АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

Справа № 22 - 2690/8560/2012 р. Головуючий у 1-й інстанції: Матійчук Г.О.

Доповідач: Чобіток А.О.

Ухвала

Іменем України

26 липня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого - судді Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В., Вовченка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Біляївському районі Одеської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законодавчим актом, що визнаний незаконним,-

в с т а н о в и л а:

В січні 2012 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом та зазначав, що позивач є пенсіонером, визнаний інвалідом 2-ої групи та постраждалим 1-ої категорії від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про що є підтверджуючі документи в пенсійній справі.

Призначення, облік та виплати пенсії позивачу здійснюється Управлінням Пенсійного фонду України в Біляївському районі Одеської області (надалі УПФУ).

У лютому 2011 року позивач звернувся до УПФУ із заявою, якою просив здійснити йому перерахунок пенсії з урахуванням належного йому права на пенсію по інвалідності у розмірі не нижче восьми мінімальних пенсій за віком та права на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, в період з 2001 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком з наступними її змінами згідно законів України, з виплатою йому різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим.

У березні 2011 року позивач отримав від УПФУ лист, яким йому було відмовлено у перерахунку пенсії згідно з його заявою.

З цього листа, з довідки про розмір отриманої пенсії та з усної відповіді інспектора УПФУ позивач дізнався, про те, що з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року йому нараховувалися, сплачувалися та здійснювалися перерахунки пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру 19,91 грн., що встановлений постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерам, фінансування яким здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».

За наслідками проведених нарахувань та перерахунків, позивачу з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2007 року, УПФУ сплачувалася пенсія по інвалідності в розмірах з 243,90 грн. по 976,78 грн., в тому числі додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах з 12,46 грн., по 14,93 грн., що значно менше розміру пенсійного забезпечення, який гарантований позивачу положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином , позивач вважає, що йому невірно було розраховано пенсію на підставі незаконної Постанови Кабінету Міністрів України, чим завдано майнову шкоду в розмірі 166 059, 98 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для відшкодування матеріальної шкоди відсутні.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 1175 ЦК України.

Доводи апелянта про те, що завдана шкода підлягає стягненню на підставі норм ст.ст. 1173-1175 ЦК України за аналогією права, є безпідставними, оскільки ст. 1175 ЦК України підлягає застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування визнається незаконним та скасовується, як це передбачено ч. 2 ст. 23 ЦК України. У випадках, коли закони чи інші правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційним та у зв'язку з цим втрачають чинність, стаття 1175 ЦК України застосовуватись не може.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Правові приписи, визначені ст. 56 Конституції України, конкретизовані в статті 1173 ЦК України. Виходячи з вимог цих норм права, обов'язковою умовою відшкодування за рахунок держави шкоди також є незаконність рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади і їх посадових осіб.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що висновок суду першої інстанції про недоведеність вини відповідача у заподіянні шкоди, яка полягає у невиплаті йому пенсії по інвалідності та додаткової пенсії у повному розмірі, який передбачений ст.ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не відповідає обставинам справи, є необґрунтованими.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, у Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення ч.3 ст. 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями ч.2 цієї статті, ст. 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно ч.1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Таким чином, в аспекті конституційного подання положення ст.1, ч.1, 3 ст.95 Конституції України в системному зв'язку з положеннями ст.3, ч.1 ст.17, ч.3 ст.22 та ст.ст.46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Також, в аспекті конституційного подання положення ч.2 ст.96, пунктів 2, 3, 6 ст.116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення постановленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -