Справа № 22-1014 Головуючий в 1 інстанції: Сидорук Є.І.
Доповідач: Мельник Ю.М.
УХВАЛА
іменем України
1 жовтня 2007 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого - судді: Оніпко О.В.
суддів: Мельника Ю.М. , Ковалевича С. П.,
при секретарі Томашевській І.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 16 квітня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання ордеру на житлове приміщення недійсним та усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення і зустрічним позовом ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» і профспілкового комітету ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання такими , що втратили право користування житловим приміщенням.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів
встановила:
Рішенням Рівненського міського суду від 16 квітня 2007 року позов ОСОБА_4 задоволено повністю: ордер , що був виданий ОСОБА_2 13 березня 2003 року на кімнату АДРЕСА_1 визнано недійсним та було постановлено виселити ОСОБА_2, ОСОБА_1, неповнолітнього ОСОБА_6 та ОСОБА_3 із вказаної кімнати без надання іншого житлового приміщення.
У задоволенні зустрічного позову ВАТ РЗТА про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5такими , що втратили право користування спірним житлом відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду , ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали на нього апеляційну скаргу в якій зазначили, що суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вважають, що суд 1 інстанції не встановив факту правомірності проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5у спірному житлі , оскільки вони не надали доказів, що вселились у це житло на підставі ордера . Окрім того, стверджують, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5в добровільному порядку виселились із спірного житла , оскільки отримали ордер на інше житло - кімнату № 24 у цьому ж гуртожитку і зареєструвались у ньому.
Також стверджують, що суд не врахував , що кімната № 173 була об»єднана із кімнатою № 174 і в результаті об»єднання була утворена кімната № 194 , а тому суд незаконно виселив відповідачів із кімнати №194.
На вказаних підставах просили рішення суду 1 інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні його позову.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги , суд 1 інстанції виходив із того, що ордер на житлове приміщення в гуртожитку ОСОБА_2 могло бути видане лише на вільну кімнату, а в спірній кімнаті проживала сім»я ІНФОРМАЦІЯ_1.
Колегія суддів вважає, що дана справа була вирішена з порушенням норм процесуального права, які потягнули за собою неправильне вирішення спору.
Визнавши ордер , що був виданий ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 недійсним , суд одночасно постановив рішення щодо виселення ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 із цієї кімнати без надання іншого житлового приміщення.
Проте, із таким висновком суду колегія суддів не погоджується.
Відповідно до ст. 117 ЖК України в разі визнання ордера на житлове приміщення недійсним ( окрім випадку вчинення неправомірних дій осіб , які отримали ордер), особи, вказані в ордері підлягають виселенню із наданням іншого житлового приміщення або приміщення , яке вони раніше займали.
Згідно роз»яснень, які містяться в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» слідує, що у тому разі , коли позов пред»явлено особами , права яких порушено видачею ордера і на яких не може бути покладено обов»язок по наданню відповідачам жилого приміщення , то до участі в справі має бути притягнутий виконком або відповідний орган , що здійснює управління житловим фондом. Якщо , незважаючи на попередження, притягнутий до участі у справі орган не вирішив питання про надання відповідачам приміщення, суд вирішує позов по суті і при його задоволенні покладає на цей орган обов»язок надати відповідачам те жиле приміщення , яке вони раніше займали , або інше , яке за змістом ч.2 ст. 117 ЖК України має відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.
10 липня 2003 року сесія Рівненської міської ради прийняла рішення про передачу житлового будинку АДРЕСА_1 із балансу ВАТ РЗТА у комунальну власність.
Із зазначеного слідує, що правом надання житла в будинку АДРЕСА_1 наділений виконавчий комітет Рівненської міської ради, а тому цей орган мав бути залученим судом до участі в справі в якості співвідповідача.
Суд 1 інстанції в порушення вимог ст. 33 ЦПК України не залучив виконавчий комітет Рівненської міської ради до участі в справі в якості співвідповідача.
Із зазначеного слідує, що місцевий суд вирішив питання про права та обов»язки
виконавчого комітету, який не брав участі в справі в якості відповідача.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 311 ЦПК України слідує, що в тому разі, коли суд вирішив питання про права та обов»язки осіб, які не брали участі у справі , то таке рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Окрім того, колегія суддів встановила, що 10 жовтня 2005 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірною кімнатою в гуртожитку (а.с. 2-3).
14 грудня 2005 року ОСОБА_4 збільшив позовні вимоги і на ряду з позовною
вимогою про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням просив визнати
ордер , що був виданий ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 недійсним. ( а.с. 13).
14 грудня 2005 року ухвалою Рівненського міського суду позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним виділено із цивільної справи для розгляду в порядку адмінстративного судочинства.( а.с. 15).
Не вирішивши питання про об»єднаня вказаних справ, суд 16 квітня 2007 року постановив рішення щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та щодо позовної вимоги про визнання ордеру недійсним , не зважаючи на те, що ця позовна вимога була виділена судом для розгляду в порядку адміністративного судочинства, і не являвся предметом розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі.
Із зазначеного слідує, що суд 1 інстанції вирішив спір , який не був предметом судового розгляду, тобто суд вийшов за межі позовних вимог позивачів, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Оскільки рішення суду 1 інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права , що відповідно до вимог ст. 311 ЦПК України є обов»язковою підставою для скасування рішення суду, то оскаржуване рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд.
Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 311 , ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 16 квітня 2007 року задовільнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 16 квітня 2007 року скасувати , а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим складом суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.