Справа №22-ц-4353/2006р. Головуючий 1-ї інстанції Наумова СМ.
Категорія: житлові Доповідач: Довгаль Г.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2006 року судова колегія судової палати у
цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - судді Коваленко І.П.
суддів - Трішкової І.Ю., Довгаль Г.П.
при секретарі - Каращук Т.О., Голікової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання такою, яка втратила права на користування жилими приміщеннями, зняття з реєстрації, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення порушеного права, вселення в будинок, визначення порядку користування жилими, службовими і надвірними спорудами, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відновлення порушеного права на користування жилими, службовими приміщеннями і надвірними будівлями, визначення порядку користування ними, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право проживання та користування жилими приміщеннями , -
встановила:
В травні 2002 року ОСОБА_2. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1. про визнання такою, що втратила право користування квартирою №АДРЕСА_1 м. Харкова на підставі ст. 107 ЖК України - як вибувший на постійне місце проживання до квартири свого бувшого чоловіка за адресою: м. Харків вул. АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 3-4).
В подальшому ОСОБА_2. неодноразово уточнювала та доповнювала свої позовні вимоги (том 1 а.с. 49-50, 77-81, том 2 а.с.33-34)) і в останньому варіанті позовної заяви від 25.01.2006 року просила: визнати ОСОБА_1. такою, що втратила права на проживання і користування жилими приміщеннями в будинку №АДРЕСА_1 м. Харкова на підставі ст.ст.71,72 ЖК України, та зняти її з реєстрації за цією адресою (том 2 а.с. 81-82).
В травні 2003 року ОСОБА_1. звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2. про поновлення порушеного права і вселення її кв.№2 буд. №АДРЕСА_1 м. Харкова. Зазначивши, що в спірному будинку вона проживала з моменту народження. Після розірвання шлюбу між батьками і поділу будинку в рівних частках, вона залишилася проживати разом з матір'ю ОСОБА_2. в одній із частин будинку. З восени 1999 року стосунки між нею і матір'ю погіршилися, стали відбуватися сварки, а після того як остання була притягнута до кримінальної відповідальності за крадіжку майна, яке належало її колишньму чоловіку - ОСОБА_4. і зберігалося в спірному будинку, мати стала погрожувати їй фізичною розправою, а тому деякий час вона змушена була мешкати у друзів та знайомих. Взимку 2001 року, коли вона хотіла увійти до спірного будинку щоб взяти свої особисті речі, то виявила, що мати змінила секретку замка на вхідній двері, лишив її доступу до житла (том 1 а.с. 41-42).
При розгляді справи ОСОБА_1. доповнила позовні вимоги і просила визначати порядок користування жилими і службовими приміщеннями в будинку №АДРЕСА_1 м. Харкова та порядок сплати комунальних послуг між нею і ОСОБА_2. (том 1 а.с. 269), а в подальшому доповнила свої позовні вимоги і просила вселити її в частину будинку, яка належить позивачки на праві приватної власності (том 2 а.с. 90-91,93-94).
25.01.2006 року до суду із позовом звернувся ОСОБА_3., який також просив визнати ОСОБА_1. такою, що втратила права користування жилими приміщеннями, розташованими в будинку по вул. АДРЕСА_1, зазначивши, що відповідачка з жовтня 1999 року в цьому будинку не проживає, залишала його добровільно, забравши усі належні їй речи та майно (том 2 а.с.87-88, 127-128).
Справа розглядалася судами неодноразово.
При новому розгляді справи сторони свої позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, з підстав вказаних ними в їх позовних заявах.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 червня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2. і ОСОБА_3. задоволені.
ОСОБА_1. визнана такою, що втратила право користування жилими приміщеннями в будинку №АДРЕСА_1 м. Харкова і знята з реєстрації за цією адресою.
В позові ОСОБА_1. про відновлення порушеного права і вселення, визначення порядку користування жилими приміщеннями, визначенні порядку оплати комунальних платежів відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення скасувати і справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального' права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та на неналежну оцінку наданим сторонами доказам, що привело, на її думку, до неправильного вирішення житлового спору.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи, наведені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.ст. 71,72 ЖК України наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилими приміщеннями, зокрема за умови, що вони не проживають у ньому без поважних причин понад-шість місяців.
Судом встановлено, що ОСОБА_1. не проживала в спірних приміщеннях понад шість місяців без поважних причин. Цей факт встановлено судом із додержанням норм процесуального права.
Матеріалами справи підтверджується, що жилий будинок з надвірними будівлями, розташований в м. Харкові по вул. АДРЕСА_1, згідно правовстановлюючих документів, належить колишнім подружжям -ОСОБА_2. і ОСОБА_3. - по 1/2 частині кожному. Після розірвання шлюбу вони уклали між собою мирову угоду про порядок користування господарськими спорудами та жилим будинком, який фактично поділений на дві частини та має окремі входи та систему опалення.
Відповідачка за первісним позовом - ОСОБА_1., яка приходиться вищеназваним власникам будинку дочкою, після розірвання шлюбу між батьками залишалася проживати в частині будинку, якій належав її матері ОСОБА_2.
В 1976 році ОСОБА_1. зареєструвала шлюб з ОСОБА_4. і, починаючи з 1977 році вона разом з чоловіком та сином Максимом стали постійно проживати в частині будинку позивачки ОСОБА_2.
У 1980 році ОСОБА_1. розірвала шлюб з ОСОБА_4., деякий час вони разом не проживали, однак згодом поновили сімейні стосунки.
Приблизно у 1984 році за домовленістю між ОСОБА_4., ОСОБА_1. та ОСОБА_2., остання переїхала жити у трьохкімнатну квартиру, яка розташована за адресою: м. Харків вул.АДРЕСА_2, де проживала разом з матір'ю ОСОБА_4. поки вона не померла, а потім до 1999 року жила у цій квартирі сама, сплачуючи усі комунальні послуги.
У жовтні 1999 року ОСОБА_4. запропонував ОСОБА_2. повернутися жити у свій будинок, а їх сім'я переїди жити в кв.№АДРЕСА_2. ОСОБА_2. дала на це згоду і в цьому ж місяці вони зробили переїзд.
Отже, з жовтня 1999 року відповідачка по первісному позову -ОСОБА_1. в спірних жилих приміщеннях будинку по вул. АДРЕСА_1 не проживала у зв'язку з вибуттям на постійне місце проживання разом із своєю сім'єю до квартири №АДРЕСА_2 в м. Харкові.
Взаємовідношення між ОСОБА_2. і ОСОБА_1. погіршилися в жовтні 2001 року, коли останній стало відомо, що мати без відома та згоди на це її та ОСОБА_4. продала належне їм майно, яке знаходилося на дворі і в сараї, а саме - різні речі, обладнання та інструменти виготовлені з металу, зокрема, дробина, бак, гиря, слюсарні верстак і тиски, набір ключів, навісні замки, плошки ті інше. З цього приводу за заявою ОСОБА_1. у відношенні ОСОБА_2. було порушено кримінальну справу за ст. 185ч.4 КК України.
В процесі проведення слідчих дій та розгляду по суті кримінальної справи у суді стосунки між ними ще більш ускладнилися. Більш того, в цей період ОСОБА_1. стала приходити до матері і учиняти сварки та бійки, почала претендувати на жилу площу на якій була зареєстрована і на якій фактично протягом довгого часу не проживала. Все це спонукало ОСОБА_2. звернутися в травні 2002 року до суду з позовом про визнання дочки такою, що втратила право на користування жилими приміщеннями в належній їй частині будинку.
Згідно вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.08.2003 року ОСОБА_2. визнана винною в скоєні злочину, передбаченого ст.356 КК України - в самоправстві і їй призначено покарання у вигляді штрафу в сумі 170грн.
Так, будучи неодноразово допитаною в якості свідка по вищевказаній кримінальній справі №1-175/2003р. Дзержинського районного суду м. Харкова, матеріали якої досліджувалися як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1. в якості свого постійного місця проживання на період 2001р.-2002р. вказувала - м. Харків вул. АДРЕСА_2.
За таких обставин акти від 20 липня 2001 року та від 24 жовтня 2001 року складені про те, що ОСОБА_1. не проживає в будинку по вул. АДРЕСА_1 м. Харкова з жовтня 1999 року, відповідають дійсності (том.1 а.с. 6-7).
Крім того, факт не проживання ОСОБА_1. за цією адресою підтверджується довідками Харківської дирекції Головпоштамту про те, що відповідачка в цей період ніякої кореспонденції не отримувала, періодичне пресу не виписувала, а також довідкою 8-ї міської поліклініки м. Харкова про те, що дільничного лікаря з 2000р. по 2003р. вона за місцем своєї реєстрації не викликала, а якщо хворіла, то звертала безпосередньо сама на прийомі до лікаря (т.1 а.с. 99-100, 102).
При розгляді справи в судовому засіданні апеляційної інстанції представником позивача ОСОБА_3. - ОСОБА_5 надано свідоцтво про його смерть.
Відповідно до вимог ч.2 ст.310 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництво, не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті. Отже, підстав для скасування рішення із закриттям провадження у справі за позовом ОСОБА_3. не має.
Таким чином, вирішуючи спір, суд повно і всебічно дослідив обставини по справі, дав належну оцінку наданим сторонами доказам, в тому числі показанням свідків, правильно визначив закон, який регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і висновків суду не спростовують, а тому не дають підстав судової колегії для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Судова колегія керуючись ст.ст. 307ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 325 ЦПК України, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної слли з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.