Судове рішення #24833301



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


21 вересня 2012 р. Справа № 62898/11/9104


Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Довгої О.І., Улицького В.З.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші Івано-Франківської області на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-

встановив:


23.11.2010 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати нарахувати та виплатити йому підвищення до пенсії, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно із статтею 6 цього Закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така у вказаний період виплачувалась не в повному обсязі.

Оскарженою постановою адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав незаконними дії пенсійного органу щодо відмови позивачу нарахування і виплаті недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни за період з 23.05.2010 року по 23.11.2010 року.

Крім цього, суд зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 23.05.2010 року по 23.11.2010 року з врахуванням проведених у цей період виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даною постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, здійснювались в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки частина 3 статті 28 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений частиною першою даної статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. За таких обставин, апелянт вважає, що положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не можуть застосовуватися до правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни. Крім цього, апелянт також вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно поновлено позивачу строк звернення до суду.

Враховуючи те, що від усіх осіб, які беруть участь у справі, клопотань про розгляд справи за їх участю до суду не надходило, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалами справи, позивач в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та діяла в редакції відповідно до якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи викладені правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як вбачається із матеріалів справи, підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, протягом оскаржуваного періоду здійснювалось у значно меншому розмірі, а ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Однак, суд першої інстанції не обґрунтовано та з порушенням норм процесуального права, не залишив частину позовних вимог позивача без розгляду, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Із матеріалів справи видно, що позивач із адміністративним позовом до суду звернувся 23.11.2010 року, тобто із пропуском строку звернення до суду та просив його поновити.

Враховуючи те, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідності до ст. 100 КАС України позовні вимоги в частині пропуску шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, а саме за періоди з 09.07.2007 року по 22.05.2010 року, слід залишити без розгляду.

При цьому, варто вказати на те, що суд першої інстанції в порушення ч.1 ст.100 КАС України не залишив частину позовних вимог без розгляду, а відмовив у задоволенні позову.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення з 23.05.2010 року по 23.11.2011 року.

Суд не приймає до уваги посилання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає до застосування положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до цього, нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, відповідачу слід здійснювати з урахуванням положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

Також, суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 11, 99, 100, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -


постановив:


апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші Івано-Франківської області - задовольнити частково.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 грудня 2010 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, в частині позовних вимог за періоди з 09.07.2007 року по 22.05.2010 року включно - залишити без розгляду.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші Івано-Франківської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 23.05.2010 року по 23.11.2011 року, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші Івано-Франківської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 23.05.2010 року по 23.11.2011 року, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України



Головуючий: Н.В. Савицька


Судді: О.І. Довга


В.З. Улицький







































Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація