КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.09.2012 № 5011-35/4141-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Баранця О.М.
за участю представників сторін:
від позивача -Данилевський О.М., представник за довіреністю № 2-18 від 27.12.2011;
від відповідача - Дяків Г.М., представник за довіреністю № юр-364/д від 04.05.2012;
від третьої особи - Чеботарьова І.Г., представник за довіреністю № 14-352 від 16.06.2012;
розглянувши
апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду м.Києва від 27.06.2012 у справі № 5011-35/4141-2012 (суддя Літвінова М.Є.) за позовом Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання відсутності права власності
встановив наступне.
Предметом позову, розглянутим судом першої інстанції, є матеріально-правова вимога Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про визнання відсутності у Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» права власності на природний газ обсягом 1 544 070,386 тис. куб. м. видобутку 2006 року та 517 734,748 тис. куб. м. видобутку квітня-червня 2006 року (загальним обсягом 2 061 805,134 тис. куб.м.).
Позовні вимоги мотивовані тим, що природний газ, видобутий ПАТ «Укрнафта» у 2006 році, зокрема обсягом 2 061 805,134 тис. куб. м., підлягав обов'язковому продажу НАК «Нафтогаз України». У 2006 році та наступних роках, як зазначає позивач, ПАТ «Укрнафта» продаж такого природного газу не здійснювало. У той же час, природний газ, видобутий ПАТ «Укрнафта» у 2006 році, було використано для забезпечення потреб населення. Зокрема, у січні 2007 року було використано 730,1 млн. куб. м. газу, а у першому кварталі 2008 року - 814 млн. куб. м. газу, видобутого у 2006 році. З цього часу, відповідно до даних позивача, природний газ ПАТ «Укрнафта», видобутий у 2006 році, відсутній у газотранспортній системі та підземних сховищах газу, балансоутримувачем яких є позивач.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.06.2012 р. у задоволені позову відмовлено. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірний газ було фактично передано відповідачем у зберігання позивачу. При цьому, суд зазначив, що за результатами розгляду іншої справи - № 6/489 між тими ж сторонами, а саме за позовом ПАТ «Укрнафта» до ДК «Укртрансгаз» про зобов'язання укласти договір зберігання природного газу, Київським апеляційним господарським судом винесено постанову від 10.12.2009, якою позов задоволено та зобов'язано ДК «Укртрансгаз» підписати та направити відкритому акціонерному товариству «Укрнафта» договір зберігання природного газу. Вказана постанова залишена без змін при її перегляді в касаційному порядку. Крім того, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах подача позову про визнання відсутнім права власності є неналежним способом захисту порушеного права.
Не погодившись із рішенням Господарського суду м. Києва від 27.06.2012 р., позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наявність на даний час договірних відносин між сторонами щодо зберігання природного газу не підтверджена, оскільки такий договір наразі не підписаний сторонами та відповідно не є укладеним. Також, апелянт вказує на те, що видобутий ПАТ «Укрнафта» у 2006 році газ і переданий до газотранспортної системи ДК «Укртрансгаз» отримувався НАК «Нафтогаз України» і передавався останньою для забезпечення потреб населення.
Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що з доводами апеляційної скарги не погоджується та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник апелянта - позивача, у справі в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.
Представник відповідача у справі надав пояснення, якими проти апеляційної скарги заперечив з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що природний газ обсягом 2 061 805,134 тис. куб. м. було видобуто та передано ПАТ «Укрнафта» до газотранспортної системи (ГТС) та підземних сховищ природного газу (ПСГ) позивача, з яких:
1 544 070,386 тис. куб. м. газу були безпосередньо закачані до ПСГ, що підтверджується актами про закачку від 31.01.2006 р. № 19(03/2), від 28.02.2006 р. № 30(03/2), від 30.04.2006 р. № 3(01), від 30.04.2006 р. № 14(01), від 31.07.2006 р. № 163(01), від 31.08.2006 р. № 171(01), від 30.09.2006 р. № 220(01), від 31.10.2006 р. № 269(01), від 30.11.2006 р. № 47 (03/2), від 31.12.2006 р. № 81(03/2);
517 734,748 тис. куб. м. газу (частина природного газу, видобутого відповідачем протягом квітня-червня 2006 року) надійшли до ГТС відповідно до актів приймання-передачі, переданими на підписання позивачу супровідними листами від 21.06.06 р. № юр - 1054 до акта за квітень 2006 року, від 21.06.06 р. № юр - 1055 до акта за травень 2006 року та від 20.07.06 р. № юр - 1125 до акта за червень 2006 року.
Крім того, між тими ж сторонами господарськими судами розглядалася справа №6/489 щодо укладення договору зберігання природного газу.
Так, за результатами розгляду спору у вказаній справі за позовом ПАТ «Укрнафта» до ДК «Укртрансгаз» Київським апеляційним господарським судом винесено постанову від 10.12.2009, якою позов задоволено та зобов'язано ДК «Укртрансгаз» підписати та направити відкритому акціонерному товариству «Укрнафта» договір зберігання природного газу в наведеній редакції.
Згідно листа Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) № 6422/08/17-07 від 06.11.2007р. ДК «Укртрансгаз» є єдиним підприємством на материковій території України, яке має ліцензію на право провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу в підземних сховищах газу, які знаходяться на його балансі.
Відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із зберігання природного газу, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 90 від 30.09.2005р. і постановою НКРЕ № 855 від 30.09.2005р. (далі - Ліцензійні умови), зберігання природного газу - вид господарської діяльності з надання послуг із закачування, зберігання та відбору природного газу в/із підземних сховищ газу (далі - ПСГ). ПСГ - технологічні комплекси, штучно створені у природній або штучній ємності надр накопичувачі природного газу і технологічно поєднані з ними споруди, які призначені для періодичного наповнення, зберігання і відбирання природного газу для постачання споживачам.
Згідно ст. 4 Закону України «Про трубопровідний транспорт» зберігання вуглеводнів є одним із призначень трубопровідного транспорту, що належить до єдиної транспортної системи України.
Також, відповідно до ст. 1 Закону України «Про нафту і газ» транспортна послуга - виробничі операції з приймання, переміщення, здавання, тимчасового зберігання і перевантаження нафти, газу та продуктів їх переробки.
Згідно ч. 6 ст. 179 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті (суб'єктів господарювання і негосподарюючих суб'єктів - юридичних осіб), послугами залізничного та інших видів транспорту зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).
Обов'язковість укладання договорів зберігання природного газу обумовлюється також тим, що відповідно до розміщеного на офіційному сайті Антимонопольного комітету України переліку суб'єктів природних монополій, ДК «Укртрансгаз» є суб'єктом природної монополії в товарній групі "транспортування природного газу магістральними газопроводами".
Згідно ст. 6 Закону України «Про природні монополії» зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами), є суміжним ринком здійснення господарської діяльності по відношенню до ринку транспортування природного газу трубопроводами.
В силу ч. 1 ст. 6 Закону України «Про природні монополії» діяльність на ринку природної монополії та суміжному ринку регулюється нормами цього Закону і, як зазначено в ст. 10 цього Закону, одним з обов'язків суб'єктів природних монополій є дотримання умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності.
Згідно п.п. 3.3., 3.4., 3.4.3. ст. 3 Ліцензійних умов ліцензіат здійснює зберігання природного газу на договірних засадах і зобов'язаний забезпечувати рівні права щодо доступу до підземних сховищ газу для всіх замовників.
При цьому, за результатами перегляду судових рішень в касаційному порядку Вищий господарський суд України в постанові від 24.02.2010 по справі №6/489 дійшов висновку, що ПАТ «Укрнафта» має право передавати газ в газотранспортну систему та на зберігання, а ДК «Укртрансгаз» зобов'язаний щорічно або на інший період укладати договори зберігання та приймати газ у ГТС та ПСГ і не наділений правом відмовляти споживачам у наданні цих послуг та оформленні актами обсягів газу, які фактично надійшли до газотранспортної системи та підземних сховищ.
За апеляційною скаргою позивач вказує, зокрема наступне. Судом першої інстанції не було враховано те, що Законами України про державний бюджет на 2006 - 2008 роки було встановлено, що потреба населення у природному газі задовольняється з ресурсів газу видобутого підприємствами НАК «Нафтогаз України». При цьому, апелянт робить висновок про те, що видобутий ПАТ «Укрнафта» у 2006 році газ і переданий до газотранспортної системи ДК «Укртрансгаз» отримувався НАК «Нафтогаз України» і передавався останньою для забезпечення потреб населення. Наведені доводи відхиляються з наступних підстав.
При цьому, зокрема, слід зазначити, що Вищий господарський суд України при перегляді рішень у справі № 6/489 між тими ж сторонами зазначив, що колегія суддів також відхиляє доводи заявників, викладені ними у касаційних скаргах про те, що норми законів про державний бюджет України на 2006 рік (ст. 4), на 2007 рік (ст. 3), на 2008 рік (ст. 3), на 2009 рік (ст. 3), Постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001р. «Про забезпечення споживачів природним газом» та Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про закупівлю природного газу, видобутого ВАТ «Укрнафта» у 2006 - 2007 роках» № 58-р від 09.01.2008р., не дають йому права здійснювати зберігання газу в ПСГ, оскільки вказані правові норми не обмежують Позивача (ПАТ «Укрнафта») у реалізації його права на зберігання газу в ПСГ.
Жоден з наведених правових актів не обмежує право ПАТ «Укрнафта» зберігати газ в ПСГ.
Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, що зокрема зазначено в його постанові по справі № 6/489 між тими ж сторонами.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріально-правова вимога позивача, яка розглядається у даній справі, не є належним способом захисту порушеного права у спірних відносинах.
Так, згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення його прав і законних інтересів.
У даному випадку, позивач фактично звернувся до суду з вимогою про встановлення певного факту, а саме факту відсутності права власності на газ у ПАТ «Укрнафта».
Така заявлена вимога про визнання відсутності права не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить розгляд справ про встановлення наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне значення.
Поданий Дочірньою компанією «Укртрансгаз» позов про визнання відсутності у Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» права власності на природний газ мотивовано тим, що газ передавався Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» для населення.
Тому, факти належності права власності тій чи іншій особі, передачі спірного газу НАК «Нафтогаз України» та в подальшому населенню можуть бути встановлені судом при розгляді іншого спору, що може виникнути у спірних правовідносинах.
При цьому, слід зазначити, що позивач не доводить своє право власності на газ, а мотивує свій позов тим, що газ було відібрано Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та реалізовано населенню.
Отже, Дочірня компанія «Укртрансгаз» не має належних правових підстав на подачу позову про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» права власності на газ в контексті відновлення її прав.
Такої ж правової позиції щодо розгляду спорів про визнання відсутнім права дотримується і Вищий господарський суд України, про що вказується зокрема у постановах від 30 вересня 2010 р. по справі № 38/388, від 10 грудня 2009 р. по справі № 10/47-ПД-09, від 19 серпня 2009 р. по справі № 12/254/08-7/47/09, а також Верховний суд України, про що вказано, зокрема, в постанові від 23 лютого 2010 р. по справі № 6/469.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні та рішення місцевого господарського суду у даній справі підлягає залишенню без змін.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача у справі (апелянта).
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2012 по справі № 5011-35/4141-2012 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Матеріали справи №5011-35/4141-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.
Судді Дідиченко М.А.
Баранець О.М.