АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Тьосової Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, виселення, зобов'язання повернення майна, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем майна,

встановила:

28.08.2006 року до суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2, в якому просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - спірний житловий будинок), визнання на нього права власності, та визнання права власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, площею 0,0600 га.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 грудня 2005 року між ним та представником відповідача ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності № 888007 серія ВСЕ від 7 грудня 2005 року, була укладена попередня угода про укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку. Відповідач частково виконала умови попередньої угоди, надала позивачу правовстановлюючі документи на спірний житловий будинок та здійснила виїзд з нього. В свою чергу позивач сплатив на користь відповідачки аванс у розмірі 150000 грн.

11.09.2006 року рішенням Київського районного суду м. Одеси позовні вимоги були задоволені в повному обсязі та визнано дійсним укладений 17 грудня 2005 року між ОСОБА_7, діючим від імені ОСОБА_2 на підставі доручення, та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу нерухомого майна у вигляді домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1, яке складається з одного жилого будинку (літ «А»), загальною площею 445,4 кв. м., жилою площею 160,4 кв. м.; гаража (літ «Б»), бесідок (літ «В» «Д»), душової - вбиральні (літ «Г»); навісу (літ Е»), огорожі (№ 1-2), мощіння (І), басейн (II) вказаних в технічному паспорті від 17 липня 2003 року і земельної ділянки площею 0,0600 га, на якій розташоване домоволодіння; визнано за ОСОБА_3 право власності на домоволодіння, яке розташоване у АДРЕСА_1, яке складається з одного жилого будинку (літ «А»), загальною площею 445,4 кв. м., жилою площею 160,4 кв. м.; гаража (ліг «Б»), бесідок (літ «В» «Д»), душової - вбиральні (літ «Г»); навісу (літ Е»), огорожі (№ 1-2), мощіння (І), басейну (II), вказаних в технічному паспорті від 17 липня 2003 року; визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га., яка розташована у АДРЕСА_1

__________________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції: Сватаненко В.І. Справа №22ц/1590/3548/2012р

Доповідач: Сегеда С.М. Категорія ЦП: Р-5, 20, 42

2.

01.03.2007 року ухвалою апеляційного суду Одеської області, яка залишена без змін ухвалою Верховного Суду України від 15.06.2007 року, дане рішення суду було скасовано, справу направлено на новий розгляд (т.1, а.с.48-49, 85).

22.08.2007 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, який у подальшому був уточнений, та в якому просила суд визнати недійсними нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу від 03.03.2007 року, за якими ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0600 га та домоволодіння на ній, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1; виселити ОСОБА_4 з усіма проживаючими із вказаного домоволодіння та зобов'язати передати ОСОБА_2 домоволодіння та земельну ділянку за даною адресою; визнати за позивачем ОСОБА_2 право власності на вказане нерухоме майно.

14.11.2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, який у подальшому був уточнений, та в якому просив суд визнати його добросовісним набувачем домоволодіння та земельної ділянки за вказаною адресою, а також визнати за позивачем право власності на вказане нерухоме майно - спірний житловий будинок та земельну ділянку, стягнути з відповідачів судові витрати у розмірі 1730 грн. (т.1, а.с.177-178).

01 липня 2008 року рішенням Київського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 було залишено без задоволення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки недійсними, виселення, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку задоволено у повному обсязі та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 3 березня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 898, згідно з яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив спірний жилий будинок; визнано недійсним договір від 3 березня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 901, згідно з яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив земельну ділянку площею 0,06 га, яка розташована по АДРЕСА_1; повернуто ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на спірний жилий будинок та на земельну ділянку площею 0,06 га, яка розташована по АДРЕСА_1; виселено ОСОБА_4 з усіма проживаючими іншими особами із спірного житлового будинку. Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання добросовісним набувачем, визнанні права власності на домоволодіння та земельну ділянку залишено без задоволення (т.1, а.с.228-231).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково: рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року в частині визнання договорів купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0600 га між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 03 березня 2007 року; виселення ОСОБА_4 і всіх разом з ним проживаючих осіб; визнання права власності за ОСОБА_2 на домоволодіння та земельну ділянку, в частині залишення без задоволення позову ОСОБА_4 про визнання його добросовісним набувачем та у визнанні за ним права власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку за цією ж адресою скасовано Т.1, а.с.298-300).

В частині позову ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0600 га між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 03.03. 2007 року та визнання права власності за ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0600 га та в частині позову ОСОБА_4 про визнання його добросовісним набувачем ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договорів купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,0600 га між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 03.03.2007 року та у визнанні права власності на зазначене нерухоме майно і земельну ділянку та у позові ОСОБА_4 про визнання його добросовісним набувачем було відмовлено.

3.

В частині позову ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_4 та інших осіб, справу повернуто до суду першої інстанції для розгляду по суті позову іншим суддею. Рішення суду в частині відмови у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного житлового будинку та вищевказаної земельної ділянки та у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення їй спірного житлового будинку та земельної ділянки залишено без змін. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_9 про визнання права власності на спірний житловий будинок залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду України від 14 вересня 2010 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2008 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1, а.с.319-321).

В ході подальшого судового розгляду ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги і остаточно просила суд відмовити ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову про визнання його добросовісним набувачем і визнання за ним права власності на спірний жилий будинок і земельну ділянку, визнати недійсними договори купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна, укладені 03 березня 2007 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, виселити ОСОБА_5 із спірного житлового будинку, зобов'язати її передати спірне нерухоме майно на користь ОСОБА_2, визнати за останньою право власності на це майно, зобов'язати КП «ОМБТІ та РОН» зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на спірний житловий будинок, зобов'язати Одеське міське управління земельних ресурсів видати на ім'я ОСОБА_2 державний акт право власності на спірну земельну ділянку (т.2, а.с.25-26).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки залишено без розгляду у зв`язку з багаточисленною неявкою позивача в судові засідання (т.2, а.с.62).

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, зустрічний позов ОСОБА_4 не визнала, просила суд відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_5 надала до суду заяву про те, що вона позовні вимоги ОСОБА_2 не визнає та просила розглядати справу без її участі (т.2, а.с. 39).

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являвся, про місце, дату та час розгляду справи сповіщався належним чином, поважність причин неявки суду не повідомив.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2012 року за позовними вимогами ОСОБА_2 до КП „ОМБТІ та РОН" та до управління земельних ресурсів Одеської міської ради про зобов'язання зареєструвати майно та видати державний акт на землю провадження було закрито. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, в частині визнання права власності, були залишені без розгляду (т.2, а.с.98).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 а також ОСОБА_4 було відмовлено у повному обсязі (т.2, а.с.91-96).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування судового рішення із ухваленням нового про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Іншими особами, які беруть участь у справі, судове рішення не оскаржується.

В суді апеляційної інстанції справа розглянута за участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 і його представника, за відсутності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які були належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, причину неявки суду не повідомили.

При цьому, відповідач ОСОБА_3 був повідомленим в порядку, передбаченому абз. 5, ч. 5 ст. 74 ЦПК України, оскільки за зареєстрованим місцем проживання не проживає (т.2, а.с.137, 146, 149-151).

4.

Крім того, нотаріально видану довіреність на ім'я ОСОБА_10 від 26 січня 2007 року та від 02 лютого 2007 року відповідач ОСОБА_3 скасував у встановленому законом порядку, відповідно 31 жовтня та 05 листопада 2008 року (т.1, а.с.267-269, 282-283).

Відповідач ОСОБА_5 через багаточисленну неможливість повідомлення її про час і місце судового засідання, а також враховуючи, що справа розглядається в суді біля 6 років, була повідомлена через оголошення у пресі: місцевої та загальнодержавної сфери розповсюдження (т.2, а.с.147, 148).

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що вона розпорядилась спірним нерухомим майном на підставі виданої довіреності на ім'я ОСОБА_7

В подальшому, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2006 року позов ОСОБА_3 був задоволений, був визнаний дійсним договір купівлі-продажу за домашньою угодою та визнано за ним право власності на домоволодіння та земельну ділянку, ще розташовані по АДРЕСА_1

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на зазначене домоволодіння та земельну ділянку, які в установленому законом порядку за нотаріально-посвідченими договорами купівлі-продажу від 03 березня 2007 року продав вказане нерухоме майно ОСОБА_4, який став його добросовісним набувачем.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 у відповідності до свідоцтва про право власності від 22 листопада 2004 року є власником спірного жилого будинку та відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 296585 від 27 грудня 2005 року є власником спірної земельної ділянки площею 0,0600 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

07 грудня 2005 року ОСОБА_2 видала довіреність ОСОБА_7 для того, щоб він оформив їй державний акт на право власності на земельну ділянку та свідоцтво про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1

Однак ОСОБА_7, діючи не в її інтересах та без її відома, уклав попередню домашню угоду у простій письмовій формі з ОСОБА_3 про продаж вказаної вище земельної ділянки та домоволодіння. З метою узаконення домашньої угоди, ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м. Одеси про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нього.

Незаконним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2006 року вищезазначена домашня угода була визнана дійсною та за ОСОБА_3 було визнано право власності на вказане нерухоме майно.

01 березня 2007 року ухвалою апеляційного суду Одеської області, яка залишена без змін ухвалою Верховного Суду України від 15 червня 2007 року, вищезазначене рішення суду від 11 вересня 2006 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд (т.1, а.с.48-49, 85).

Таким чином, починаючи з 01 березня 2007 року, відповідач ОСОБА_3 не мав права власності на спірне нерухоме майно, а тому не мав права на користування та розпорядження ним, оскільки у відповідності до ст. 319 ЦПК України рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Не дивлячись на це, відповідач ОСОБА_3 в порушення вимог законодавства і достатніх правових підстав, приховавши те, що його право власності на спірне нерухоме майно скасовано, 03 березня 2007 року на підставі нотаріально-посвідчених договорів продав це нерухоме майно відповідачу ОСОБА_4 (т.1, а.с.113, 130).

Зазначені обставини свідчать про незаконність договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна, укладених 03 березня 2007 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

5.

Що стосується позивача ОСОБА_2, то враховуючи, що про існування договорів про відчуження її нерухомого майна та про те, що розглядається спір відносно нього, вона не знала, оскільки до участі у справі залучена не була та участі не приймала, спірне нерухоме майно вийшло із її володіння не з її волі, судова колегія дійшла висновку, що у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України спірне нерухоме майно може бути витребувано із чужого незаконного володіння на її користь.

Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна задоволенню не підлягають.

Такого висновку судова колегія дійшла, виходячи з вищевикладеного та з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 03 березня 2007 року суперечать положенням ст. 203 ЦК України та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсними, оскільки у ОСОБА_3 не було відповідних повноважень на укладення даних договорів, у зв'язку з тим, що рішення Київського районного суду від 11 вересня 2006 року, на підставі якого було оформлено право власності ОСОБА_3 на спірне майно, було скасовано 01 березня 2007 року, тобто до укладення спірних договорів купівлі-продажу.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, ОСОБА_3 на момент продажу не володів правами власника щодо спірного нерухомого майна і не мав права його відчужувати, а тому ці правочини, рівно як і наступні правочини не спричинили виникнення у третіх осіб права власності на майно.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача-з підстав, передбачених частиною 1 ст. 388 ЦК України.

У п. 27.3 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2001 зазначено, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову. Це узгоджується з вимогами ст. 216 ЦК України, яка передбачає реституцію при визнанні недійсними договорів і зі змісту якої очевидно, що при визнанні за ініціативою власника недійсним договору, в якому власник не є стороною, майно, яке належить власнику по реституції повинно перейти до особи, що немає жодних прав на це майно.

6.

Отже, для захисту порушеного права власності не потрібно визнавати недійсними правочини, що укладалися третіми особами з приводу спірного майна, оскільки це призведе до правового колапсу, тобто повернення в порядку реституції майна особі, яка не має на нього жодних прав.

Таким чином, з моменту скасування рішення суду, на підставі якого було визнано право власності на спірне нерухоме майно (01 березня 2007 року), всі наступні правочини є недійсними, однак власник майна не може ставити питання про визнання їх недійсними, оскільки не був стороною у цих правочинах, а може витребувати майно шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

У відповідності до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

За приписами ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - ОСОБА_2 поза її волею всупереч чинному законодавству, у зв'язку з чим може бути витребуване у останнього власника - ОСОБА_5, незважаючи на те, що вона набула право власності на спірне нерухоме майно, яке розташоване в АДРЕСА_1 на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 серпня 2008 року (т.2, а.с.37).

Оскільки на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2006 року та наступних укладених правочинів, право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно було припинено, її позовні вимоги про визнання права власності на це майно підлягають задоволенню.

Оскільки право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно підлягає захисту, її позовні вимоги про витребування у ОСОБА_5 спірного житлового будинку та виселення ОСОБА_5 із цього будинку також підлягають задоволенню.

Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_2 в останній редакції (т.2, а.с.25-26), вимоги про виселення ОСОБА_4 та членів його сім'ї із спірного житлового будинку не заявлялись та не були предметом судового розгляду, судова колегія позбавлена можливості вийти за межі позовних вимог та вирішувати це питання.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 про визнання його добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, то оскаржуваним судовим рішенням в задоволенні цих позовних вимог було відмовлено. Оскільки рішення в цій частині є законним, крім того, ніким не оскаржено, тому в цій частині підлягає залишенню без змін.

З цих же підстав підлягає залишенню без змін рішення суду в частині скасування заборони на відчуження спірної земельної ділянки, накладене ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02.11.2010 року.

Що стосується доводів відповідача та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 про те, що придбаваючи спірне нерухоме майно, він не знав про те, що продавець не має можливості продажу цього майна, а тому йому підлягають поверненню грошові кошти, які ним були передані ОСОБА_3 за договорами, у загальній сумі 425 тисяч доларів США, то судова колегія зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу із застосуванням двосторонньої реституції до суду не пред'являлись, а тому не є предметом даного судового розгляду.

Не заявлялись такі вимоги до ОСОБА_4 і останнім власником спірного нерухомого майна ОСОБА_5

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

7.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують рішення суду, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити частково, в іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_5 та передати ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,0600 га/ які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_5 із житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,0600, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В решті рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2012 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: підпис) С.М. Сегеда

підпис) С.П. Гайворонський

підпис) Н.А. Кононенко

Вірність копії посвідчую, суддя С.М. Сегеда