Справа № 22ц/0591/807/12 Головуючий у 1 інстанції Пантелєєв Д. Г.

Категорія 54 Доповідач Кучерява В. Ф.

У х в а л а

Іменем України

7 травня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л. Л

суддів Кучерявої В. Ф. Мироненко І. П.

при секретарі Дороженко А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди за апеляційною скаргою позивача на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2012 року,

встановила:

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 28 березня 2012 року у задоволенні позову Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 10 983,38 та судових витрат по сплаті судового збору , витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду і посилаючись в апеляційній скарзі на не повне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права,позивач просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги порту та відшкодувати судові витрати. Вважають , що висновок суду про те, що подорожний лист не можна віднести до документів, які у розумінні п.2 ч.1 ст.134 КЗпП України дають можливість покладання на працівника повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну ним при виконанні трудових обов'язків, є необґрунтованим.

Оскільки дії Порту по оскарженню вимоги КРВ були спрямовані на недопущення пред'явлення передчасних та безпідставних позовів до працівників, Порт з поважної причини пропустив встановлений законом строк звернення до відповідача з даним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача , яка підтримала скаргу, заперечення відповідача , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що відповідач з 2001 року працює водієм автотранспортних засобів у ДП «Маріупольський торговельний порт». Маріупольським об'єднаним контрольно-ревізійним відділом КРУ в Донецькій області у серпні 2009 року проведена позапланова ревізія обліку витрат та списання пального, яке використовувалося при роботі автобусів автогосподарства порту, за період з 1 липня 2006 року по 1 травня 2009 року.

В акті КРУ № 05-931/075 від 28 серпня 2009 року вказано про необґрунтоване списання дизельного палива внаслідок завищення фактичних відстаней маршрутів з перевезення працівників порту на роботу та з роботи автобусами автогосподарства порту, без документального підтвердження виконання додаткових завдань, крім здійснення руху за вказаними маршрутами за графіками за період з 1 липня 2006 року по 1 травня 2009 року на суму 409622 грн.

Відповідно до зазначеного акту Контрольно-ревізійним управлінням у Донецькій області пред'явлена вимога № 25-01-34/2419 від 10 вересня 2009 року, якою зобов'язано позивача вжити заходи до відшкодування вартості необґрунтовано списаного дизельного палива.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2010 року відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» до Контрольно-ревізійного управління у Донецькій області про визнання недійсною зазначеної вимоги.

Постановами окружного адміністративного суду від 8 грудня 2010 року і ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2011 року за позовом КРУ до Маріупольського порту вимога № 25-01-34/2419 від 10 вересня 2009 року визнана такою, що підлягає виконанню.

На виконання вимоги КРУ начальником порту видано наказ № 182 від 5 квітня 2011 року, яким запропоновано водіям відшкодувати вартість дизельного палива, зокрема ОСОБА_1 - в сумі 10 983,38 грн, з чим останній не погодився.

Відмовляючи у задоволені позову, суд виходив з того, що подорожній лист, який є первинним документом обліку автотранспортних перевезень, не можна віднести до документів, які передбачені п. 2 ст. 134 КЗпП України, як такі, на підставі яких можлива повна матеріальна відповідальність працівника, та що не доведено наявність підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну необґрунтованим списанням палива. З таким висновком не можна не погодитись.

Згідно з п. 2 ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Під іншими разовими документами маються на увазі накладні або інші документи, передбачені чинними правилами документального забезпечення первинного бухгалтерського обліку.

Крім того, оскільки в законі йде мова про отримання матеріальних цінностей за разовими документами, то мається на увазі разова операція, а не постійне виконання працівником цих обов'язків, що не відповідало б умовам укладеного трудового договору.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» в редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що дорожній лист це документ установленого зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції про порядок застосування подорожнього листа службового легкового автомобіля та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 74 від 17 лютого 1998 року, подорожній лист службового легкового автомобіля типової форми N 3 є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг.

Згідно з п. п. 2.2, 2.3, 2.6, 3 зазначеної Інструкції перед видачею водієві подорожнього листа диспетчер (або інша відповідальна особа перевізника) заповнює на підставі умов договору (заявки) замовника або завдання керівництва підприємства (установи) у графі 1 розділу І "Завдання водієві" найменування і адресу замовника, до якого повинен прибути автомобіль для виконання завдання або прізвище, ініціали та посаду відповідальної особи підприємства (установи) у розпорядження якого надається автомобіль; у графі 2 - час прибуття автомобіля до замовника, у графі 3 - час вибуття відповідно до заявки чи графіка роботи (год., хв.) або відповідно до моменту початку та кінця обслуговування посадової особи. Право зміни завдання має тільки перевізник, у виняткових випадках - замовник з відповідним записом у рядку "Особливі відмітки" на зворотному боці подорожнього листа. Диспетчер також робить запис про залишок пального за даними попереднього подорожнього листа, підписом стверджує достовірність заповнених ним реквізитів подорожнього листа та наявність у водія його посвідчення. Механік (або інша відповідальна особа перевізника) записує показання спідометра при виїзді автомобіля з гаража, фактичний час виїзду автомобіля і підписом стверджує передачу автомобіля водієві у технічно справному стані та дозвіл на виїзд; водій підписом засвідчує прийняття автомобіля технічно справним і одержання завдання; заправник (або інша відповідальна особа перевізника) записує марку, код марки і кількість виданого пального та стверджує ці дані підписом.

Після повернення автомобіля до гаража заповнення подорожнього листа проводиться у такій послідовності: заправник визначає залишок пального при поверненні автомобіля у гараж і стверджує дані підписом; водій підписом стверджує здачу автомобіля механіку в технічно справному (несправному) стані; механік вказує відповідно показники спідометра і фактичний час повернення автомобіля до гаража і підписом стверджує достовірність даних, а також прийняття автомобіля в технічно справному (несправному) стані.

Оформлений таким чином подорожній лист передається диспетчеру або іншій відповідальній особі для подальших розрахунків транспортної роботи, вартості послуг і заробітної плати водієві.

Відповідальність за недостовірні і неточні відомості у подорожньому листі, а також при виконанні розрахунків несуть відповідальні особи перевізника і замовника у межах компетенції, визначеної цією Інструкцією.

Тобто, згідно Інструкції в подорожньому листі водій ставить підпис за отримання автомобіля на початку зміни та за його здачу в кінці зміни.

З наданих в засіданні апеляційної інстанції подорожніх листів вбачається, що диспетчером позивача в подорожніх листах вказувалося основне завдання, яке давалося водію ОСОБА_1, а додаткові завдання не вказувалися.

Обов'язок заповнювати маршрут руху на звороті подорожнього листа позивачем було покладено на водія без належного роз'яснення того, як заповнюються ці дані.

Сторони не заперечують, що протягом робочих змін водій виконував додаткові, не визначені дорожньою документацією рейси; власноручно заповнював подорожні листи в графі виконаних протягом робочої зміни завдань, вказуючи тільки маршрути з перевезення працівників порту до початку робочих змін, всі інші додаткові рейси в подорожніх листах не прописував.

Зазначене підтверджується як поясненнями сторін, так і даними акту КРУ про те, що у подорожніх листах не вказувалися додаткові завдання та маршрути, і в такому вигляді подорожні листи були прийняті позивачем до обліку без зауважень.

З пояснень сторін та даних подорожніх листів також вбачається, що після здачі відповідачем подорожніх листів диспетчер перевіряв їх дані і здійснював розрахунок виконаної водієм роботи та витрат пального, яке підлягає списанню, і саме цей розрахунок був підставою для списання пального.

Тобто в обов'язки водія не входить зазначення у подорожньому листі основного та додаткового завдання і визначення витрат пального для списання. Тому відсутні підстави для висновку про наявність вини відповідача у необґрунтованому списанні палива. Не встановлені і факти списання пального внаслідок зазначення пробігу, який би не відповідав дійсному пробігу автотранспорту.

Згідно даних наказу позивача № 182 від 5 квітня 2011 року в ході перевірки автогосподарства порту за наказом від 25 червня 2009 року були встановлені порушення вимог ведення подорожньої документації з боку диспетчерів автогосподарства і недостатній контроль за роботою підлеглих працівників з боку керівництва автогосподарства, у зв'язку з чим до дисциплінарної відповідальності притягнуті начальник автогосподарства, заступник начальника з експлуатації, начальник автоколони, старший диспетчер та диспетчери автогосподарства. Відповідач до дисциплінарної відповідальності за порушення трудових обов'язків, пов'язаних з відхиленням від маршрутів або здійснення поїздок не в інтересах підприємства, не притягувався.

Враховуючи встановлене суд обґрунтовано не погодився з доводами позивача про те, що подорожній лист є разовим документом, у розумінні п. 2 ст. 134 КЗпП України, за яким відповідач отримував під звіт пальне, і тому має нести повну матеріальну відповідальність за необґрунтоване його списання.

Також суд правильно дійшов висновку про недоведеність доводів позивача про понаднормове витрачання відповідачем палива на загальну суму 10983,38 грн, оскільки як вбачається зі справи, доказів тому, коли і скільки відповідачем перевитрачено пального, які дані приймались до уваги щодо виконаного ним завдання, маршруту та його відстані, і відповідних до цього розрахунків, позивачем не надано.

Більше того, зі справи вбачається, що позивач, звертаючись в суд з позовом про визнання нечинною вимоги КРВ,позивач посилався в заяві на те, що у подорожніх листах не вказувались додаткові завдання, які були виконані водіями протягом робочого дня, тобто, на те, що мало місце не понаднормове використання пального, а неналежне заповнення подорожніх листів і списання за ними пального.

Крім того, в акті КРВ вказано, що фактична відстань маршрутів, на яких працював відповідач, затверджена паспортами порту, до чого відповідач також не має відношення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність законних підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за необґрунтоване списання портом пального за період з 1 липня 2006 року по 1 травня 2009 року.

Не погоджуючись з висновками суду, позивач не наводить дані у їх спростування, а лише посилається на обставини, які були предметом перевірки суду.

Рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: