Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-4432 / 12 Головуючий у 1-й інстанції: Лінник Г.О.

Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: суддів: при секретарі:Бєлка В.Ю. Забіяко Ю.Г. Глазкової О.Г. Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на нього, -

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з зазначеним позовом та просила поділити спільне майно, виділивши їй 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, Пологівського району, Запорізької області з господарськими будівлями та спорудами, визнавши за нею право власності на цю частину будинку.

В позові зазначала, що з відповідачем вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1987 року, який було розірвано 04 травня 2006 року. За час спільного проживання в шлюбі, за спільні кошти ними за договором купівлі-продажу від 18 вересня 1997 року було придбано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, Пологівський район, Запорізької області. Після розірвання шлюбу вона продовжувала проживати з колишнім чоловіком в зазначеному будинку до 01 вересня 2008 року, але відповідач створив такі умови життя, що вона була змушена піти з будинку та наймати з цього часу інше житло.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року позов задоволено частково.

Розподілено спільне майно подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 -житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 без виділення в натурі, визнавши право власності за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по 1/2 частині зазначеного будинку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позву відмовити у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом установлено, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 21.02.1987 року.

Встановлено і ніким не оспорюється, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 був придбаний за договорами купівлі-продажу від 18.09.1997 року у період перебування ОСОБА_6 в шлюбі з ОСОБА_5, в зв'язку з чим належить останнім на праві спільної сумісної власності, як це передбачено ст.22 КпШС України.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 27.09.2005 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу позивач продовжувала проживати з колишнім чоловіком в зазначеному будинку до 01 вересня 2008 року.

Право колишнього подружжя на частку у спільному сумісному майні зберігається незалежно від припинення шлюбу (ст.68 Сімейного кодексу України). У випадку порушення цього права особа має право на його захист. До таких вимог позовна давність застосовується у три роки, вона обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст.ст.20, 72 Сімейного кодексу України).

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України в задоволені позовних вимог необхідно відмовити, то вони не можуть бути прийняті до уваги, так як відповідно до ч.2 ст.72 Сімейного Кодексу України умовою застосування позовної давності є порушення права на майно одним із співвласників.

З матеріалів справи вбачається, що після розірвання шлюбу позивач продовжула разом з сином проживати у спірному домоволодінні не вимагаючи його поділу, а тому, в даному випадку, позовна давність розпочинається лише з моменту, коли відповідач відмовив позивачу у визнанні за нею права на частку домоволодіння.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необгрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Судом першої інстанції в повній мірі враховано норми Сімейного кодексу України, які регулюють застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, правильно застосовані норми матеріального права, а також дано оцінку обставинам за яких позивач користувалася майном та обговорено питання початку перебігу строку позовної давності.

Згідно з ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовні давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 15 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Таким чином, вирішуючи питання перебігу строків позовної давності, судом враховано, що при цьому слід виходити не з часу, коли сторони припинили шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що будинок є спільною сумісною власністю сторін, оскільки був ними придбаний у період шлюбу.

Згідно з ч.1 ст.22 КпШС України, чинного на час купівлі спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до вимог ч.1 ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Названі норми матеріального права припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.

При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (ст.23 КпШС України).

З огляду на викладене зазначення в договорі купівлі-продажу покупцем одного з подружжя не може означати, що придбане за такою угодою майно належить лише цій особі та що цим договором не посвідчується право власності на вказане майно іншого подружжя.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, та визнаючи право власності позивача на 1/2 частину будинку, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями самих сторін.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 -відхилити.

Рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року по цій справі -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: