ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 | тел. 230-31-77 |
ПОСТАНОВА
Іменем України
"26" червня 2006 р. Справа № 236/7-06
12 год. 10 хв. м. Київ, вул. Комінтерну, 16
(зал судових засідань №205)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Бабенка К.А. при секретарі Лялюк І.З. розглянув матеріали справи
за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Київ
до відкритого акціонерного товариства „Металіст”, с. Карапіши, Миронівський район
про стягнення штрафних санкції
за участю представників сторін:
від позивача: Котова Н.І. (дов. №03-239/496 від 13.06.2006р.);
від відповідача: не з’явився.
Суть спору:
до господарського суду Київської області звернулось Київське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Київ з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства „Металіст”, с. Карапіши, Миронівський район про стягнення штрафних санкції.
Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі від 22.05.2006р. її розгляд призначено на 14.06.2006р. (а.с. 1).
В судове засідання, яке відбулось 14.06.2006р. відповідач свого представника не направив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, витребувані документи суду не надав, в зв’язку з чим господарський суд відкладав розгляд справи до 26.06.2006р.
В судове засідання, яке відбулось 26.06.2006р. відповідач вдруге свого представника не направив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, витребувані документи суду не надав.
В зв’язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський суд двічі повідомляв належним чином відповідача про дату, час і місце судового розгляду, згідно з п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. за №75 і це підтверджується журналом вихідної кореспонденції канцелярії господарського суду Київської області, відповідними відмітками на копіях повісток, наявних в її матеріалах, справа розглядається без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
встановив:
Відповідно до частини першої ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 05.07.2001 р. № 2606-ІІІ (далі –Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі - Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, та інформування про наявність вільних робочих місць створених для інвалідів відповідних органів влади.
Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р. за 2005р., належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 5), середньоблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 11 осіб, в зв’язку з чим кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до частини першої ст. 19 Закону повинна становити 1 робоче місце, тоді як фактично у відповідача не було зайнято жодного робочого місця для інвалідів за що і визначено позивачем суму штрафних санкцій.
Згідно з п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Проте, як зазначено у листі Бюро медико-соціальної експертизи №210/183 від 15.09.2004р., копію якого долучено до матеріалів справи №11/7-06 за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Требухівське” про стягнення штрафних санкцій та до матеріалів даної справи, в зв’язку з тим, що конкретні вимоги стосовно робочого місця інваліда визначені в індивідуальній програмі реабілітації інваліда, без наявності конкретного інваліда неможливо провести атестацію робочого місця для інваліда, тому, господарський суд дійшов висновку, що проведення атестації робочого місця інваліда без працевлаштування на нього конкретної особи неможливе.
А пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Відповідно до частини першої ст.18 Закону, працевлаштування інвалідів, здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики України, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до частини першої ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення. А згідно частини першої ст. 69 цього Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з відповіді Миронівського районного центру зайнятості №37 від 09.06.2006р., відповідачем звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за формою 3-ПН, затвердженою Наказом Державного комітету статистики №244 від 06.07.1998р. за 2005 рік, не подавались. Проте, відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення №01-08/1091 від 31.05.2006р. інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись, в зв’язку з відсутністю бажаючих для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини відповідача, а саме в зв’язку з відсутністю в Миронівському районі бажаючих для працевлаштування інвалідів та як наслідок цього не направленням їх відповідними органами для працевлаштування до відповідача.
Як зазначалось раніше, відповідно до ст. 18 Закону обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці та соціальної політики України, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, в зв’язку з чим у позивача відсутні підстави для нарахування відповідачу штрафних санкцій.
Тому, враховуючи викладене вище, господарський суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до частини четвертої ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійсненні позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного та керуючись частиною першою ст. 18, частиною першою ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 05.07.2001 р. № 2606-ІІІ; частиною першою ст. 69, частиною першою ст. 71, частиною четвертою ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
постановив:
1. В позові відмовити повністю.
2. Копію даної Постанови направити відповідачу.
Дану Постанову може бути оскаржено у 10-денний термін або у 20-денний термін після подання в 10-денний термін заяви про апеляційне оскарження.
Дана Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного терміну на подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги у разі їх не подання або після закінчення 20-денного терміну після подання заяви про апеляційне оскарження у випадку неподання апеляційної скарги, або після закінчення апеляційного розгляду скарги і залишення її без задоволення, а Постанови суду –без змін.
Суддя Бабенко К. А.