ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2012 рокум. Львів№ 62759/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Довгої О.І., Улицького В.З.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2010 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И Л А:

27.10.2010 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати нарахувати та виплатити йому підвищення до пенсії, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди 2006-2007 років, за 9 місяців 2008 року та за 2010 рік до дня винесення постанови.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно зі статтею 6 цього Закону йому має виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у вказаний період виплачувалось не в повному обсязі.

Ухвалою судді першої інстанції, адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 01.01.2006 року по 26.04.2010 року - залишено без розгляду, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. За рештою позовних вимог відкрито провадження у справі.

Оскарженою постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав бездіяльність пенсійного органу щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченої вимогам ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з період з 27.04.2010 року по 22.11.2010 року включно - протиправною.

Крім цього, суд зобов'язав відповідача нарахувати і виплатити позивачу підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії а віком щомісячно, відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 27.04.2010 року по 22.11.2010 року включно, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з рахуванням виплачених сум. Суд допустив постанову до негайного виконання.

Апелянт не погодившись з даною постановою, оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставин справи та порушив норми матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а постанова суду - зміні з наступних підстав.

Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є:

1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції прийшов до висновку про підставність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, при цьому правильно визначив період, за який вказані виплати підлягають до задоволення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 27.04.2010 року по 22.11.2010 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

За таких умов виплата спірного підвищення за вищевказаний період повинна здійснюватися в розмірах, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Покликання апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

Таким чином, за наведених обставин колегія суддів приходить до висновку що постанова суду першої інстанції в частині задоволення позову є обґрунтованою та законною. Відмова відповідача щодо нарахування та виплати позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 27.04.2010 року по 22.11.2010 року є протиправною. Оскільки, відповідач у 2010 році зобов'язаний був діяти у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» згідно з якою дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога за віком замість пенсії підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, суд помилково допустив постанову до негайного виконання в повному обсязі, оскільки, в даному випадку слід застосовувати приписи п.1 ч.1 ст.256 КАС України, яка є спеціальною для цієї категорії справ.

Вказана норма передбачає негайне виконання постанов суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів лише у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив спір, однак із помилковим застосуванням норм процесуального права в частині негайного виконання, тому оскаржувану постанову в цій частині слід змінити, вказавши про негайне виконання постанови суду лише у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195-197, п.2 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.201, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, суд -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі -задовольнити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2010 року у справі -змінити в частині звернення її до негайного виконання, вказавши про негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя :Савицька Н.В.

Судді : Довга О.І.

Улицький В.З.