АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2006 року                                                                                                    м. Феодосія

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого судді Притуленко О.В.,

судців                         Іщенка В.І.,

Мудрової В.В.,

при секретарі:              Апостолові О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 липня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до СПД ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, який мотивує тим, що працювала у відповідача з 17 січня 2005 р. на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1, а крім того навчалася у ТНУ ім. Вернадського В.І. на заочній формі навчання. Після повернення її на роботу після останньою сесії, яка проходила з 17 жовтня 2005 р. по 12 листопада 2005 р. відповідачем їй було повідомлено, що вона звільнена з 31 жовтня 2005 р. Трудову книжку від ОСОБА_2 позивачка отримала 20 листопада 2005 р. з записом про звільнення за згодою сторін, що ОСОБА_1 вважає неправомірним. Крім того, позивачка вимагає стягнення з ОСОБА_2 зарплати за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня звернення з вказаним позовом до суду, а також стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1100 грн. внаслідок його неправомірних дій, через які вона зазнала моральні страждання, оскільки залишилася без коштів і не може оплачувати своє навчання.

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 18 липня 2006 р. у позові ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди було відмовлено; визнано позивачку звільненою з 31 жовтня 2005 р. по ст.40 ч.І КЗпП України; стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачки вихідну допомогу у розмірі середньої місячної зарплати - 332 грн.

Справа № 22-Ц-1877-Ф/06                               Головуючий у першій інстанції

Бердієва Б.А. Суддя-доповідач Іщенко В.І.

 2

ОСОБА_1, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення скасувати і постановити нове, задовольнивши її позовні вимоги у повному обсязі. В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також на неповне з'ясування обставин по справі, що мають суттєве значення і надання неналежної правової оцінки дослідженим доказам по справі.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, судом першої інстанції було встановлено, що позивачка з 17.01.2005 року працювала ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідача у магазині ІНФОРМАЦІЯ_2 за трудовим договором. З 17.10.2005 року вона знаходилась на учбовій сесії не сповістивши про це відповідача. 31.10.2005 року відповідач без заяви позивача звільнив її з роботи за ст. 36 п.1 КЗпП України, за угодою сторін, хоча заяву про звільнення позивачка не писала. Після звільнення з 14.11.2005 року позивачка перебувала на обліку в центрі зайнятості і одержувала допомогу по безробіттю, а з 26.01.2006 року вона була знята з обліку у зв'язку з відмовою від послуг центру зайнятості. Заробітна плата позивачці виплачена по день звільнення - 31.10.2005 року. Магазин ІНФОРМАЦІЯ_2, в якому працювала позивачка закритий, тобто ліквідований. Звільнення позивачки за ст.36 п.1 КЗпП України є неправомірним, однак враховуючи, що магазин ліквідовано, суд вважає за необхідне визнати звільнення позивачки по ст.40 п.1 КЗпП України і стягнути вихідну допомогу у розмірі місячного заробітку відповідно до ст.44 КЗпП України. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд знайшов необгрунтованими, оскільки позивачка після звільнення одержувала допомогу з безробіття, а також мала нагоду працевлаштуватися, тобто її прогул не був вимушеним і про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачка не надала доказів випробуваних нею моральних страждань, пов'язаних із звільненням.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені на підставі доказів, яким надана належна правова оцінка. Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин і ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального закону.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України вів 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадку, коли працівника звільнили без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу. Одночасно суд визнає працівника звільненим за п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Відповідно до трудового договору від 17.01.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, остання була прийнята на роботу ІНФОРМАЦІЯ_1 у магазин ІНФОРМАЦІЯ_2, який належав відповідачеві(а.с.10-11).

З 17.10. по 12.11.2005 року ОСОБА_1 без подачі заяви не виходила на роботу, так як знаходилася на учбовій сесії в ТНУ, що підтверджується довідкою(а.с.6, зв.ст.) і підтверджено її поясненнями у судія першої інстанції.

31.10.2005 року ОСОБА_2 звільнив ОСОБА_1 за ст.36 п.1 КЗпП України за згодою сторін без подачі заяви, що підтверджено їх поясненнями в судовому засіданні суду першої інстанції.

Згідно з довідкою магазин ІНФОРМАЦІЯ_2 ліквідовано(а.с.41) про що не заперечували сторони в суді першої інстанції.

Оскільки поновити на роботі позивачку неможливо, суд правомірно визнав звільнення за ст.36 п.1 КЗпП України неправильним і визнав звільненим працівника за ст.40 п.1 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією магазину ІНФОРМАЦІЯ_2 і стягнув вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку, а в позові про поновлення на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди відмовив, в зв'язку к ненаданням доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального закону і підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 про скасування рішення не вбачає.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», колегія судців судової палати по цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилити.

Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 липня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців до суду касаційної інстанції.