Справа № 22ц/1290/4348/12
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого судді Назарової М.В.,
суддів Лісіциної А.І., Стахової Н.В.
при секретарі Вербицькому І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань апеляційного суду Луганської області
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об»єднання»
на ухвалу Перевальського районного суду Луганської області від 06 липня 2012 року
у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об»єднання» на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Перевальського районного управління юстиції, боржник - ОСОБА_1, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2012 року ТОВ «ЛЕО» звернулося із скаргою на дії державного виконавця, в якій просило визнати постанову від 30.05.2012 року ВП № 32874300 про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-1251/2005 від 05.09.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕО» боргу в сумі 1815,20 грн., винесену головним державним виконавцем ВДВС Перевальського РУЮ Вавуліною Т.О., неправомірною, зобов'язати головного державного виконавця ВДВС Перевальського РУЮ Вавуліну Т.О. відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-1251/2005 від 05.09.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕО» боргу в сумі 1815,20 грн.
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції відмовлено ТОВ «ЛЕО» в задоволенні скарги за необґрунтованістю, стягнено з ТОВ «ЛЕО» судовий збір в розмірі 107,30 грн., зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.
В апеляційній скарзі апелянт просить прийняти скаргу до розгляду, скасувати ухвалу Перевальського районного суду Луганської області від 06 липня 2012 року № 4-с-66/12, постановити ухвалу, якою задовольнити скаргу ТОВІ «ЛЕО» на дії державного виконавця у повному обсязі, визнати постанову від 30.05.2012 року ВП № 32874300 про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-1251/2005 від 05.09.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕО» боргу в сумі 1815,20 грн. винесену головним державним виконавцем ВДВС Перевальського РУЮ Вавуліною Т.О. неправомірною, зобов'язати державного виконавця ВДВС Перевальського РУЮ Вавуліну Т.О. відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-1251/2005 від 05.09.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕО» боргу в сумі 1815,20 грн., стягнути з ВДВС Перевальського РУЮ витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги в розмірі 107,30 грн., оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Вислухавши доповідь судді, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
В судовому засіданні встановлено, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення виходив з наступних встановлених фактів та відповідних їм правовідносин.
Судом встановлено, і не заперечується сторонами, що 05.09.2011 року Перевальським районним судом Луганської області на підставі рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 09.08.2005 року був виданий виконавчий лист, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕО» відшкодування збитків в сумі 1815, 20 грн. /а.с. 5/.
Постановою головного державного виконавця ВДВС Перевальського РУЮ Вавуліною Т.О. відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання у зв'язку із відсутністю ідентифікаційного номеру боржника /а.с. 4/.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, суд першої інстанції послався на ст. 18 Закону України «При виконавче провадження», згідно якої у виконавчому документі зазначаються: 1/ назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2/ дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3/ повне найменування /для юридичних осіб/ або ім'я /прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності/ /для фізичних осіб/ стягувача і боржника, їх місцезнаходження /для юридичних осіб/ або місце проживання чи перебування /для фізичних осіб/, ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності /для юридичних осіб/, індивідуальний ідентифікаційний код стягувача та боржника за наявності /для фізичних осіб - платників податків/, також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи /для фізичних осіб/, місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо, 4/ резолютивна частина рішення; 5/ дата набрання законної /юридичної/ сили рішенням; 6/ строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність виконавчого документу вказаним вимогам та погодився із постановою державного виконавця про відмову у відкритті провадження.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки частина 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 цього Закону.
Аналіз чинного законодавства у зазначеній частині дає змогу дійти висновку про те, що у виконавчому документі має бути зазначена резолютивна частина рішення, отже, слід враховувати положення пункту 4 статті 215 ЦПК України щодо змісту резолютивної частини рішення суду, в якій зазначаються: висновки суду про
задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновки суду по суті позовних вимог; щодо розподілу судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Крім того, відповідно до роз'яснень в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у резолютивній частині рішення, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або має право його допустити. З метою запобігання виникненню неясності при виконанні рішення у його резолютивній частині зазначається точне та повне найменування юридичної особи, прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, відносно яких суд вирішив питання.
Таким чином, Цивільний процесуальний кодекс не передбачає вимоги зазначення у резолютивній частині рішення індивідуального ідентифікаційного номера стягувача та боржника.
Щодо вимог статті 18 Закону «Про виконавче провадження», то із змісту п. 3 ч. 1 цієї статті вбачається, що обов'язково у виконавчому документі зазначаються щодо боржника - фізичної особи такі відомості, як прізвище, ім'я та по-батькові боржника, його місце проживання чи перебування. Що ж до індивідуального ідентифікаційного номеру боржника, то він вказується за наявності, а інші дані, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, вказуються у разі, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видає виконавчий документ.
Таким чином, відомості щодо ідентифікаційного номеру боржника, його дати, місця народження, паспортні дані - не є обов'язковими у виконавчому документі, оскільки вказуються лише за наявності таких даних.
Виходячи із вказаних положень законів та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, суд в оскаржуваному рішенні дійшов неправильного висновку щодо того, що зазначення індивідуального ідентифікаційного номера боржника у виконавчому документі є обов'язковим.
Отже, спірний виконавчий лист є таким, що відповідає вимогам статті 18 Закону «Про виконавче провадження».
Оскільки ж, як було зазначено вище, вказаний виконавчий лист є таким, що відповідає вимогам статті 18 Закону «Про виконавче провадження», то суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що державний виконавець мав підстав для відмови у прийнятті виконавчого листа до провадження та для відмови у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.
Також поняття «ідентифікаційний номер», на який посилався державний виконавець взагалі відсутній у діючому законодавстві України, у тому числі у Законі України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
До того ж, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.
Як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець у процесі здійснення ним виконавчого провадження не скористався своїм правом безоплатного одержання від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд: змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» задовольнити.
Ухвалу Перевальського районного суду Луганської області від 06 липня 2012 року
скасувати і постановити нову, якою визнати неправомірною постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Перевальського РУЮ Луганської області ВП № 32874300 від 30.05.2012 року про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-1251/2005, виданого Перевальським районним судом Луганської області про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕО» боргу в сумі 1815,20 грн.
Зобов'язати головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Перевальського РУЮ Луганської області відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-1251/2005, виданого Перевальським районним судом Луганської області про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕО» боргу в сумі 1815,20 грн.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: