позивача і використовувалося в виробництві, а тому його реалізація повинна здійснюватись в межах однієї черги.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.50 та ч.7 ст.61 Закону України “Про виконавче провадження”,  позивач при зверненні стягнення на його майно та підготовці його до реалізації мав право вказати, на яке майно необхідно звернути стягнення у першу чергу, та визначити у якій послідовності необхідно реалізовувати арештоване майно.

Вказує, що позивачу було відомо, на яке його майно було накладення стягнення, та яке арештоване майно підготовлено до реалізації, але не зважаючи на те, що позивач не робив заяв щодо першочерговості звернення стягнення на майно та щодо послідовності реалізація арештованого майна, на час проведення цих дій (2003-2005 роки) він був згоден з діями відповідача №1.

Вказане підтверджується, що першочерговою реалізацією саме нерухомого майна, встановлено законодавством черга реалізації арештованого майна порушена не була , а дії відповідча-2 були здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства. Просить у позові відмовити.

Відповідач №2 проти  заявленого позову заперечив, вважає, оскільки позивач  не наводить  фактів порушення  вимог чинного законодавства  при проведенні прилюдних торгів , вони можуть бути визнані недійсними лише у разі визнання недійсним договору “Про надання послуг по організації прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого  та передачі  цього майна  на реалізацію.

Посилається на те , що  рішенням по справі № 22/19 від 05.06.2006 р. , яке набрало чинності  31.10.2006 р., встановлено, що  ліквідаційна  комісія  підприємства  могла почати  процедуру  його ліквідації лише з 14.11.2005 р. , тобто вже після  проведення прилюдних торгів , крім того  ,  постановою  апеляційного  суду Запорізької області  від 13.03.2007 р.  по адміністративній  справі № 2-4731   спільному підприємству було відмовлено у задоволенні позову  про визнання  незаконними дій Державної виконавчої служби , яка відмовила  йому у закритті  виконавчого провадження  та передачі виконавчих документів ліквідаційній  комісії.

           Відповідач №3 в  засіданні надав відгук на позов,  з вимогами не погодився та зазначив, що  26.10.2005 року Державна виконавча служба у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі ДВС) та Запорізька філія специалізованого державного підприємства «Укрспецюст»(далі СДП) підписали угоду за № 5080250 про надання послуг з організації  та проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна позивача. Згідно вказанного договора ДВС передав ЗФ СДП «Укрспецюст»для реалізації нерухоме майно  СП “Евробетон-Січ” ТОВ - нежитлову будівлю промислового цеху з підвалом, розташовану за адресою АДРЕСА_1 (далі Майно). Прилюдні торги з реалізації Майна були проведені 11.11.2005 року.

           Переможцем торгів став відповідач №3, який 25.11.2005 року на підставі діючого законодавства здійснив сплату вартості  Майна в суммі 421430,00 грн.

Вважає, що прилюдні торги проведені СДП “Укрспецюст”, а не ДВС. Вказане підтверджує  угодою № 5080250 від 26.10.2005 р., протоколом № 5080250/1 від 11.11.2005 р., відомістю проведення прилюдних торгів від 28.11.2005 р., та актом виконаних робіт за № 5080250/256 від 29.11.2005 р. підписаного між ДВС та СДП, та як що, як стверджує позивач, проведення прилюдних торгів є правочин , то  підставою проведення прилюдних торгів 11.11.2005 р. була угода № 5080250 від 26.10.2005 р., та без визнання цієї угоди недійсною неможливо визнати недійсними торги.

За наведених підстав, якщо ДВС прилюдних торгів не проводила, вона не може бути відповідачем у данній справі.

В обгрунтовання вимог про визнання торгів недійсними, позивач посилається на дії ДВС, які на його погляд , були незаконними. У той же час, ці дії ніхто протиправними не визнав, а тому вони не можуть бути обставинами, на яких ґрунтується позов, а також, не можуть бути доказами у справі про визнання торгів недійсними.

Позивач після проведення торгів у декількох судових справах намагався довести, що його арештоване майно було реалізовано з порушенням вимог законодавства. Як приклад, наводить справу за №22/19, що розглядалася господарським судом.

Позивач просив суд виключити з актів опису та арешту його нерухоме майно, яке на той час вже було реалізоване на торгах, які у цьому позові позивач просить визнати недійсними. У справі за № 2-4731 (22а-136/07), що розглядалася у Жовтневому районному суді м. Запоріжжя за адміністративним позовом позивача, він стверджував, що ДВС незаконно відмовив йому у передачі виконавчих документів голові ліквідаціїній комісії, після прийняття рішення засновників про ліквідацію підприємства та закінчені виконавчого провадження. У вказаних справах позивач намагався визнати дії ДВС незаконними, але у задоволенні його позовів позивачу було відмовлено, у тому разі з приводу листа-відповіді державного реєстратора міськвиконкому м.Запоріжжя  Астахової С.П. від 12.05.2006 р. за № б\н, та листа Голови представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Запорізькій області ОСОБА_2. від 12.05.2006 р. за №  5308/48-467

Звертає увагу, що заяви про порушення органами ДВС вимог законодавства при виконанні рішень судів розглядається за правилами ст. 121-2 ГПК України, а не у позовному провадженні, та на оскарження дій ДВС встановлений 10-ти денний термін.

По результатам прилюдних торгів відповідачу 3 було видано акт про проведені прилюдні торги. На підставі цього акту нотаріус видав мені нотаріально посвідчене свідоцтво про придбання нерухомого майна, а Запорізьке міжрайонне бюро технічної інвентаризації зареєструвало за мною право власності на це нерухоме майно та видало мені витяг з реєстру прав власності.

Вказане підтверджує, що визнання прилюдних торгів недійсними без визнання протиправними дії нотаріуса та ЗМБТІ, які посвідчили та зареєстрували право власності на спірне майно за мною, є неможливим.

Щодо виникнення податкових забовязань позивача перед бюджетом, після реалізації арештованого майна боржника, то згідно закону України “Про податок на додану вартість”, податкові забовязання виникають у разі реалізації суб'єктом господарської діяльності товару, майна або послуг з видачею податкової накладної покупцю. У данному випадку позивач після проведення прилюдних торгів від 11.11.2005 р., ніякої податкової накладної відповідачу №3 не виписував.

У цьому випадку, реалізація арештованого майна боржника була проведена після примусового вилучення (арешту) майна боржника за рішенням суду, без переходу права власності на майно до ДВС, на підставі статей Закону України “Про виконавче провадження”, та листа Міністерства Юстиції України щодо порядку сплати ПДВ при реалізації арештованого майна від 24.06.2005 р. за № 25-32/998.

Розглянувши матеріали справи, надані для огляду оригінали документів, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що вимога позивача є обгрунтованою а тому, позов  підлягає задоволенню з наступних підстав.

В обґрунтування позовних вимог СУНЧП «Євробетон Січ»у виді ТОВ пояснив, що 30.10.2005 р. зборами засновників позивача прийнято рішення про ліквідацію підприємства.

Відповідно до ст. 37, 65 Закону України "Про виконавче провадження", у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавче провадження підлягає закінченню, а виконавчий документ - передачі ліквідаційній комісії для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку.

На час проведення прилюдних торгів діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, згідно ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",  протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення, на підставі виконавчих документів і інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.

Позивач вказує, що майно було продано за ціною нижчою, ніж його оцінка. Пояснив, що ст.64 Закону України "Про виконавче провадження" визначений порядок звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи.

Майно реалізується в такій черговості: у першу чергу - майно яке безпосередньо не використовується в виробництві, у другу чергу - інші матеріальні цінності які безпосередньо не використовуються в виробництві, у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби , а також сировина і матеріали призначені для здійснення виробництва. За висновками позивача, в порушення закону, за наявності у боржника майна, яке безпосередньо не використовується в виробництві, відповідачем було реалізоване нерухоме майно.

Відповідач №2 проти заявленого позову заперечив, вважаючи, що до внесення державним реєстратором до Єдиного державного реєстру запису про призначення ліквідаційної комісії позивача у державної виконавчої служби не було обов'язку про припинення виконавчого провадження. На його думку, під час дії мораторію, органом державної виконавчої служби не було вчинено жодної дії, що була спрямована на виконання грошових зобов'язань позивача.

Крім того, відповідач №2 зазначив, що позивачем до позовної заяви не додано жодного документа про те, що він є представником будь-якої бюджетної організації або держави. В зв'язку з цим відповідач №2 стверджує, що у позивача відсутнє право на звернення до господарського суду за захистом порушених прав та інтересів бюджету. Відповідач-2 також вказує, що твердження позивача про визнання торгів недійсними є необґрунтованими, оскільки позовна заява не містить вказівок, яким саме вимогам ст. 203 ЦК України не відповідає спірний правочин.

Відповідач №3 проти заявленого позову заперечує. Вказав, що на прилюдних торгах, які відбулися 11.11.2005 р., він став переможцем та здійснив сплату вартості придбаного майна в сумі 421430, 00 грн. Продаж цього майна без врахування ПДВ вважає законним, оскільки “Укрспецюст” не повинен сплачувати ПДВ при реалізації майна.

Вважає, що Державна виконавча служба торгів не проводила, а отже не може бути відповідачем у справі. Звернення щодо порушення органами ДВС вимог законодавства при виконанні рішень судів розглядається за правилами ст. 121-2 ГПК України, а не у позовному провадженні, та на оскарження дій ДВС встановлений 10-денний термін.

        Зазначає, що визнання прилюдних торгів недійсними без визнання протиправними дій нотаріуса та ЗМБТІ, які посвідчили та зареєстрували право власності на спірне майно за ним, є неможливим.

11.11.2005 р. Державною виконавчою службою у Жовтневому районі м. Запоріжжя в межах зведеного виконавчого провадження проведено торги та реалізовано об'єкт нерухомості позивача, що знаходиться за адресоюАДРЕСА_1

Відповідно до Протоколу № 5080250/1 від 11.11.2005 року проведення прилюдних торгів по реалізації зазначеного нерухомого майна, переможцем торгів було визнано приватного підприємцяОСОБА_1

30.10.2005 р. Протоколом зборів засновників позивача  прийнято рішення про ліквідацію підприємства, головою ліквідаційної комісії призначено ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 110 ЦК України (ст. 59 ГК України) юридична особа ліквідується за рішенням її учасників (засновників).

З дати прийняття цього рішення розпочався процес ліквідації підприємства, до якого відносяться дії, зазначені у ст. 105 ЦК України, а саме: публікація відомостей у друкованих засобах масової інформації про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк звернення кредиторів з вимогами до неї; повідомлення органу, що здійснює реєстрацію, про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення; призначення за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію ліквідаційної комісії, встановлення порядку і строків припинення юридичної особи.

Засновники СУНЧП «Євробетон Січ»у виді ТОВ, відповідно до ст.ст. 105, 110 ЦК України, розпочали процес ліквідації підприємства і почали здійснювати дії які відносяться до ліквідаційної процедури.

30.11.2005 р. була створена ліквідаційна комісія, її головою було призначено ОСОБА_3 оголошення про ліквідацію підприємства було надруковано 03.11.2005р у газеті «ІНФОРМАЦІЯ_1», а 08.11.2005р. у газеті «ІНФОРМАЦІЯ_2».

11.11.2005 р. державний реєстратор був повідомлений про прийняття засновниками рішення про ліквідацію.

04.11.2005 року, головою ліквідаційної комісії підприємства позивача до канцелярії ДВС в Жовтневому районі м. Запоріжжя була подана заява, в якій відповідачу-1 було повідомлено про: прийняття засновниками позивача рішення про ліквідацію; початок ліквідаційної процедури; оголошення в засобах масової інформації про початок ліквідаційної процедури та запропоновано закінчити здійснення виконавчого провадження.

До цієї заяви були додані протокол засновників позивача про прийняття рішення про ліквідацію підприємства, об'ява про початок ліквідаційної процедури, що була надрукована  03.11.2005р у газеті «ІНФОРМАЦІЯ_1». Заяви, в яких, серед іншого, повторно повідомлялося про прийняття засновниками позивача рішення про ліквідацію та про оголошення в засобах масової інформації про початок ліквідаційної процедури, були надійшли до відповідача-1 07.11.2005 р. та 10.11.2005 р.

Таким чином, ще 04.11.2005 р. ДВС в Жовтневому районі м. Запоріжжя мала відомості, що підприємство позивача ліквідується у відповідності до ст. 110 ЦК України за рішенням її учасників (засновників) і що інформація про ліквідацію позивача була оприлюднена в засобах масової інформації.

Ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”, передбачений обов'язок державного виконавця розглядати заяви та клопотання сторін виконавчого провадження та неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.ст. 37, 65 Закону України “Про виконавче провадження”, в разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавче провадження підлягає закінченню, а виконавчий документ - передачі ліквідаційній комісії для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. Тобто, у випадку ліквідації боржники - юридичної особи Закону України «Про виконавче провадження»вже не передбачає права виконавчої служби на здійснення будь-яких дій спрямованих на виконання рішення зазначеного у виконавчому документі, у тому числі і на реалізацію майна боржника.

Ця норма направлена на забезпечення черговості задоволення претензій кредиторів в ліквідаційній процедурі встановленої ст.ст. 110-112 ЦК України. Реалізація майна позивача і розподіл грошових коштів лише між учасниками виконавчого провадження суперечить нормам чинного законодавства та порушує черговість задоволений вимог кредиторів.

Відповідач №1 в порушення приписів ст. 65 Закону України “Про виконавче провадження”, не здійснив будь-яких дій спрямованих на закінчення виконавчого провадження і продовжував здійснювати виконавче провадження та реалізовувати майно боржника - юридичної особи, яка ліквідується.

Посилання відповідача №1, що виконавче провадження повинно здійснюватися до моменту узгодження складу ліквідаційної комісії з реєстратором та внесення відомостей про ліквідацію позивача до Реєстру не відповідає діючому законодавству та не може бути прийняте до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 62, 63 ГК України господарське товариство є корпоративним підприємством. Згідно зі ст. 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю та може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто, підприємство є майном, право власності на яке належить його учасникам (засновникам). Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ліквідація у випадку передбаченому ст. 110 ЦК України можлива лише за умови прийняття відповідною рішення засновниками юридичної особи і є реалізацією правомочності розпорядження майном учасниками - власниками підприємства, як єдиного майнового комплексу (нерухомості).

Всі подальші дії, у тому числі узгодження складу ліквідаційної комісії з реєстратором, є наслідками прийняття засновниками рішення про ліквідацію. Процедура узгодження ліквідаційної комісії є лише одним із етапів ліквідації та не може її припинити. Чинним законодавством ліквідація підприємства за рішенням засновників не ставиться в залежність від узгодження ліквідаційної комісії з реєстратором.

Згідно ст. 110 ЦК України моментом, з якого ліквідується юридична особа (починається ліквідація), є прийняття учасниками рішення про ліквідацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України “Про виконавче провадження”, яка є імперативною нормою, з  моменту ліквідації боржника юридичної особи, подальше виконання рішення зазначеного у виконавчому документі можливо лише після вирішення цього питання ліквідаційною комісією відповідно до встановленого у законодавстві порядку.

Тобто, з моменту, коли почалася ліквідація боржника - юридичної особи, законодавством не передбачено здійснення виконавчою службою будь-яких дій спрямованих на виконання рішення зазначеного у виконавчому документі.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.11.2005 р. по справі №19/243/05 було порушено провадження у справі про банкрутство позивача та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.

Згідно ч.1 ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті (описі), вилученні та примусовій реалізації.

Таким чином, зазначеними правовими нормами протягом дії мораторію забороняється примусова реалізація майна боржника. Проте, примусова реалізація нерухомого майна позивача була здійснена з прилюдних торгів 11.11.2005 р., тобто під час дії мораторію.

Посилання відповідача №1 та відповідача №2 на необізнаність про дію мораторію на момент проведення торгів не впливає на обов'язковість приписів ч.4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та не робить стягнення (примусову реалізацію шляхом проведення публічних торгів) під час дії мораторію, законним та легітимним.

Відповідно до ст.ст. 57, 66 Закону України “Про виконавче провадження”, вартість майна боржника, що виставляється на прилюдні торги, має визначатись за результатами незалежної оцінки.

Така оцінка майна проводиться у відповідності до Закону України “Про оцінку майна,  майнових прав та професійну оціночну діяльність” від 12.07.2001 року N 2658-ІІІ (далі -Закон). Відповідно до ст. 3 Закону оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Згідно ч.5 Закону якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів  України,  договором  на  проведення  оцінки  майна  або ухвалою  суду  не  зазначено  вид  вартості,  який  повинен   бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість.

Відповідно до Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності-однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до експертної оцінки вартість вищевказаного об'єкту нерухомого майна становить 532330 грн., про вказано в листі начальника Державної виконавчої служби у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 20.09.2005 р,, вик. № 12756/5, направленого на адресу позивача. В цьому листі також зазначено, що без ПДВ, вартість нерухомого майна становить 443 608,33 грн. Тобто, експертною оцінкою буво визначений і розмір ПДВ -88721,67 грн.

Таким чином, проведеною експертною оцінкою було встановлено, що ринкова ціна (вартість) вищевказаного об'єкту нерухомого майна становить 532330 грн., а ПДВ у складі цієї ціни становить - 88721,67 грн.

Згідно ст.ст. 57, 66 Закону України “Про виконавче провадження” вартість нерухомого майна позивача, що було виставлено на прилюдні торги, повинна була відповідати проведеній експертній оцінці. 

На час проведення спірних торгів підприємство позивача вже знаходилось в процедурі ліквідації а тому,  згідно ст.ст. 110, 111, 112 ЦК України в процедурі ліквідації юридичної особи повинні перш за все бути задоволені вимоги кредиторів, а майно, що залишиться після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам. І інтереси кредиторів, і інтереси учасників полягають в тому, щоб майно було оцінено та продано за максимально можливою, справедливою, ринковою вартістю.

В порушення зазначених вище норм закону цей об'єкт нерухомості був виставлений на торги не за ринковою вартістю, визначеною експертною оцінкою - 532330 грн., за ціною 443608,33 грн. без ПДВ і придбаний покупцем -відповідачем-3 за 443610 грн.

Таким чином, об'єкт нерухомого майна позивача був реалізований за ціною нижчою на 88721,67 грн., ніж його ринкова вартість.

Позиція відповідачів, що реалізація арештованого майна за ціною 443610 грн. без ПДВ зроблено законно і в обґрунтування посилаються на лист Міністерства юстиції України за № 25-32/988 від 29.06.2006 р. Проте, це твердження не відповідає діючому законодавству.

В зазначеному листі Мінистарства Юстиції України надаються роз'яснення щодо сплати ПДВ Спеціалізованим державним підприємством “Укрспецюст” при здійсненні операцій з реалізації майна органами ДВС через спеціалізовані організації.

Позивач є платником ПДВ, а його податкові зобов'язання у даному випадку регулюються загальними нормами Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до пункту 3.1.1. Закону України “Про податок на додану вартість” операції з реалізації майна є об'єктом оподаткування і у позивача при реалізації майна виникають податкові зобов'язання по сплаті ПДВ, яке включається до складу ціни продажу товару.

Відповідачем №1 при здійсненні продажу майна позивача, була порушена черговість реалізації арештованого майна, встановлена ст. 64 Закону України “Про виконавче провадження”.

Відповідно до ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Згідно ст. 64 цього Закону,  звернення стягнення на інше майно (не грошові кошти) боржника починається з накладення на нього арешту та закінчується реалізацією вже арештованого майна, при цьому звернення стягнення проводиться в певній черговості: у першу чергу -майно яке безпосередньо не використовується в виробництві, у другу чергу -інші матеріальні цінності які безпосередньо не використовуються в виробництві, у третю чергу -об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали призначені для здійснення виробництва.

Два автонавантажувача, які були описані відповідачем-1 і вартість яких згідно оцінки становить 60 429, 04 грн. (лист відповідача №1 від 10.08.2005 р. № 10571/05), є основними засобами, але згідно з законом реалізуються у другу чергу, тому що безпосередньо не використовуються у виробництві.

Відповідачем №1 було реалізоване майно 3-ї черги -нерухоме майно, а майно 2-ї черги - автонавантажувачі залишилось нереалізованим.

Внаслідок реалізації майна та розподілу коштів, отриманих від його реалізації лише між учасниками виконавчого провадження, залишились без задоволення вимоги інших кредиторів, які були пред'явлені до ліквідаційної комісії.

Зокрема ТОВ “Тітан Трейд”, який не був учасником зведеного виконавчого провадження, та яким 04.11.2005 р. до ліквідаційної комісії позивача була подана заява з вимогами в розмірі 495 000 грн., які підлягали стягненню з позивача на користь цього кредитора на підставі рішення господарського суду Запорізької області від 21.12.2004 р. по справі № 14/275д.

Реалізація майна підприємства на прилюдних торгах є самостійним правочином, який повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину згідно зі ст. 203 ЦК України.

Договір № 5080250 від 26.10.2005 року “Про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна” надавав всі можливості сторонам дотримуватись чинного законодавства та не порушувати права боржника, сторін у виконавчому провадженні та інших осіб.

Вказаний договір містить обов'язки сторін: здійснювати реалізацію майна «на прилюдних торгах у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”, іншими законами України, Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (п. 1.2 Договору); при реалізації своїх прав та виконанні своїх обов'язків, що випливають з цього Договору, дотримуватись чинного законодавства (п.2.1 Договору); надавати  необхідну інформацію  та документи,   пов'язані з  виконанням  цього Договору (п.2.3 Договору).

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В зв'язку з тим, що проведені прилюдні торги, оформлені протоколом № 5080250/1 від 11.11.2005 року, є правочином, на них поширюються вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно до ст.215 ЦК України недодержання вимог встановлених частинами першою-третьою, п'ятою і шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.

Стосовно ліквідації ТОВ “Стандарт”, то на час прийняття рішення про ліквідацію ТОВ СУГЧП “Євробетон-Січ”, засновникам ТОВ “НВО “Стандарт”, не було відомо рішення господарського суду Запорізької області від 13.06.05 р. по справі № 21/50 та про внесення до Єдиного державного реєстру  юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців запису про проведення державної реєстрації припинення ТОВ “НВО “Стандарт”. Справа про банкрутство щодо ТОВ “НВО “Стандарт” була порушена як до відсутнього боржника за ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Рішення господарського суду Запорізької області від 13.06.05 р. по справі № 21/50 про ліквідацію ТОВ “НВО Стандарт” було прийняте незаконно, з порушенням законодавства. Доля ТОВ НВО “Стандарт” в ТОВ СУНЧП “Євробетон-Січ” 76%, а в свою чергу ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які були присутні на загальних зборах позивача  володіють 90% ТОВ НВО “Стандарт” і згідно з п.7 ст.31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи -банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові”

Таким чином, доля ліквідованого ТОВ “НВО Стандарт” на підприємстві позивача повинна була передатись засновникам, а залишилась  нерозподіленою в процедурі банкрутства, що порушує не тільки права кредиторів, самого підприємства ТОВ “НВО Стандарт”.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що доля ліквідованого ТОВ “НВО Стандарт” в підприємстві Позивача повинна була передатись засновникам, але залишилась  нерозподіленою в процедурі банкрутства, що порушувало не тільки права кредиторів, самого підприємства ТОВ “НВО Стандарт”.

Після того, як засновникам ТОВ “НВО “Стандарт” стало відомо про наяність справи 9/137/08, вони подали касаційну скаргу і рішення гсподарського суду Запорізької області від 13.06.05 р. по справі № 21/50 скасовано постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2006 р., як незаконне.

На цей час, справа з банкрутства ТОВ “НВО Стандарт” припинена, а підприємство поновлено в Єдиному державному реєстрі, про що свідчать ухвали, що надані позивачем в судовому засіданні.  Рішення загальних зборів позивача не визнано недійсним у судовому порядку.

За вище вказаних обставин, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.      

 На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 33, 34,  44, 49, 54, 82-85, 89 ГПК    України, суд, -

                                                                     ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати нейсними торги, оформлені протоколом № 5080250/1 від 11.11.2005р. проведення прилюдних  торгів по  реалізації  майна -нежитлової будівлі промислового цеху з підвалом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить спільному українсько-німецько-чеському підприємству “Евробетон-Січ” у виді товариства з обмеженою відповідальністю.

                                               

                    Суддя                                                                                      О. М.  Нечипуренко 

 

                 Рішення підписане 29.02.2008 р.