АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11- 710-2006 Головуючий у 1-й інстанції: Голубкін О.І.
Категорія: ст.186 ч.2 КК України Доповідач: Пустовар М.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого Карпія В.М.,
суддів Куценко О.В., Пустовара М.Л.,
за участю прокурора Земляного В.М.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
19 вересня 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 липня 2006 року, яким:
· ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Миколаєва, громадянин України, з освітою 7 класів, нежонатий, неповнолітніх дітей не має, до арешту не навчався і не працював, проживав у АДРЕСА_1, судимий 05.04.2006 р. Центральним райсудом м. Миколаєва за ч.2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки;
· засуджений за ст. 186 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до покарання приєднано частково не відбуте покарання за попереднім вироком суду і остаточно призначено до відбуття - 4 роки 6 місяців позбавлення волі;
· ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Миколаєва, громадянин України, з середньо-технічною освітою, нежонатий, неповнолітніх дітей не має, до арешту не працював, проживав у АДРЕСА_2, судимий 05.04.2006 р. Центральним райсудом м. Миколаєва за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки;
· засуджений за ст. 186 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до покарання приєднано частково не відбуте покарання за попереднім вироком суду і остаточно призначено до відбуття - 4 роки 3 місяця позбавлення волі.
За вироком ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винними у тому, що 14 квітня 2006 року, приблизно о 23 год. 20 хв., вони, знаходячись на перехресті вулиць Радянської і Адмірала Макарова у м. Миколаєві, та діючи за попередньою змовою, застосувавши насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, відкрито заволоділи мобільним телефоном "LG" з чохлом, вартістю 100 грн., належним потерпілому ОСОБА_3.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить пом'якшити призначене покарання, застосувати до нього положення ст.75 КК України, оскільки він є сиротою.
Також зазначає на непослідовність пояснень потерпілого ОСОБА_3, неповне та необ'єктивне їх викладення у вироку, грубе порушення судом кримінально-процесуального закону.
Засуджений ОСОБА_2 в апеляції просить пом'якшити покарання і оскільки він є сиротою, застосовувати ст.75 КК України.
Також посилається на непослідовність пояснень потерпілого, неповне та необ'єктивне їх викладення у вироку, відсутність очевидців злочину, грубе порушення судом кримінально-процесуального закону.
Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.
Заслухавши доповідача, пояснення засуджених на підтримку апеляцій, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів визнає обидві апеляції такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінивши перевірені докази, районний суд обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, тобто грабежі чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб.
Так, обидва засуджені, як на досудовому слідстві, в судовому розгляді справи, так і при апеляційній перевірці вироку, не заперечували, що у визнаний судом день і час вони дійсно зустрілися з потерпілим, заволоділи його мобільним телефоном, який тієї ж ночі був вилучений у ОСОБА_2 працівниками міліції.
Заперечували лише спосіб заволодіння майном потерпілого, який нібито сам передав їм свій мобільний телефон для продажу.
Потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні, спростувавши пояснення підсудних, показав, що ОСОБА_2 тримав його за руку, а ОСОБА_1 зірвав телефон з чохлом, що висів на поясі.
Він просив повернути викрадене, але підсудні втекли. На його звернення за допомогою до охорони клубу ІНФОРМАЦІЯ_3, прибули працівники міліції, за допомогою яких ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були затримані, викрадений телефон йому повернуто.
Аналогічні пояснення про спосіб заволодіння його майном потерпілий надав і на досудовому слідстві по справі.
Свідок ОСОБА_4, працівник міліції, допитаний у суді, підтвердив, що на виклик з нічного клуб ІНФОРМАЦІЯ_3, він у складі наряду міліції прибув на місце події, де потерпілий ОСОБА_3 повідомив, що в нього двоє хлопців викрали мобільний телефон.
Разом вони почали розшук і невдовзі затримали ОСОБА_1 і ОСОБА_2, на яких вказав потерпілий. У ОСОБА_2 були вилучені чохол та мобільний телефон ОСОБА_3.
Повно та всебічно дослідивши викладені та інші докази інкримінованих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дій, суд 1-ї інстанції прийшов вірного висновку про те, що засуджені за обставин, викладених у вироку, вчинили грабіж майна, належного потерпілому ОСОБА_3.
Безпідставними є доводи апелянтів про порушення судом принципів правосуддя та Кримінально-процесуального закону, оскільки справа судом 1-ї інстанції розглянута повно і об'єктивно, надані докази, визнані достатніми для встановлення вини засуджених, будь-яких порушень КПК України при судовому розгляді справи, які могли б потягнути за собою скасування чи зміну вироку, колегією суддів не встановлено.
Крім того, в самих апеляціях конкретно не зазначено, у чому полягають такі порушення.
Твердження апелянтів про непослідовність та суперечливість пояснень потерпілого на досудовому слідстві та у суді є безпідставними, тому як потерпілий при кожному допиті настоював, що саме ОСОБА_1 і ОСОБА_2, застосувавши фізичне насильство, відкрито заволоділи його майном.
Посилання на те, що суд невірно поклав в основу вироку пояснення потерпілого та виклав їх неповно і необ'єктивно також безпідставні, оскільки вони повністю узгоджуються з поясненнями свідка ОСОБА_5, який приймав участь у затриманні викрадачів та вилученні викраденого майна.
Доводи про відсутність очевидців злочину не можуть свідчити про невинність засуджених, оскільки суд належно оцінивши надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності, вірно визнав їх достатніми для визнання доведеним інкримінованого обвинувачення.
Що стосується покарання засуджених, то воно визначене судом відповідно до вимог ст.ст.65-67 КПК України, у нижчій межі санкції ч.2 ст.186 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, обставин, що пом'якшують покарання: неповнолітній вік, виховання без батьків, відшкодування завданих злочином збитків, даних про особу засуджених: посередньої характеристики ОСОБА_2 та негативної - ОСОБА_1
Обидва засуджені вчинили новий аналогічний злочин у період іспитового строку за попереднім вироком суду, що свідчить про їх вперте небажання стати на шлях виправлення та про схильність до продовження злочинної діяльності.
Тому суд 1-ї інстанції прийшов вірного висновку про необхідність їх ізоляції від суспільства у кримінально-виконавчій установі та на визначений у вироку строк.
Обставин для пом'якшення покарання чи застосування до нього положень ст.75 КК України, про що просять апелянти, колегія суддів не вбачає.
Посилання в апеляціях на те, що засудженні є сиротами, не є достатньою обставиною для звільнення їх від відбування покарання з випробуванням.
Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляції засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 липня 2006 року у відношенні засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - без зміни.