Справа № 22ц/ 591/ 249/ 12 Головуючий у 1 інстанції Мальцева Є. Є.
Категорія 46 Доповідач Кучерява В. Ф.
Ухвала
Іменем України
13 лютого 2012 року . Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
Головуючого Баркової Л. Л.
Суддів Кучерявої В. Ф. Гаврилової Г. Л.
При секретарі Велигоненко В. В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи : ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності і таким, що не являється майном подружжя, про розподіл майна подружжя, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу частково недійсним, визнання права власності на житловий будинок, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 грудня 2011 року
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 05 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_5, ОСОБА_4 про поділ майна задоволено частково.
Визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вартість частки ремонтних і будівельних робіт в будинку АДРЕСА_1, проведених після 22.08.2008 року на суму 13 595 грн, стягнувши ? частку вартості таких робіт на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у розмірі 6 797,5 грн.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2, що підлягають розподілу: плиту газову «Зануссі» вартістю 1308 грн, душову кабіну вартістю 1200 грн, холодильник «ЛДжі» вартістю 3400 грн, телевізор «ЛДжі» вартістю 819 грн, кондиціонер «Тошиба» вартістю 3770 грн, витяжку кухонну «Піраміда» вартістю 770 грн.
Виділено ОСОБА_1 в натурі на праві особистої власності холодильник «ЛДжі» вартістю 3400 грн, телевізор «ЛДжі» вартістю 819 грн, витяжку кухонну «Піраміда» вартістю 770 грн, плиту газову «Зануссі» вартістю 1308 грн, а всього на 6 297 грн.
Виділено ОСОБА_2 в натурі на праві особистої власності кондиціонер «Тошиба» вартістю 3 770 грн, душову кабіну вартістю 1200 грн, а всього майна на 4970 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в рахунок зрівняння часток у розмірі 663,5 грн.
У решті вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_1 про визнання договору купівля - продажу будинку АДРЕСА_2 недійсним в частині покупця, визнання за нею права власності на будинок АДРЕСА_2 задоволено повністю.
Визнано договір купівлі- продажу будинку АДРЕСА_2 , укладений 23.10.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі № 3311, недійсним в частині покупця, зазначивши покупцем в даному договорі замість ОСОБА_2 - ОСОБА_4
Визнано за ОСОБА_4 право власності на будинок АДРЕСА_2.
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності на плиту газову «Зануссі», кухонну витяжку «Піраміда» , телевізор «ЛДжі», холодильник «ЛДжі», душову кабіну - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення судової експертизи у розмірі 562,56 грн, судові витрати в сумі 142,17 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 880 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 73,84 грн.
Знято заборону відчуження будинку АДРЕСА_1 і заборону проведення будь - якого ремонту у вказаному будинку, накладені ухвалами Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 21.10.2010 року та 25.11.2009 року в межах розгляду даних позовів.
Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2011 року виправлено описки в рішенні в частині правильного написання прізвищ сторін, які слід правильно вказувати ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1,ОСОБА_5
З рішенням суду не згодна ОСОБА_1, яка просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, задовольнити повністю її позовні вимоги, відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, норм матеріального права, не доведеність обставин справи, на які посилався суд у своєму рішенні
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта та її представника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представників ОСОБА_2 та ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали проживати однією родиною у фактично шлюбних відносинах з початку червня 2007 року, а з квітня 2007 року ОСОБА_1 часто приїздила до ОСОБА_2 у АДРЕСА_3. 04.2007 року ОСОБА_2 отримав у власність за договором дарування , нотаріально посвідченим, будинок АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 31-32 ). Згідно рішення Жовтневого райсуду м. Маріуполя від 12.12.2007 року ОСОБА_1 розірвала шлюб з ОСОБА_5 ( т. 1 а.с. 127). Згідно рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 18.10.2008 року, ОСОБА_2 розірвав шлюб з ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 143 ) 22.02.2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб ( т. 1 а.с. 22 ) 23 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_2 було придбано будинок АДРЕСА_2 ( т.1 а.с. 26) Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 15.03.2010 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які припинили фактично шлюбні відносини з листопада 2008 року , розірвано ( т. 1 а.с. 151)
Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь -якому іншому шлюбі,майно набуте ними під час спільного проживання,належить їм на праві спільної сумісної власності .
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь - якому іншому шлюбі і між ними склались установлені відносини, що притаманні подружжю.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що майно, придбане позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до січня 2007 року та відновлювальні та ремонтні роботи, виконані в цей час в будинку АДРЕСА_1 , не можуть бути визнані спільною сумісною власністю сторін, оскільки ОСОБА_1 розірвала шлюб 12.12.07 року , рішення набрало чинності 22.12.2007 року
З матеріалів справи вбачається, що в цей період часу позивачка не працювала, доказів того, що вона мала свої доходи та кошти, які вложила в майно, придбане в цей період часу, суду не надано. Та обставина, що відповідач брав кредит до реєстрації шлюбу для ремонту будинку та виплачував його із своєї заробітної плати свідчить про те, що він набув право власності на це майно з моменту передачі йому майна. ОСОБА_1 не ставила питання про стягнення з ОСОБА_2 половини суми, сплаченої за кредит під час шлюбу.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин
Згідно ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 15 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1. про розірвання шлюбу, встановлено. що подружні відносини між сторонами припинено з листопада 2008 року ( т. 1 а.с. 151)
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що майно, придбане сторонами після листопада 2008 року, не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя.
При цьому вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя від не встановлено коли були припинено подружжі стосунки між сторонами.
Відповідно до вимог п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Позивачка, ставлячи питання про визнання будинку АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, посилалась на те, що будинок придбано під час шлюбу за спільні кошти подружжя за 58 000 доларів США.
17.04. 07 р. відповідач став власником будинку в с. Павлопіль . Як стверджує позивачка, будинок фактично було куплено ОСОБА_2Із пояснень сторін вбачається, що будинок потребував ремонту, був у запущеному стані, коштів не було і відповідач змушений був брати кредит на ремонт будинку, який сплачував за рахунок заробітної плати . Позивачка на той час не працювала, ОСОБА_2 мав дохід у вигляді пенсії і заробітної плати. Після реєстрації шлюбу сумісно проживали менше року. Одразу ж після приїзду матері відповідача 23.10.2008 року було придбано будинок у с. Сартана
Колегія суддів вважає, що позивачкою не надано доказів того, що будинок у с. Сартана придбано за кошти подружжя. Копія розписки від імені відповідача ОСОБА_6 на суму 58 000 грн. не може бути належним доказом по справі, оскільки вона не завірена і відсутній її оригінал. Посилання позивачки на те, що її дочка позичила у ОСОБА_8 25 000 доларів США та передала їй для придбання будинку, нічим не підтверджено, а сам договір купівлі - продажу від 27 березня 2008 року не свідчить про передачу грошей. Той факт, що дочка позивачки також 06.08.2008 року продала квартиру за 8351 грн, також не свідчить про передачу позивачці грошей для придбання будинку. З матеріалів справи вбачається, що сторони не тільки робили ремонт у будинку, але й придбали деяке майно, будинок у с. Павлопіль на той час фактично було відремонтовано, позивачка крім того, мала трикімнатну квартиру у АДРЕСА_4, що свідчить про те, що сторони були забезпечені житлом
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Удаваним може бути не весь правочин, а лише в частині когось із учасників.
23.10 .2008 року було укладено договір купівлі- продажу жилого будинку АДРЕСА_2, згідно якого продавець ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купив жилий будинок за 77 147 грн.( т. 1 а.с. 26)
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що названий будинок був куплений ОСОБА_2 для ОСОБА_4 за її кошти і для неї, вона проживає в ньому з моменту купівлі, зареєстрована з 07.10.2009 року, а тому договір купівлі продажу в частині покупця є недійсним.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду ґрунтується на наданих суду доказах.
Як поясняє ОСОБА_4 у зв'язку з похилим віком та інвалідністю вона вирішила переїхати до сина, для чого в Росії у м. Єкатеринбург продала будинок, кошти частково привезла, частково перерахувала на ім'я сина. Поселилась у сина, але мала намір купити собі будинок. Перерахувала кошти на ім'я сина тому, що не мала ідентифікаційного номеру. Про те, що будинок куплено на ім'я сина взнала пізніше
З матеріалів справи вбачається, що перед переїздом у м. Маріуполь ОСОБА_4 перерахувала 22.09.2008 року із Росії 1 млн. рублів, що було еквівалентно 190 340 грн, 03.10.2008 р перерахувала 480 000 руб, що еквівалентно 90 523 грн . 22.09.2008 року 1 мільйон рублів було поміняно на долари США, добавлено 2500 доларів США і 39 000 доларів США було зараховано на депозитний рахунок на ім'я ОСОБА_2,а 22.10.2008 року видано ОСОБА_2, що підтверджено виписками банку ( т 1 а.с. 165,166) 17.09.2008 року ОСОБА_4 перерахувала із Росії на ім'я сина 5000 доларів США, що підтверджується довідкою банку. ( а.с. 70 т. 1)
Позивачка ОСОБА_1 не заперечує, що мати її чоловіка перераховувала сину якісь кошти, але скільки і коли, вона не знає тому, що в ці питання вона не втручалась. Мати чоловіка передала їм у власність 15 000 доларів США.
Доказів того, що мати ОСОБА_2 передала таку суму грошей безвідплатно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суду не надано.
Продавець будинку ОСОБА_6 підтвердив ту обставину, що ОСОБА_4 приїздила оглядати будинок, що саме вона передавала йому гроші, про що він написав розписку і будинок купувався для матері ОСОБА_2
Як пояснив ОСОБА_2, будинок було куплено не на ім'я ОСОБА_4 тому, що вона не мала ідентифікаційного номеру, а без цього нотаріус відмовлявся оформили договір на її ім'я . Мав намір переоформити будинок на матір пізніше.
Як вбачається із довідки начальника СГІРФО Новоазовського РВ ГУМВС України від 03.11.2010 року , ОСОБА_4 зверталась 15 жовтня 2008 року з заявою про отримання дозволу на імміграцію, який отримала 26.02.2009 року, зареєстрована в АДРЕСА_1 без згоди дружини, бо згідно довідки сільської ради № 260 від 01.10.2008 року, її син зареєстрований та проживає за цією адресою один.( т. 2 а.с. 41)
З картки платника податків вбачається, що ОСОБА_4 було присвоєно ідентифікаційний номер в Україні 21.04.2009 року ( т.1 а.с. 71) 07.10.2009 року вона зареєстрована у спірному будинку.
Укладення заповітів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 23 жовтня 2008 року та навпаки, в яких вони заповідають друг другу належну їм частину будинку за АДРЕСА_2 ( т. 1 а.с. 114, 125) не є доказом визнання права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будинок, оскільки в той день ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_1 не були власниками якоїсь частки спірного будинку( зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 20.11.2008 року ), заповіт є одностороннім правочином, який можна відмінити або укласти на користь іншої особи
Тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, визнавши право власності на спірний будинок за ОСОБА_4
Посилання на те, що суд за позовом ОСОБА_4 притягнув ОСОБА_1 у якості третьої особи, порушивши її права - безпідставні, оскільки ОСОБА_1 не була стороною у договорі. Крім того всі позови розглядались в одному провадженні, тому ОСОБА_1, яка була і позивачкою по справі, користувалась правами, наданими законом сторонам.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 05 грудня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді: