Дата документу 06.09.2012 Справа №22-ц-4441/12
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-4441 / 12 Головуючий у 1-й інстанції: Ревуцький С.І.
Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 вересня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Бєлка В.Ю.
суддів:Забіяко Ю.Г.
Глазкової О.Г.
при секретарі:Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5
на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 липня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2011 року ОСОБА_5 звернулася до суду з вказаним позовом та просила визнати недійсним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_7 10 серпня 2010 року, реєстраційний №1736, за яким ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
В обґрунтування позову посилалася на ту обставину, що ОСОБА_8 на час складання договору дарування своєї квартири не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними внаслідок довготривалої хвороби. Також зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_8, та вона є єдиною спадкоємицею за законом.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 липня 2012 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням судуд ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні оспорюваного договору дарування волевиявлення ОСОБА_8 було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в цей момент вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.
Такий висновок суду є правильним та ґрунтується на доказах, що подані сторонами і знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
За матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_10 є онукою ОСОБА_11, якій належала квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 25 листопада 1999 року, виданого на підставі рішення виконкому Бердянської міської ради №662 від 18 листопада 1999 року.
Відповідач ОСОБА_6 набув право власності на вказану квартиру на підставі договору дарування від 10 серпня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7 (а.с.34). Право власності на придбану квартиру виникло у обдаровуваного відповідно до ст.722 ЦК України з моменту прийняття дарунку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.
Згідно акту проведеної посмертної судово-психіатричної експертизи №248 від 26 березня 2012 року «ОСОБА_8, 1926г.р., на момент составления и подписания договора дарения квартиры 10.08.2010г. хроническим психическим заболеванием не страдала, а обнаруживала психическое расстройство в виде умеренно-выраженного астеноадинамического и болевого синдрома, вследствие сочетанной патологии - органического поражения головного мозга (церебральный атеросклероз; гипертоническая болезнь; дисциркуляторная и гипоксическая энцелопатия; ишемический инсульт) и дегенеративно-дистрофического поражения позвоночника, артроза суставов. Следовательно, она не в полной мере могла понимать значение своих действий и руководить ими»(а.с.110-119).
Із змісту ст.203 ЦК України випливає, що волевиявлення учасника правочину має бути повністю вільним. Висновок про наявність або відсутність дефекту волі, який може бути підставою для визнання правочину недійсним, згідно ст.225 ЦК України, можливо зробити з належних доказів, які свідчать по те, що особа могла або не могла керувати своїми діями.
Висновок експертизи не дає однозначної відповіді, а таке визначення - «може, але не в повній мірі»не є юридичними, оскільки міра є оціночною категорією.
Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено однозначного та беззаперечного висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_8 в момент укладання нею договору дарування розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що наявність ряду хвороб могло вплинути на її здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання вчиненого в такому стані правочину недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.225 ЦК України.
Такий висновок комісійної експертизи ґрунтується на досліджених матеріалах цієї справи та медичній документації.
Враховуючи відсутність однозначного висновку про психічний стан ОСОБА_8, який перешкоджав би їй усвідомлювати значення своїх дій при укладанні договору дарування на користь відповідача, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.
Крім того, висновком експертизи не встановлено, що ОСОБА_8 в момент підписання договору не усвідомлювала значення своїх дій та була нездатною ними керувати, не встановлено жодних психічних хвороб, незворотних розладів, деменцій, впливу наркотичних засобів, грубих змін в інтелектуальній та мнестичній сфері, а також ознак втрати розумових здібностей, хворобливо викривленого розуміння дійсності, ознак наркотичного сп'яніння не встановлено.
Судом також не встановлено дефекту форми правочину, оскільки договір укладено у відповідності до вимог ЦК України у письмовій формі, посвідчений нотаріально, підписаний сторонами.
Обравши способом захисту саме визнання правочину недійсними, позивачем в силу ст.ст.10, 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правової та фактичної підстави недійсності правочину, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підставою для визнання правочину недійсним по ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 29 лютого 2012 року по справі №6-9цс12 при розгляді заяви про перегляд за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції декількох справ, де неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно з частиною другою статті 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, а мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Отже, колегія суддів, на підставі вищевикладеного, приходить до висновку, що твердження позивача про неврахування судом всіх обставин по справі та неправильне застосування норм права є голослівними та необґрунтованими, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду по їх оцінці, але суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи та представлені сторонами докази, дав їм вірну юридичну оцінку, тому постановлене рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують цього, що не дає підстав для скасування чи зміни рішення.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 -відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 липня 2012 року по цій справі -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: