ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2012 р. Справа № 88105/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С.П.,

суддів - Дяковича В.П., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області на постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 23 березня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області про стягнення невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2011 року, Свалявським районним судом Закарпатської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області про визнання відмови протиправною та стягнення суми невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період, починаючи з вересня 2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи положення ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач є дитиною війни, а тому у відповідності до ст.6 даного Закону їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога не виплачувалась в повному обсязі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни було обмежено.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому невиплата передбаченого згаданою статтею.

Постановою Свалявського районного суду Закарпатської області від 23 березня 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії за період з 16 вересня 2010 року по 23 березня 2011 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком. Постанову звернено до негайного виконання.

Зазначену постанову мотивовано тим, що статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було обмежено.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», що визнані неконституційними.

Оскільки, позивач, відноситься до соціальної групи «діти війни», то з огляду на викладене слід зобов'язати відповідача, управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області, провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії за період з 16 вересня 2010 року по 23 березня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - управлінням Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначено, що до видаткової частини Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» не було внесено змін, а тому кошти на виплату передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищень були відсутні. Крім того вказано, що законодавством України не врегульоване питання щодо розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначення мінімального розміру пенсії за віком наведене в цій статті застосовується виключно до розмірів пенсій, призначених за цим Законом.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що він має право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Частиною 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тому ненарахування та невиплата відповідачем підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 22.05.2008 року є безпідставною.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для виплати позивачу підвищення до пенсії за період з 16 вересня 2010 року по 23 березня 2011 року, що, на думку суду апеляційної інстанції, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на висновки суду першої інстанції щодо негайного виконання постанови суду в даній справі.

Частиною першою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент прийняття судом першої інстанції постанови у справі) визначено постанови суду, для яких встановлено обов'язкове негайне виконання.

До таких постанов належать, зокрема, постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 1 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України) та постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження (абзац дев'ятий частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки для цієї категорії справ пункт 1 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України є спеціальним, то звернення судом першої інстанції до негайного виконання постанови в цілому є безпідставним.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, просить здійснювати виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період, починаючи з вересня 2010 року.

На думку суду першої інстанції стосовно зобов»язання до нарахування та виплати недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії «Дітям війни» в подальшому, на чому наполягає позивач, то дана вимога є неправомірною, оскільки предметом судового захисту можуть бути тільки порушені, невизнані чи оспорювані права, відтак визнання наявності чи відсутності будь-якого роду прав в майбутньому є неможливим - з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що при прийнятті постанови судом першої інстанції не вирішено всі позовні вимоги позивача. Зокрема позивач просив зобов»язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни за період починаючи з вересня 2010 року, однак судом першої інстанції позовні вимог задоволено за період з 16 вересня 2010 року по 23 березня 2011 року.

Положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що дають право позивачам на підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, на 01 січня 2009 року та по 23 березня 2011 року є чинними, а тому відповідно й обов'язковими до застосування протягом певного часу, на певній території, щодо певного кола фізичних і юридичних осіб.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії за період з 01 вересня 2010 року по 23 березня 2011 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум, оскільки правових підстав для такої невиплати не має.

Водночас, на думку суду апеляційної інстанції, безпідставним є твердження апелянта, що поняття мінімального розміру пенсії за віком, яке визначене в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується лише до пенсій передбачених цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Водночас суд апеляційної інстанції у відповідності до п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства вважає за необхідне визнати дії управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум - протиправними.

У відповідності до ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є :

1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;

2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті, але з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому, резолютивну частину даної постанови слід змінити.

Керуючись ст. ст. 158-163, 1832, 195, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області задовольнити частково.

Змінити постанову Свалявського районного суду Закарпатської області від 23 березня 2011 року в справі №2а-232/11/0710 - виклавши її резолютивну частину в наступній редакції..

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області про стягнення невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги за період з 01 вересня 2010 року по 23 березня 2011 року - задовольнити.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі за період з 01 вересня 2010 року по 23 березня 2011 року на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум - протиправними.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Свалявському районі Закарпатської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 01 вересня 2010 року по 23 березня 2011 року, з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: С.П. Нос

Судді: В.П. Дякович

А.І. Рибачук