Справа № 2-266/11 Провадження № 22-ц/0290/2265/2012Головуючий в суді першої інстанції:Копчинський В.І.

Категорія: 21 Доповідач: Іванюк М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі : головуючого - судді Іванюка М.В, суддів Камзалова В.В. та Панасюка О.С, при секретарі Руденко О.М, з участю адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Калинівського районного суду від 13 вересня 2011р. у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договорів дарування жилого будинку та земельних ділянок, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, --

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2011р. ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 - племінниці його дружини, померлої в 2006р, про визнання недійсним договору від 12.04.2001р, згідно з яким він подарував відповідачці жилий будинок АДРЕСА_1. Зазначив, що укласти даний договір його переконала дружина, яка запевнила, що її племінниця надаватиме їм необхідну допомогу по господарству і здійснюватиме за ними відповідний догляд. При укладенні договору він перебував під впливом помилки, оскільки вважав, що укладається договір довічного утримання. Сам же він є малограмотним, інвалідом другої групи загального захворювання та людиною похилого віку і особисто прочитати підписаний ним договір не міг. До моменту смерті його дружини ОСОБА_6 дійсно надавала їм певну допомогу, чим фактично виконувала умови договору довічного утримання. Однак потім його стосунки з нею та членами її родини зіпсувалися, вона перестала його доглядати і під час влаштованої нею сварки в кінці 2010р. сама ж йому сказала, що він уклав з нею не договір довічного утримання, а договір дарування. Отримана ним відповідь з інвентарного бюро переконала його в тому, що це дійсно так, а тому він звернувся з даною вимогою до суду.

В березні 2011р. ОСОБА_5 доповнив позов вимогами про визнання недійсним договору дарування земельних ділянок від 12.04.2001р, визнання незаконними та скасування виданих на ім'я ОСОБА_6 державних актів на право власності на вказані земельні ділянки.

Рішенням Калинівського районного суду від 13 вересня 2011р. ОСОБА_5 у задоволенні даного позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить це рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його вимог. Вважає, що відмовляючи йому в позові, суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, в недостатній мірі взяв до уваги доводи, наведені в обгрунтування позовних вимог, не з'ясував всі обставини, які мають значення для справи, не дав належної оцінки доказам, перекрутив показання свідків.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5, його представник ОСОБА_4 та адвокат ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

ОСОБА_6 та адвокат ОСОБА_3 вважають апеляційну скаргу безпідставною і просять її відхилити. Вважають усі твердження ОСОБА_5 надуманими, викликаними наміром передати будинок та земельні ділянки у власність племіннику позивача.

Вислухавши зазначених осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав :

Відмовляючи ОСОБА_5 в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з недоведеності позивачем тієї обставини, що його волевиявлення на укладення договорів дарування будинку та земельних ділянок не було вільним.

При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно ст.56 ЦК України ( в редакції 1963р ), чинного на час укладення договорів, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом цієї помилки. А під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Проте вказані правила ст.56 ЦК України ( в редакції 1963р. ) не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угод, про які, зокрема, йдеться і в позовній заяві. Адже як зазначено у позові, ОСОБА_5 уклав вказані договори за порадою дружини, яка сподівалася, що після цього її племінниця доглядатиме їх та буде їм допомагати. Проте ні з пояснень позивача, ні з показань свідків, допитаних в суді першої інстанції, не вбачається, що ОСОБА_5 мав намір укласти саме договір довічного утримання і наполягав на укладенні саме такого договору при його підписанні. Більше того, в один і той же день ним укладено два договори дарування : щодо будинку ( а.с. 10 ) і щодо земельних ділянок ( а.с. 114 ). Якщо навіть і припустити, що позивач вважав, нібито укладає договір довічного утримання ( це один з договорів ), то ним ніяк не пояснюється, що ж він мав на увазі при укладенні іншого договору.

Таким чином, ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_6 саме договори дарування. Колегія суддів припускає, що він при укладенні договору сподівався на відповідну вдячність відповідачки, яка як племінниця його дружини надаватиме їм певну допомогу, тощо. Однак це не вказує на наявність у нього наміру щодо укладення саме договору довічного утримання. При цьому з роз'яснень, що містяться в абз. 3 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що помилка стосовно розрахунку одержання користі від вчиненого правочину правового значення не має. Не може бути підставою для визнання правочину недійсним і помилка, скоєна внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд нібито безпідставно не взяв до уваги показання свідків та інші докази стосовно фактичної неписьменності позивача, відсутності у нього розуміння стосовно правової природи підписаних угод, які, мовляв, йому не були належно роз'яснені нотаріусом, тощо, уваги не заслуговують. Також не заслуговують на увагу твердження про те, що ОСОБА_6, надаючи протягом певного часу певну допомогу ОСОБА_5 та його дружині ( за життя останньої ), мовляв, виконувала тим самим умови договору довічного утримання. Адже з пояснень відповідачки вбачається, що робила вона це з родинних спонукань стосовно своєї тітки та її чоловіка. При цьому поняття «догляд», «надання допомоги» не тотожні поняттю «довічне утримання». Тобто, позивач не мав ніяких підстав для того, щоб протягом десяти років з дня підписання ним договорів дарування вважати їх договором довічного утримання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Норми матеріального і процесуального права судом застосовані правильно.

За таких обставин підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення не вбачається.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст.303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів, --

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Калинівського районного суду від 13 вересня 2011р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :

З оригіналом вірно :