Справа № 22-1014                                                                   Головуючий в 1 інстанції: Сидорук Є.І.

Доповідач: Мельник Ю.М.

УХВАЛА

іменем України

1 жовтня 2007 року                                                                                 м.  Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого - судді:                     Оніпко  О.В.

суддів:                                             Мельника Ю.М. ,  Ковалевича С. П.,

при секретарі                                  Томашевській І.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.  Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 16 квітня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ,  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання ордеру на житлове приміщення недійсним та усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення і зустрічним позовом ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» і профспілкового комітету ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання такими ,  що втратили право користування житловим приміщенням.

Заслухавши доповідача,  пояснення сторін,  перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,  колегія суддів

встановила:

Рішенням Рівненського міського суду від 16 квітня 2007 року позов ОСОБА_4 задоволено повністю: ордер ,  що був виданий ОСОБА_2 13 березня 2003 року на кімнату АДРЕСА_1 визнано недійсним та було постановлено виселити ОСОБА_2,  ОСОБА_1,  неповнолітнього ОСОБА_6 та ОСОБА_3 із вказаної кімнати без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні зустрічного позову ВАТ РЗТА про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5такими ,  що втратили право користування спірним житлом відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду ,  ОСОБА_2,  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали на нього апеляційну скаргу в якій зазначили,  що суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин,  що мають істотне значення для правильного вирішення справи,  а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи,  що призвело до неправильного вирішення справи.

Вважають,  що суд 1 інстанції не встановив факту правомірності проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5у спірному житлі ,  оскільки вони не надали доказів,  що вселились у це житло на підставі ордера . Окрім того,  стверджують,  що ОСОБА_4 та ОСОБА_5в добровільному порядку виселились із спірного житла ,  оскільки отримали ордер на інше житло - кімнату № 24 у цьому ж гуртожитку і зареєструвались у ньому.

Також стверджують,  що суд не врахував ,  що кімната № 173 була об»єднана із кімнатою № 174 і в результаті об»єднання була утворена кімната № 194 ,  а тому суд незаконно виселив відповідачів із  кімнати №194.

На вказаних підставах просили рішення суду 1 інстанції скасувати і ухвалити нове рішення,  яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні його позову.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково,  виходячи з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ,  суд 1 інстанції виходив із того,  що ордер на житлове приміщення в гуртожитку ОСОБА_2 могло бути видане лише на вільну кімнату,  а в спірній кімнаті проживала сім»я ІНФОРМАЦІЯ_1.

Колегія суддів вважає,  що дана справа була вирішена з порушенням норм процесуального права,  які потягнули за собою неправильне вирішення спору.

Визнавши ордер ,  що був виданий ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 недійсним ,  суд одночасно постановив рішення щодо виселення ОСОБА_2,  ОСОБА_1,  ОСОБА_3  та ОСОБА_6 із цієї кімнати без надання іншого житлового приміщення.

Проте,  із таким висновком суду колегія суддів не погоджується.

Відповідно до  ст.  117 ЖК України в разі визнання ордера на житлове приміщення недійсним ( окрім випадку вчинення неправомірних дій осіб ,  які отримали ордер),  особи,  вказані в ордері підлягають виселенню із наданням іншого житлового приміщення або приміщення ,  яке вони раніше займали.

Згідно роз»яснень,  які містяться в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання ,  що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» слідує,  що у тому разі ,  коли позов пред»явлено особами ,  права яких порушено видачею ордера і на яких не може бути покладено обов»язок по наданню відповідачам жилого приміщення ,  то до участі в справі має бути притягнутий виконком або відповідний орган ,  що здійснює управління житловим фондом.  Якщо ,  незважаючи на попередження,  притягнутий до участі у справі орган не вирішив питання про надання відповідачам приміщення,  суд вирішує позов по суті і при його задоволенні покладає на цей орган обов»язок надати відповідачам те жиле приміщення ,  яке вони раніше займали ,  або інше ,  яке за змістом ч.2  ст.  117 ЖК України має відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.

10 липня 2003 року сесія Рівненської міської ради прийняла рішення про передачу житлового будинку АДРЕСА_1 із балансу ВАТ РЗТА у комунальну власність.

Із зазначеного слідує,  що правом надання житла в будинку АДРЕСА_1 наділений виконавчий комітет Рівненської міської ради,  а тому цей орган мав бути залученим судом до участі в справі в якості співвідповідача.

Суд 1 інстанції в порушення вимог ст.  33 ЦПК України не залучив виконавчий комітет Рівненської міської ради до участі в справі в якості співвідповідача.

Із       зазначеного слідує,  що місцевий суд вирішив питання про права та обов»язки

виконавчого комітету,  який не брав участі в справі в якості відповідача.

Відповідно до п.4 ч.1  ст.  311 ЦПК України слідує,  що в тому разі,  коли суд вирішив питання про права та обов»язки осіб,  які не брали участі у справі ,  то таке рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Окрім того,  колегія суддів встановила,  що 10 жовтня 2005 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірною кімнатою в гуртожитку (а.с.  2-3).

14      грудня 2005 року ОСОБА_4 збільшив позовні вимоги і на ряду з позовною

вимогою про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням просив визнати

ордер ,  що був виданий ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 недійсним.  ( а.с.  13).

14 грудня 2005 року ухвалою Рівненського міського суду позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним виділено із цивільної справи для розгляду в порядку адмінстративного судочинства.( а.с.  15).

Не вирішивши питання про об»єднаня вказаних справ,  суд 16 квітня 2007 року постановив рішення щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та щодо позовної вимоги про визнання ордеру недійсним ,  не зважаючи на те,  що ця позовна вимога була виділена судом для розгляду в порядку адміністративного судочинства,  і не являвся предметом розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до  ст.  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб ,  які беруть участь у справі.

Із зазначеного слідує,  що суд 1 інстанції вирішив спір ,  який не був предметом судового розгляду,  тобто суд вийшов за межі позовних вимог позивачів,  чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Оскільки рішення суду 1 інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права ,  що відповідно до вимог  ст.  311 ЦПК України є обов»язковою підставою для скасування рішення суду,  то оскаржуване рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд.

Керуючись п. 5 ч. 1  ст.  307,  п. 4 ч. 1  ст.  311 ,   ст.  314,  315 ЦПК України,  колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 16 квітня 2007 року задовільнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 16 квітня 2007 року скасувати ,  а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим складом суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.