АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-703-2006
Категорія: ст.101 ч.І КК України (1960)
Головуючий у 1-й інстанції: Ямкова О.А. Доповідач: Пустовар М.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого
суддів
за участю прокурора
засудженого
захисника
Карпія В.М., Тимошевського В.П., Пустовара М.Л., Князевої Т.В., ОСОБА_1, ОСОБА_2,
21 вересня 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 1998 року, яким:
- ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець м. Орєхово-Зуєво Московської області, громадянин України, не
судимий;
- засуджений за ст.101 ч.І КК України (1960) на 3 роки позбавлення волі,
за ст.102 КК України (1960) на 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.42 КК України (1960) за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено др відбуття - 3 роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.
Постановлено стягнути із засудженого на користь Миколаївського облфінуправління 146 грн. 86 коп.; на користь потерплого ОСОБА_3 відшкодування матеріальних збитків у розмірі 891 грн. і моральної шкоди - 250 грн.
За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 9 вересня 1994 року, приблизно о 18 годині, він, знаходячись біля будинку АДРЕСА_1, у ході сварки, виниклої внаслідок тривалих неприязливих відносин, побив ОСОБА_4, завдавши йому кілька ударів руками у грудну клітину і удар по голові, спричинивши потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
16 серпня 1996 року, приблизно о 21 год. 15 хв., у ході сварки з тим же ОСОБА_4 вдарив останнього шматком силікатної цеглини по голові, спричинивши потерпілому тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
В поданій 4 липня 2006 року апеляції засуджений ОСОБА_1 просить пом'якшити призначене покарання, застосувати до нього положення ст.75 КК України.
Посилається на те, що з моменту оголошення вироку минув значний час, протягом якого він працював, характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності не притягувався, відшкодував завдані збитки, має на утриманні хворих сина та дружину, матір-пенсіонерку та вітчима-інваліда.
Стверджує, що від виконання вироку не ухилявся, оскільки не знав, що засуджений до позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого і його захисника на підтримку апеляції, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія судців визнає її такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінивши перевірені докази, районний суд обґрунтовано прийшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч.І ст.101, ст.102 КК України (1960).
В апеляції вирок у частині доведеності вини та кваліфікації вчиненого засудженим не оспорюється.
Що стосується покарання ОСОБА_1, то воно визначене судом відповідно до вимог ст.ст.65-67 КК України, у межах санкції ч.І ст.101 КК України (1960), з урахуванням вчинення тяжкого злочину, даних про особу засудженого, який характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину.
Відповідно до того, суд прийняв належне рішення про необхідність ізоляції ОСОБА_1 від суспільства на визначений у вироку строк.
Разом з тим, колегія суддів визнає, що на час апеляційного перегляду вироку минули десять років після вчинення останнього злочину, ОСОБА_1 став на шлях виправлення, розкаявся, має постійне місце проживання та роботи, характеризується позитивно, на утриманні в нього перебувають кілька непрацездатних членів сім'ї, добровільно відшкодував завдані злочинами збитки.
Ці обставини колегія суддів визнає такими, що позитивно характеризують особу засудженого, значно зменшують суспільну його небезпеку, тому на даний час потреба у відбуванні покарання ОСОБА_1 у кримінально-виконавчій установі відпала.
Виправлення його можливе за умов іспитового строку відповідно до положень ст.45 КК України (1960).
Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
ухвал и л а:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 задовольнити.
Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 1998 року у відношенні засудженого ОСОБА_1 у частині призначеного покарання змінити.
На підставі ст.45 КК України (1960) вважати ОСОБА_1 засудженим умовно з іспитовим строком на два роки.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 - утримання під вартою -скасувати.
Звільнити ОСОБА_1 з-під варти у залі суду.
Зарахувати у строк відбутого ОСОБА_1 покарання період утримання його під вартою з 21 червня до 19 вересня 2006 року.
Врешті вищевказаний вирок залишити без зміни.