АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №11-  689-2006 Категорія: ст.186 ч.2 КК України

Головуючий у 1-й інстанції: Безпрозваний В.В. Доповідач: Пустовар М.Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області

у складі:

головуючого

суддів

за участю прокурора

засудженого

захисника

Дзюби Ф.С., Тимошевського В.П., Пустовара М.Л., Князевої Т.В., ОСОБА_1, ОСОБА_2,

12 вересня 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2006 року, яким:

-  ОСОБА_1, уродженець м. Миколаєва, громадянин України, раніше судимий: 1). 24.10.2001 р. Корабельним райсудом м. Миколаєва за ч.2 ст.185 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 21.12.2002 р. постановою Пісчанського райсуду Вінницької

області від 24.12.2002 р. умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 7 днів; 2).

24.09.2003 р. тим же судом за ч.І ст.309, ст.71 КК України на 1 рік 3 місяця

позбавлення волі. Звільнений 10.11.2004 р. постановою Миколаївського райсуду

Миколаївської області від 02.11.2004 р. умовно-достроково на 1 місяць 1 день;

-    засуджений за ст. 186 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі.

За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 1 квітня 2006 року, о 16 год. ЗО хв., він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, зайшов до будинку своїх знайомих - подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживають у АДРЕСА_1.

Там, скориставшись відсутністю батьків, став вимагати у неповнолітньої ОСОБА_3. гроші, погрожуючи їй застосуванням насильства та обшуком будинку.

Злякавшись погроз, ОСОБА_3 віддала ОСОБА_1 гроші у кількості 40 грн., після чого засуджений стягнув з пальця потерпілої золоту обручку, вартістю 90 грн. і пішов з будинку.

У той же день був затриманий працівниками міліції, які вилучили в нього викрадене майно.

В апеляції засуджений просить пом'якшити призначене покарання.

Посилається на щире каяття, повне відшкодування завданих збитків, позитивні характеристики, утримання неповнолітньої дитини, стан здоров'я його та своєї матері, а також невелику суспільну небезпеку ним скоєного, оскільки він мав намір повернути викрадене майно.

На думку апелянта ці обставини є достатніми для застосування до покарання положень ст.ст.69 та 75 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого на підтримку апеляції, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає її не підлягаючою задоволенню, виходячи з таких підстав.

Оцінивши перевірені докази, районний суд обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, тобто грабежу чужого майна, поєднаного з загрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Вирок у частині доведеності вини та кваліфікації дій вчиненого апелянтом не оспорюється.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то воно визначене у межах санкції ч.2 ст.186 КК України, у відповідності з вимогами ст.ст. 65-67 КК України, з у рахуванням суспільної небезпеки скоєного (тяжкий злочин), обставини, що пом'якшує покарання (щире каяття), даних про особу ОСОБА_1, який характеризується задовільно, має на утриманні неповнолітню дитину.

ОСОБА_1 раніше двічі судимий, у тому числі і за корисливий злочин, вчинив новий аналогічний і тяжкий злочин, що свідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення.

Тому рішення районного суду про необхідність обрання йому покарання у виді позбавлення волі та на визначений у вироку строк колегія суддів визнає вірним і достатньо вмотивованим.

Твердження в апеляції про незначну суспільну небезпеку скоєного є безпідставними, оскільки, відповідно до ч.І ст.12 КК України, злочин, передбачений ч.2 ст.186 КК України, віднесено до категорії тяжких.

Доводи про те, .що засуджений мав намір повернути викрадене майно, незадовільні, тому яг$азначена обставина не впливає на кваліфікацію грабежу, бо злочин є закінченим з моменту завойодіння майном.

Посилання на каяття, позитивну характеристику і неповнолітню дитину, є безпідставним, оскільки суд 1-ї інстанції врахував ці обставини при постановленні вироку і призначив засудженому покарання у нижчій межі санкції кримінального закону.

Доводи про добровільне відшкодування завданих збитків суперечать фактичним обставинам справи.

Стан здоров'я засудженого та його хворої матері, колегія суддів не визнає обставинами для застосування до призначеного покарання положень ст.ст.69 і 75 КК України.

Виходячи з наведеного, підстави для пом'якшення покарання, про що просить апелянт, відсутні.

Тому вирок суду 1-ї інстанції зміні не підлягає.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2006 року у відношенні засудженого ОСОБА_1 - без зміни.