08.10.2012
Провадження : 22ц/2090/6659/2012 Головуючий 1-ї інстанції -Гуляєва Г.М.
Справа № 2- 1121/12 Доповідач - Шевченко Н.Ф.
Категорія : сімейне.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Шевченко Н.Ф.
суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.
при секретарі - Каплаух Н.Б.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на ? частину домоволодіння, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який було уточнено в судовому засіданні, до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з липня 2006 року по червень 2007 року, визнання права власності на ? частину домоволодіння з надвірними будівлями по АДРЕСА_2, посилаючись на те, що з відповідачем вели спільне господарство та мали спільний бюджет, але при цьому не перебували у шлюбі між собою та в будь-якому іншому.
На початку 2007 року ними було придбано за спільні кошти житловий будинок №21 з надвірними будівлями за вищевказаною адресою, який зареєстрували на ім'я відповідача.
Останнім часом відносини між нею та ОСОБА_2 погіршились, добровільно вирішити даний спір відповідач відмовляється, тому вона вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Відповідач проти позову заперечував, пояснивши, що з 2003 року по 2006 рік він перебував в іншому шлюбі. З позивачкою постійно не проживав, лише зустрічався, спірний будинок було придбано за його особисті кошти та гроші його батьків, проте не заперечував, що після купівлі будинку стали в ньому проживати разом з ОСОБА_1
Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не було надано достатніх та належних доказів у підтвердження заявлених позовних вимог.
Однак, погодитися з такими висновками суду не можна, так як вони не відповідають наданим сторонами доказам та не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Статтею 256 ЦПК України передбачено встановлення фактів, що мають юридичне значення, п. 5 ч. 1 цієї статті зокрема встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У судовому засіданні з пояснень позивачки ОСОБА_1 встановлено, що з лютого 2002 року вона почала проживати разом із ОСОБА_2 однією сім'єю спочатку у квартирі її матері, а потім знімали квартиру на АДРЕСА_1 22 січня 2007 року вона, діючи за дорученням ОСОБА_2, за спільні з ним кошти, придбала на його ім'я житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 (а.с.18).
Після придбання будинку вони з ОСОБА_3 відразу вселились до нього, та 14.03.2007 року зареєструвались у вказаному будинку (а.с.5-6).
Вказані пояснення позивачки були підтвердженні наявними у матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с.41-45).
Оцінюючи критично пояснення вказаних свідків, суд першої інстанції виходив з того, що вказані свідки не змогли пояснити та підтвердити факт ведення сторонами спільного господарства за період з липня 2006 року по червень 2007 року.
Однак, вказані висновки суду не відповідають поясненням зазначених свідків, які вони давали у судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції.
Свідок ОСОБА_6 підтвердила, що з 2002 року позивачка та ОСОБА_10 проживали сумісно у квартирі матері позивачки по АДРЕСА_4 а у подальшому літом 2006 року переїхали на АДРЕСА_1 де знімали житло, а з січня 2007 року почали проживати у спільно купленому будинку АДРЕСА_2 Свідок вказувала, що вона неодноразово гостила у ОСОБА_10, оскільки товаришувала із ОСОБА_1 Відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 носили сімейний характер.
Свідок ОСОБА_4 підтвердила, що влітку 2006 року вона здала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та її цивільному чоловіку, із останнім вона не спілкувалась, проте сусіди підтверджували, що позивачка проживала там не одна, а з ОСОБА_2 і, що у них там було все тихо та спокійно.
Свідок ОСОБА_5, яка працює в одній лікарні із ОСОБА_1, підтвердила, що позивачка та ОСОБА_2 проживали сумісно у квартирі її сестри ОСОБА_4 з літа 2006 року по січень 2007 року, а потім спільно купили будинок, в якому також поселились разом. Вона неодноразово була у них у гостях. Про те, що сторони жили цивільним шлюбом свідчили їх спільні речі, які вони придбали та завезли на квартиру по АДРЕСА_1 Їх взаємовідносини свідчили про сімейний характер.
Свідок ОСОБА_7 також підтвердила, що позивачка та ОСОБА_2 проживали сумісно спочатку у квартирі матері позивачки по АДРЕСА_4 Оскільки ОСОБА_1 була вагітна вони з ОСОБА_2 шукали квартиру, яку потім знайшли і влітку 2006 року переїхали на АДРЕСА_1, а з січня 2007 року почали проживати у спільно купленому будинку АДРЕСА_2 Свідок також вказувала, що вона неодноразово гостила у ОСОБА_2, оскільки товаришувала із ОСОБА_1, робила їй дома ін'єкції. Відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 носили сімейний характер.
Свідок ОСОБА_8 пояснювала, що вона на прохання ОСОБА_1 позичала їй гроші на купівлю будинку, а свідок ОСОБА_9, яка є продавцем спірного будинку, підтвердила, що гроші у сумі 4 000 доларів США, у її присутності ОСОБА_8 передала ОСОБА_1, а остання розрахувалась з нею за будинок -тут же передала їй вказані 4 000 тисячі доларів США, а також 1 500 доларів США, оскільки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у них була домовленість про ціну будинку -5 500 доларів США, проте в договорі купівлі-продажу вказана сума - 20 000 гривень.
Колегія суддів вважає, що підстав не довіряти вказаним свідкам суд не мав, їх пояснення не були спростовані відповідачем, тому відповідно до положень ст.ст. 57 та 63 ЦПК України вказані пояснення свідків є належними доказами по справі і підтверджують посилання позивачки.
Колегія суддів вважає, що пояснення свідка ОСОБА_12 - матері відповідача, не можуть бути достатніми та належними докази у підтвердження того, що її син не проживав разом із позивачкою та жив постійно з батьками, оскільки вона є зацікавленою особою.
Сам по собі факт зняття батьками відповідача 15.01.2007 року грошових коштів з депозитних рахунків не може автоматично свідчити про те, що вони витрачені на купівлю спірного будинку, оскільки продавець будинку ОСОБА_9 засвідчила, що гроші за будинок їй передавала ОСОБА_1 Договір дарування чи договір позики вказаних коштів суду не надано.
Пояснення свідка ОСОБА_11, який є сусідом батьків ОСОБА_2, про те, що йому відомо про проживання ОСОБА_2 разом з батьками з 2003 року, спростовуються поясненнями вищевказаних свідків. Крім того, знаходження ОСОБА_3 у батьків само по собі не може свідчити, що в цей період він не перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_1
Той факт, що відповідно паспорту ОСОБА_2 у нього з 18 квітня 2003 року був зареєстрований шлюб з ОСОБА_13 у Республіці Татарстан, який 02.06.2006 року розірвано відділом РАЦС Борівського РУЮ Харківської області (а.с.31) не свідчить про його постійне проживання в цей період у батьків, так як свідок ОСОБА_12, мати відповідача, в судовому засіданні пояснила, що їй фактично нічого не відомо про цей шлюб сина.
Не погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції про те, що не встановлена точна дата початку спільного проживання сторін, так як із пояснень вищевказаних свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вбачається, що позивачка та ОСОБА_3 почали спільно проживати з 2002 року, в цей період вони чекали спільну дитину. Проте враховуючи наявність у паспорті відповідача штампу про шлюб з 18.04.2003 року по 02.06.2006 року з іншою особою, колегія суддів вважає доведеним, що з липня 2006 року по червень 2007 року сторони проживали однією сім'єю, а тому майно набуте ними за час спільного проживання -житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2, належить їм на праві спільної сумісної власності.
05 червня 2007 року сторони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Борівського районного управління юстиції Харківської області, який до цього часу не розірваний (а.с.7).
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не були спростовані надані позивачкою докази проживання разом із ОСОБА_2 однією сім'єю та не було надано доказів у підтвердження своїх посилань про те, що житловий будинок куплений за його особисті кошти.
Про те, що спірний будинок купувався за спільні кошти та для проживання сім'ї сторін свідчить також той факт, що вони спільно відразу у нього вселились та зареєструвались.
Письмового договору, як це передбачено ч.1 ст.74 СК України, про те що житловий будинок, куплений сторонами у період спільного проживання, належить одному із них, суду не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачка довела у судовому засіданні, що вона проживала разом із ОСОБА_2 однією сім'єю з липня 2006 року по червень 2007 року, а тому житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_2, придбаний сторонами у цей період є їх спільною сумісною власністю, у зв'язку з чим її позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Борівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2012 року скасувати. Ухвалити та нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з липня 2006 року по червень 2007 року.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді