ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 5011-72/9571-2012 18.09.12
За позовом Приватного підприємства "Інтерпромснаб"
до Акціонерної судноплавної компанії " Укррічфлот"
про відшкодування майнової шкоди
Суддя Бондарчук В.В.
Представники:
від позивача: Барсукова Т.В., Савіцький Б.М.
від відповідача: Пташенчук О.М.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Приватне підприємство "Інтерпромснаб" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерної судноплавної компанії " Укррічфлот" (далі-відповідач) про стягнення майнової шкоди у розмірі 33 600,00 грн. та 5 000,00 грн. витрат на юридичну допомогу адвоката. Позовні вимоги обґрунтовані втратою відповідачем майна переданого йому для виконання підрядних робіт загальною вартістю 33 600,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.07.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі представник позивача подав клопотання про заміну неналежного відповідача, оскільки Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот»змінила назву на Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот»та просить змінити первісного відповідача на належного та вважати відповідачем Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот».
Розглянувши подане позивачем клопотання, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 ГПК України Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Згідно п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу -наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
За таких обставин, оскільки позов подано до тієї ж особи, яка є належним відповідачем та фактично змінено лише назву юридичної особи, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача.
У процесі провадження у справі представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що акт приймання-передачі виконаних робіт було підписано між сторонами 06.08.2008 р., а 08.08.2008 р. відповідачем було оформлено перепустку № 4144 на вивезення матеріальних цінностей, що є підтвердженням того, що відповідач звертався до відповідача з метою повернення йому матеріальних цінностей.
Також представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить застосувати строк позовної давності, та пояснив, що право вимагати повернення майна виникло у позивача з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.
Крім того, представник відповідача подав клопотання про направлення справи за підсудністю, в якому просить направити справу за підсудністю до господарського суду Запорізької області.
Розглянувши подане клопотання, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Згідно п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації -юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.
Оскільки філія Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Запорізький суднобудівний судноремонтний завод»не є юридичною особою, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача.
У судовому засіданні 31.07.2012 р. та 30.08.2012 р. судом оголошувалась перерва відповідно до 30.08.2012 р. та 18.09.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України.
У процесі провадження у справі представник відповідача подав письмові пояснення, в яких надав інформацію щодо порядку вивезення майна сторонніх організацій з території філії Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот»Запорізький суднобудівний-судноремонтний завод.
У даному судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені ними вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечив.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 18.09.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
28.07.2008 р. Приватне підприємство "Інтерпромснаб" передало філії Акціонерної судноплавної компанії " Укррічфлот" поковки СТ 35 в кількості 4 шт. та вартістю 33 600,00 грн. для виконання підрядних робіт на території філії по обробці вищевказаного матеріалу, що підтверджується дозволом на ввіз поковок СТ 35 на територію філії Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" та актом приймання-передачі майна від 28.07.2008 р.
Найменування Акціонерної судноплавної компанії " Укррічфлот" 24.04.2012 р. змінено на Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот»згідно рішення загальних зборів акціонерів, оформлених протоколом від 19.04.2012 р., що підтверджується копією статуту, наявною в матеріалах справи.
Відповідач виконав підрядні роботи належним чином, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт № 08-01 від 06.08.2008 р., підписаним директором підприємств та скріплений печатками.
Також матеріалами справи підтверджується оплата позивачем виконаних відповідачем підрядних робіт на суму 476,02 грн. згідно платіжного доручення № 97 від 08.08.2008 р.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідачем втрачено майна передане йому для виконання підрядних робіт загальною вартістю 33 600,00 грн., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 33 600,00 грн. майнової шкоди та 5 000,00 грн. витрат на юридичну допомогу адвоката.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказана вимога позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Отже, позивач, укладаючи із відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті замовити роботи з механічної обробки поковки СТ 35 та сплатити кошти за виконані роботи, а відповідач мав на меті виконати підрядні роботи по механічній обробці поковок СТ 35 та передати їх позивачу.
Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором підряду.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
В своїх обґрунтуваннях позивач посилається на ст. 623 ЦК України, згідно якої боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, та на ст. 841 ЦК України, відповідно до якої підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.
Як встановлено судом раніше, відповідач виконав підрядні роботи належним чином, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт № 08-01 від 06.08.2008 р., підписаним директорами підприємств та скріплений печатками, в якому чітко зазначено, що сторони склали цей акт про те, що всі нижчеперелічені роботи були виконані відповідачем в установлені строки і у повному обсязі та прийняті позивачем: механічна обробка поковок шт. 4.
При цьому, підрядні роботи полягали у механічній обробці поковок СТ 35 з наступним переданням їх замовником, тобто результати таких робіт не можуть бути відокремленні від самих поковок СТ 35, які були передані відповідачеві для проведення зазначених робіт, а відтак -в момент прийняття робіт, оформлених актом, позивачеві разом з виконаними роботами передано і самі поковки СТ 35.
25.02.2011р. позивач звернувся до філії Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" з проханням на вивезення оброблених поковок, але позивачеві повідомили, що останні втрачено.
З матеріалів справи вбачається, що на ім'я позивача було видано матеріальний пропуск № 4111 від 08.08.2008р. для вивезення матеріальних цінностей - поковок 4 шт., що підтверджується копією такого пропуску та журналом реєстрації пропусків на підприємстві.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких невизначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Оскільки строк виконання зобов'язання відповідача не встановлений, в такому разі, останній визначається днем, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що такий день настав у позивача саме в день підписання акту здачі-приймання виконаних робіт №08-01 від 06.08.2008 р., тобто 06.08.2012 р., а з позовом до суду позивач звернувся лише 17.07.2012 р.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності з 06.08.2011 р., а тому підлягає задоволенню клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.
Згідно ч.ч. 3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 20.09.2012 р.
Суддя Бондарчук В.В.