АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Горпреса" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору,

встановила:

26 жовтня 2011 року позивач ОСОБА_2 подала до суду позовну заяву, в якій просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Горпреса" (далі - ТОВ „Горпреса" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 березня по 08 серпня 2011 року у розмірі 3 704,47 грн. та судовий збір у справі.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 29 червня 2010 року по 22 березня 2011 року працювала у відповідача на посаді кіоскера. 22 березня 2011 року наказом директора ТОВ „Горпреса" за №39/к вона була звільнена з роботи за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України. В цей же день з нею було проведено повний розрахунок, Гроші отриманні при повному розрахунку, вона зразу віддала бухгалтерії відповідача в рахунок погашення матеріальної недостачі, яка утворилася в кіоску за час її роботи. Також вона написала заяву про те, що зобов'язується до 29 квітня 2011 року погасити решту суми недостачі. Разом з тим, у день її звільнення з роботи, в порушення чинного трудового законодавства, посадові особи ТОВ „Горпреса" не видали їй на руки трудову книжку.

Починаючи з 22 березня 2011 року і до 03 серпня 2011 року, вона неодноразово зверталася до керівництва ТОВ „Горпреса" з проханням видати їй на руки трудову книжку, однак кожний раз їй відмовляли, не пояснюючи причину. Трудову книжку вона отримала лише 08 серпня 2011 року після того, як 03 серпня 2011 року разом із адвокатом прийшла до відповідача і написала письмову заяву на ім'я керівництва ТОВ „Горпреса" з вимогою видати їй трудову книжку.

Посилаючись на те, що без трудової книжки вона не могла влаштуватися на іншу роботу на протязі з 22 березня по 08 серпня 2011 року, просила її вимоги задовольнити, на підставі ч. 1 ст. 47 КЗпП України.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, подала письмові заперечення і докази на їх обґрунтування та показала, що дійсно ОСОБА_2 працювала в ТОВ „Горпреса" з 29 червня 2010 року по 22 березня 2011 року на посаді кіоскера на підставі трудового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

_____________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції: Погрібний М.О . Справа №22ц/1590/3566/2012р

Доповідач: Сегеда С.М. Категорія ЦП: Р- 53

2.

Також зазначила, що за час роботи ОСОБА_2 кіоскером в кіоску №737, під час проведення періодичних інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей, тричі виявлялися недостача. Усі недостачі ОСОБА_2 визнала та погашала їх за рахунок відрахувань із заробітної плати. 22 березня 2011 року ОСОБА_2 написала заяву про звільнення за власним бажанням. На підставі заяви було видано наказ про її звільнення і проведено з нею повний розрахунок. Отримані під час розрахунку гроші ОСОБА_2 передала в бухгалтерію в рахунок часткового погашення недостачі товарно-матеріальних цінностей. Також вона написала у відділі товарно-матеріальні цінностей заяву про те, що зобов'язується погасити решту недостачі до 29 квітня 2011 року. Після цього ОСОБА_2 пішла з ТОВ „Горпреса", не отримавши у відділі кадрів трудову книжку.

В цей же день відділ кадрів направив на адресу місця проживання ОСОБА_2 листа з проханням погасити заборгованість, отримати трудову книжку та повний розрахунок в бухгалтерії. Однак ОСОБА_2 на підприємство не прибула.

Працівники відділу кадрів неодноразово телефонували ОСОБА_2, намагаючись запросити її для отримання трудової книжки. Однак позивачка на дзвінки не реагувала і до підприємства не з'являлася.

Не маючи ніякої інформації про дійсне місце знаходження ОСОБА_2, керівництвом ТОВ „Горпреса" 09 червня 2011 року було подано заяву до Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області про розшук ОСОБА_2 та прийняття до неї мір з метою погашення недостачі товарно-матеріальних цінностей. Тільки після спливу двох місяців, працівники міліції розшукали ОСОБА_2 та прийняли у неї пояснення.

03 серпня 2011 року ОСОБА_2 разом із своїм адвокатом прийшла на підприємство ТОВ „Горпреса" організувала дебош, пред'являючи претензії з приводу того, чому її розшукувала міліція. При цьому вона написала заяву на ім'я керівництва ТОВ „Горпреса" з вимогою видати їй трудову книжку. Заяву віддала секретарю і пішла з підприємства.

Не дивлячись на те, що у відділі кадрів позивач могла отримати трудову книжку в любий робочий час, у тому числі і 03 серпня 2011 року, коли прийшла на підприємство, однак вона цього не зробила.

У зв'язку з цим та після вказаного інциденту, відділ кадрів в черговий раз направив ОСОБА_2 листа за місцем її проживання, з проханням прийти на підприємство та отримати трудову книжку. Лист був направлений замовною поштовою кореспонденцією, однак і цей лист повернувся через закінчення терміну його зберігання в поштовому відділені (а.с.47, 48, 53).

08 серпня 2011 року ОСОБА_2 прибула до відділу кадрів ТОВ „Горпреса", де їй одразу було видано трудову книжку, про що вона розписалась в журналі обліку трудових книжок,

Посилаючись на те, що вина ТОВ „Горпреса" у затримці по видачі трудової книжки ОСОБА_2 відсутня, представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити через їх безпідставність.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та таким, що ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не довела того, що при звільненні трудова книжка їй не була видана з вини ТОВ „Горпреса", а тому підстав для застосування вимог, передбачених ч. 4 ст. 235 КЗпП України, не має.

3.

З таким висновком суду повністю погоджується судова колегія, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що в період з 29 червня 2010 року по 22 березня 2011 року позивач ОСОБА_2 працювала в ТОВ „Горпреса" на посаді кіоскера, з нею також був укладений договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.25).

Після проведення останньої інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та виявлення недостачі, 22 березня 2011 року ОСОБА_2 вирішила звільнитися з ТОВ „Горпреса" за власним бажанням, у зв'язку з чим написала відповідну заяву про її звільнення.

В цей же день з нею було проведено повний розрахунок, який вона отримала в бухгалтерії підприємства, та який передала в касу підприємства в рахунок погашення недостачі товарно-матеріальних цінностей, що в судовому засіданні підтвердили сторони.

У відділі кадрів була підготовлена трудова книжка ОСОБА_2 з відповідними записами про її звільнення за власним бажанням. Однак ОСОБА_2 у відділ кадрів для отримання трудової книжки не зайшла, покинувши підприємство після проведеного з нею розрахунку і написання нею заяви про зобов'язання погасити недостачу товарно-матеріальних цінностей до 29 квітня (а.с.44).

25 березня 2011 року на адресу ОСОБА_2 по пошті було направлено листа про те, що їй необхідно прибути на підприємство, де погасити недостачу, отримати трудову книжку та повний розрахунок в бухгалтерії (а.с.45, 46).

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 на підприємство не з'являлася і трудову книжку не отримувала, працівники відділу кадрів неодноразово приймали міри для запрошення її на підприємство для отримання трудової книжки та погашення недостачі, однак не змогли її розшукати.

Зазначені обставини спонукали директора ТОВ „Горпреса" звернутись до Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області для прийняття відповідних мір реагування до ОСОБА_2 (а.с.40).

Встановивши місце знаходження ОСОБА_2, остання була затримана працівниками міліції, які-допитали її та 09 серпня 2011 року порушили відносно неї дві кримінальні справи №07201100366 та №07201100366/2 за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 191 ч.1 та ст. 191 ч. 3 КК України (а.с. 38, 39).

Тільки після розшуку ОСОБА_2, 03 серпня 2011 року остання прибула до відповідача, однак трудову книжку також не отримала.

Після цього, продовжуючи приймати міри для вручення позивачці трудової книжки, 04 серпня 2011 року їй вдруге було направлено поштове повідомлення рекомендованим листом про необхідність отримання трудової книжки, однак ОСОБА_2 не з'явилась для отримання цього поштового повідомлення, що підтверджується листом ТОВ „Горпреса" (а.с.47), квитанцією про сплату поштової кореспонденції (а.с.48), поштовим конвертом з повідомленням та довідкою про неможливість його вручення за закінченням терміну зберігання (а.с.53).

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що ТОВ „Горпреса" приймало необхідні міри для вручення трудової книжки ОСОБА_2, оскільки цей обов'язок у відповідності до ч. 1 ст.47 КЗпП України лежить саме на підприємстві, однак остання не бажала її отримувати.

Оскільки Інструкцією про порядок введення трудових книжок працівників не передбачено обов'язку власника або уповноваженого ним органу відсилати поштою трудову книжку на адресу звільненого працівника, ТОВ „Горпреса" фактично був позбавлений можливості вручити ОСОБА_2 після її звільнення трудову книжку.

Доводи ОСОБА_2 про те, що вона неодноразово зверталась до ТОВ „Горпреса" з проханням видати їй трудову книжку, однак їй відмовляли в цьому, не знайшли жодного підтвердження в матеріалах справи і спростовуються ними.

Також не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_2 про те, що через те, що їй не видали своєчасно трудову книжку, вона була позбавлена можливості працевлаштуватись на іншу роботу, оскільки позивач відповідних доказів цих тверджень також суду не надала.

4.

У відповідності до ч. 4 ст. 235 КЗпП України працівнику виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу у разі затримки видачі трудової книжки лише з вини власника або уповноваженого ним органу.

Оскільки позивач не довела суду вину ТОВ „Горпреса" у несвоєчасній видачі їй трудової книжки, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апелянта про те, що суд безпідставно посилався в судовому рішенні на ч. 1 ст. 41, а не ч. 1 ст. 47 КЗпП України, заслуговують на увагу, однак, зі змісту мотивувальної частини рішення слідує, що суд мав на увазі саме ч. 1 ст. 47 КЗпП України, допустивши при цьому описку.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Що стосується посилання апелянта на лист заступника начальника інспекції - начальника відділу-заступника Головного державного інспектора праці області Козирєвої Н.Л. від 06.12.2011 року, в якому зазначено про порушення ТОВ „Горпреса" вимог ст. 47 КЗпП України щодо вручення позивачці трудової книжки в день звільнення (а.с.54), судова колегія зазначає, що даним листом лише констатується факт недотримання ТОВ „Горпреса" вимог щодо вручення працівнику трудової книжки.

Однак, в цьому листі відсутнє посилання на необхідність застосування до спірних правовідносин вимог, передбачених ч. 4 ст. 235 КЗпП України, оскільки в даному випадку відсутня вина ТОВ „Горпреса" у несвоєчасній видачі позивачці трудової книжки, про що йшлося вище.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко