ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
23.06.06 Справа № 14/129н-ад.
Суддя господарського суду Луганської області Шеліхіна Р.М., розглянувши матеріали справи № 14/129н-ад за позовом: Приватного підприємства «Нова бакалія», м. Луганськ
до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області , м. Луганськ
про визнання нечинним рішення
при секретарі Андрущенко Г.М.
в присутності представників:
від позивача: Татарченко В.Ю., дов. від 14.03.06.
від відповідача: не прибув,
ВСТАНОВИВ:
Позивачем заявлено клопотання про зупинення розгляду справи у зв’язку з тим, що позивачем поданий позов про визнання недійсним розпорядження голови Луганської обласної адміністрації від 09.07.03. №381, яке має суттєве значення для вирішення спору по суті за даною справою.
Клопотання позивача слід залишити без задоволення, оскільки позовна заява щодо визнання недійсним розпорядження не прийнята до провадження господарським судом.
Суть спору: позивачем заявлені вимоги про визнання не чинним Рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області від 23.01.06. № 6 (відповідача по справі). Заявою від 02.06.06. позивач заявив до стягнення з відповідача вартості послуг адвоката у сумі 1500грн.
Позов заявлено на підставі Кодексу адміністративного судочинства України.
У попередньому засіданні судом встановлено, що позивач не відмовляється від адміністративного позову, а відповідач не визнав адміністративний позов.
Судом роз‘яснено сторонам можливості щодо примирення.
У зв‘язку з не врегулюванням спору судом уточнено позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову та вчинено дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.
Відповідач у судове засідання не прибув, участі компетентного представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату і час розгляду справи.
Сторони не досягли примирення.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено.
Перевіркою, проведеною відповідачем в рамках своїх повноважень, встановлено, що позивачем у період з 10.09.05. по 24.11.05. порушувалися вимоги розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації від 09.07.03. № 381 “Про тимчасове державне регулювання цін на окремі види продовольчих товарів»та від 19.09.03. №577 «Про внесення змін до розпорядження від 09.07.03. №381», що підтверджується актом перевірки від 16.01.06. № 00055.
Суть порушень складається з того, що позивачем у вказаний період реалізовувався цукор-пісок із застосуванням завищеної торгівельної надбавки –від 0,08грн. до 0,23грн. за один кілограм.
Відповідальність за вказане правопорушення передбачена ст. 14 Закону України “Про ціни та ціноутворення” у вигляді вилучення необґрунтовано одержаної суми виручки у доход державного бюджету зі штрафом 200 відсотків.
Сума додаткової виручки, отриманої позивачем, склала 1790,80грн.
Рішенням відповідача від 23.01.06. №6 за це правопорушення на позивача накладено економічну санкцію у вигляді вилучення до Державного бюджету України необґрунтовано одержаної виручки в сумі 1790,80грн. та штраф в сумі 3581,60грн. (200 відсотків необґрунтовано одержаної суми виручки).
Вказане рішення і претензія про внесення грошових коштів в сумі 5372,40грн. були надіслані позивачу, що підтверджується матеріалами справи. Позивач повністю перерахував штрафні санкції до держбюджету.
Позивачем подано до суду позов з приводу визнання не чинним вказаного рішення відповідача, оскільки, як вважає позивач, воно постановлено поза компетенцією відповідача та не відповідає вимогам закону. Позивач зосереджує увагу відповідача та суду на те, що відповідачем постановлено рішення саме у зв’язку з продажею позивачем цукру з державного резерву, а позивач не знав що цукор з державного резерву, бо він купував цукор у ТОВ «Укрторг». Тобто, вважає позивач, рішення постановлено відповідачем незаконно тому, що позивач не торгував цукром з державного резерву.
Відповідач заперечив доводи позивача та вказав на те, що до позивача застосовано економічні санкції та постановлено рішення не з приводу продажу цукру з завищеною надбавкою з держрезерву, а на підставі завищення торговельної надбавки на такий продукт харчування як цукор, адже ціну на цукор регулює держава в особі повноважних органів виконавчої влади.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.
Правилами ст.ст. 116,117 Основного закону держави –Конституції встановлено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики цін. Спеціальною нормою права –ст.4 Закону України “Про ціни та ціноутворення” –також визначено повноваження органу виконавчої влади в сфері державної політики цін та ціноутворення. Згідно ст. 6 Закону України “Про ціни та ціноутворення” в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.
Пунктом 12 постанови КМУ від 25.10.96. №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів»закріплено повноваження обласних державних адміністрацій по регулюванню, встановленню граничних торговельних надбавок до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб і хлібобулочні вироби, макаронні вироби, крупи, цукор, масло тваринне та олію, інші продукти.
Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів (ст. 8 Закону України “Про ціни та ціноутворення”).
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України (ст. 9 Закону України “Про ціни та ціноутворення”).
Розпорядженнями голови Луганської обласної державної адміністрації 09.07.03. № 381 “Про тимчасове державне регулювання цін на окремі види продовольчих товарів»та від 19.09.03. №577 «Про внесення змін до розпорядження від 09.07.03. №381», постановленими у відповідності до вимог ст.ст. 116,117 Конституції, ст.ст.4,6,8,9 Закону України “Про ціни та ціноутворення”, Постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.96. №1548, встановлено граничні ціни та граничні торговельні надбавки на оптову та розничну торгівлю цукром.
Позивач порушив вимоги даного розпорядження і самовільно збільшив ціну при торгівлі цукром за рахунок завищеної торгівельної надбавки від 0,08грн. до 0,23грн. за один кілограм.
Доводи позивача щодо визнання рішення відповідача від 23.01.06. №6 не чинним у зв’язку з постановленням цього рішення з підстав торгівлі цукром з держрезерву, суд не приймає до уваги, оскільки дана обставина не має суттєвого значення для вирішення спору по суті, адже продаж цукру в Україні може здійснюватися за умови дотримання встановленого рівню граничних цін, а не по тій ціні (з застосуванням тієї торговельної надбавки), по якій вирішить це робити суб’єкт господарювання. При постановці рішення від 23.01.06. №6 відповідач діяв в межах своїх повноважень та за своєю компетенцією відповідно до правил п.5 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами», затвердженого постановою КМУ від 13.12.00. №1819, та Закону України “Про ціни та ціноутворення”.
За таких обставин, у позові слід відмовити.
Відповідно до ст.94 п.4 КАС України судові витрати слід покласти на позивача та позовну вимогу позивача щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката слід залишити без задоволення.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Клопотання позивача залишити без задоволення.
2. Відмовити у позові
3. Судові витрати покласти на позивача.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 29.06.2006р.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Р.М.Шеліхіна