ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2012 рокум. Львів№ 64105/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Довгої О.І., Улицького В.З.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова на постанову Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова про зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, -

В С Т А Н О В И Л А :

21.03.2011 року позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди 2007-2010 років та за 3 місяці 2011 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно зі статтею 6 цього Закону йому має виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у вказаний період виплачувалось не в повному обсязі.

Ухвалою судді першої інстанції, адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 01.01.2007 року по 20.09.2010 року - залишено без розгляду, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. За рештою позовних вимог відкрито провадження у справі.

Оскарженою постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено. Суд визнав дії пенсійного органу про щодо ненарахування та виплати позивачу щомісячної доплати до пенсії згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 21.09.2010 року по 31.03.2011 року протиправними.

Крім цього, суд зобов'язав відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, за період з 21.09.2010 року по 31.03.2011 року на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за включенням нарахованих і сплачених сум.

Апелянт не погодившись з даною постановою, оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставин справи та порушив норми матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, з наступних підстав.

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, при цьому правильно визначив період часу, за який вказані вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 21.09.2010 року по 31.03.2011 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2010-2011 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність заявлених позовних вимог в частині визнання дій та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії за період з 21.09.2010 року по 31.03.2011 року, у відповідності до заявлених вимог.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі, обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ч.1 ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова -залишити без задоволення, а постанову Франківського районного суду міста Львова від 06 квітня 2011 року року -залишити без змін.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя : Савицька Н.В.

Судді :Довга О.І.

Улицький В.З.