ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

09 серпня 2012 року м. Київ П/9991/857/12

Суддя Вищого адміністративного суду України Кравцов О.В., вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просила:

- визнати прийнятий Верховною Радою України Податковий кодекс України в частині статей 63.6 глави шостої, розділу ІІ, 63.7, 63.12, 70.1, 70.5, 70.6, 70.7, 70.12, 70.14, 70.16 незаконним;

- визнати незаконним прийнятий Верховною Радою України Податковий кодекс України в частині абзаців розділу XIX «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України: «Визнати такими, що втратили чинність: Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року №320/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, 1995р., № 2, стаття 11) та Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, №2ст.1О,1999 р. №41 ст. 374, 2003 р. №23 ст. 149);

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, яка відповідно до Конституції України повинна була здійснювати контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (пункт сімнадцятий статті 85, стаття 101) стосовно пункту 63.6. Податкового кодексу України;

- визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України по невиконанню повноважень згідно з пунктом тринадцятим статті 85 Конституції України щодо здійснення контролю за виконанням обов'язку, покладеного на Кабінет Міністрів України, визначеного в абзаці десятому пункту четвертого розділу ХІХ «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України;

- зобов'язати Верховну Раду України внести зміни до Податкового Кодексу України: оголосити такими, що втратили свою дію стаття 63.6 глави 6, розділу ІІ, статті 63.7, 63.12, 70.1, 70.5, 70.6, 70.7, 70.12, 70.14, 70.16; доповнити Податковий кодекс України спеціальною статтею 63-1; виключити з розділу XIX «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України «визнати такими, що втратили чинність: Постанову Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року №321/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, 1995р., №2, стаття 11).

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними окремих положень прийнятого Верховною Радою України Податкового кодексу України слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України встановлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до пункту першого статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України»Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Пунктом першим частини першої статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Вищий адміністративний суд як суд першої інстанції розглядає адміністративні справи щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

Положеннями статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачена можливість оскарження законів (кодексів) України, прийнятих Верховною Радою України, до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним прийнятого Верховною Радою України Податкового кодексу України в частині статей 63.6 глави шостої, розділу ІІ, 63.7, 63.12, 70.1, 70.5, 70.6, 70.7, 70.12, 70.14, 70.16 та в частині абзаців розділу XIX «Прикінцевих положень»- «Визнати такими, що втратили чинність: Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року №320/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, 1995р., № 2, стаття 11) та Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, №2ст.1О,1999 р. №41 ст. 374, 2003 р. №23 ст. 149) не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки розгляд питання про неконституційність (незаконність) законів віднесений до юрисдикції Конституційного Суду України.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Верховної Ради України внести зміни до Податкового Кодексу України слід зазначити наступне.

Позивачка ставить питання про внесення змін (виключення та визнання такими, що втратили чинність) до тих статей Податкового кодексу України, які вона просить визнати незаконними, тобто фактично позовні вимоги про внесення змін до Податкового кодексу України є похідними від позовних вимог про визнання незаконними окремих положень Податкового кодексу України, що виключає можливість їх розгляду Вищим адміністративним судом України.

Крім того, відповідно до принципу поділу державної влади в Україні (стаття 6 Конституції України) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Згідно статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент -Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів відповідно до пункту п'ятого статті 85 Конституції України.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 у справі у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що при внесенні змін до законів (кодексів) Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом першим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи, що спір про зобов'язання внести зміни до Податкового Кодексу України: оголосити такими, що втратили свою дію стаття 63.6 глави 6, розділу ІІ, статті 63.7, 63.12, 70.1, 70.5, 70.6, 70.7, 70.12, 70.14, 70.16; доповнити Податковий кодекс України спеціальною статтею 63-1; виключити з розділу XIX «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України «визнати такими, що втратили чинність: Постанову Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року №321/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, 1995р., №2, стаття 11) не є публічно-правовим, юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції, не поширюється на такий спір.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим ОСОБА_1 необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Верховної Ради України у частині позовних вимог про:

- визнання прийнятого Верховною Радою України Податкового кодексу України в частині статей 63.6 глави шостої, розділу ІІ, 63.7, 63.12, 70.1, 70.5, 70.6, 70.7, 70.12, 70.14, 70.16 незаконним;

- визнання незаконним прийнятого Верховною Радою України Податкового кодексу України в частині абзаців розділу XIX «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України: «Визнати такими, що втратили чинність: Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року №320/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, 1995р., № 2, стаття 11) та Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, №2ст.1О,1999 р. №41 ст. 374, 2003 р. №23 ст. 149).

Крім того, позивачка звернулася з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України, яка відповідно до Конституції України повинна була здійснювати контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (пункт сімнадцятий статті 85, стаття 101) стосовно пункту 63.6. Податкового кодексу України; та по невиконанню повноважень згідно з пунктом тринадцятим статті 85 Конституції України щодо здійснення контролю за виконанням обов'язку, покладеного на Кабінет Міністрів України, визначеного в абзаці десятому пункту четвертого розділу ХІХ «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України.

Частиною четвертою статті 18, статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

Позовна заява в цій частині позовних вимог за формою і змістом відповідає вимогам статей 105, 106 і 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підстав для відмови у відкритті провадження по справі, залишення позовної заяви без розгляду, повернення позовної заяви в цій частині не вбачається.

Керуючись пунктом першим частини першої статті 18, 24, 107, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,-

У Х В А Л И В:

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Верховної Ради України у частині позовних вимог про:

- визнання прийнятого Верховною Радою України Податкового кодексу України в частині статей 63.6 глави шостої, розділу ІІ, 63.7, 63.12, 70.1, 70.5, 70.6, 70.7, 70.12, 70.14, 70.16 незаконним;

- визнання незаконним прийнятого Верховною Радою України Податкового кодексу України в частині абзаців розділу XIX «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України: «Визнати такими, що втратили чинність: Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року №320/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, 1995р., № 2, стаття 11) та Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів»(Відомості Верховної Ради України, №2ст.1О,1999 р. №41 ст. 374, 2003 р. №23 ст. 149).

2. Роз'яснити ОСОБА_1, що розгляд питання про неконституційність (незаконність) окремих положень Податкового кодексу України віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

3. Відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України у частині позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України, яка відповідно до Конституції України повинна була здійснювати контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (пункт сімнадцятий статті 85, стаття 101) стосовно пункту 63.6. Податкового кодексу України;

- визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України по невиконанню повноважень згідно з пунктом тринадцятим статті 85 Конституції України щодо здійснення контролю за виконанням обов'язку, покладеного на Кабінет Міністрів України, визначеного в абзаці десятому пункту четвертого розділу ХІХ «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України.

4. Зобов'язати Верховну Раду України до 23 серпня 2012 року надати заперечення проти позову та всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при допущенні бездіяльності, з приводу якої подано позов.

5. Надіслати сторонам копії цієї ухвали разом з витягом про їхні процесуальні права і обов'язки, встановлені статтями 49, 51 цього Кодексу, а відповідачу -копію позовної заяви з доданими до неї документами.

6. Справу розглядати колегією у складі 5 суддів.

Ухвала є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

Суддя О.В. Кравцов