АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11-а-778-2006                                                            Головуючий у 1-й інстанції: Коваль В.І.

Категорія: ст.125 ч.2 КК України                                                  Доповідач: Пустовар М.Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області

у складі:

головуючого                                                                 Ржепецького О.П.,

суддів                                                             Тимошевського В.П., Пустовара М.Л.,

за участю прокурора                                                           Земляного В.М.,

7   вересня 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок

Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2006 року, яким:

-  ОСОБА_1, уродженець м. Архангельська, громадянин України, не судимий;

-     засуджений за ст. 125 ч.2 КК України до 150 годин громадських робіт.

Відповідно    до    ст.49    КК    України    звільнений    від    кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності.

За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 25 вересня 2003 року, о 21 годині, він, знаходячись у гаражі НОМЕР_1 автокооперативу ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві, на ґрунті особистих неприязливих стосунків побив свого свекра ОСОБА_2, завдавши йому ударів руками та ногами у різні частини тіла, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я.

8     апеляції засуджений просить вирок скасувати, кримінальну справу закрити на підставі ч.2 ст. 6, ст.ст. 213,367 КПК України.

Посилаються на те, що злочину не вчиняв, ОСОБА_2. не бив, в інкримінований за вироком час перебував в іншому місці.

Вказує на обмову його потерпілим внаслідок вкрай неприязливих між ними особистих стосунків, його співмешканкою ОСОБА_3 і сином ОСОБА_4, свідком ОСОБА_5, свідком ОСОБА_6 (який не брав участь у судовому розгляді справи), невідповідність висновків судово-медичної експертизи від 29.09.2003 р. поясненням потерпілого ОСОБА_2. про механізм завдання йому тілесних ушкоджень.

Також зазначає на безпідставне залишення судом поза увагою та оцінки пояснення свідків на підтвердження його (ОСОБА_1) алібі.

Крім того, суд порушив його право на останнє слово.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення вироку без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає апеляцію такою, що підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Згідно із ст.64 КПК України, підлягає обов'язковому доказуванню у кримінальній справі винність обвинуваченого у вчиненні злочину.

По кримінальних справах про злочини, передбачені ст.125 КК України, обов'язок підтримувати обвинувачення, а також надавати докази на його підтвердження, згідно із ч.І ст.27 КПК України, належить потерпілому.

За вимогами ст.323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Докази по кримінальній справі суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду всіх обставин справи у їх сукупності.

Проте, судом 1-ї інстанції при постановлены обвинувального вироку щодо засудженого ОСОБА_1 ці вимоги закону не були дотримані.

Так, за змістом вироку, суд прийшов висновку про доведеність вини підсудного в інкримінованому йому потерпілим ОСОБА_2 обвинувачені, посилаючись на сукупність досліджених у судому розгляді справи доказів, а саме: пояснень потерпілого, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_7., ОСОБА_8 та висновків акту судово-медичного обстеження НОМЕР_2.

Судом зазначені докази викладені таким чином.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні надав пояснення про те, що у вечорі 25 вересня 2003 року він разом із знайомою ОСОБА_3 перебував у своєму гаражі НОМЕР_1 автокооперативу ІНФОРМАЦІЯ_2, куди прийшов його зятьОСОБА_1, який був у нетверезому стані, почав його бити руками та ногами у різні частини тіла, внаслідок чого він впав.

Побив він також і ОСОБА_3, яка намагалась припинити дії підсудного.

Свідок ОСОБА_3., чиї пояснення були досліджені судом, показала, що 25 вересня 2003 року, приблизно о 21 годині, у її присутностіОСОБА_1 побив ОСОБА_2., а також кілька разів у дарив і її (свідка).

Свідок ОСОБА_5, пояснення якого досліджені судом, підтвердив, що наприкінці вересня 2003 року, знаходячись в гаражі НОМЕР_2 автокооперативу ІНФОРМАЦІЯ_2, бачив, як молодий чоловік бив ОСОБА_2. руками і ногами по голові і тулубу, від чого потерпілий упав. Чув також крики жінки.

Свідок ОСОБА_7, охоронець автокооперативу ІНФОРМАЦІЯ_2, підтвердив, що бачив, як ОСОБА_2 ставив машину.

Свідок ОСОБА_4, син потерпілого, у суді пояснив, що у вересні 2003 року бачив у батька тілесні ушкодження, з приводу яких потерпілий казав, що його побив ОСОБА_1 у гаражі 25 вересня 2003 року.

Свідок ОСОБА_9 підтвердила, що між потерпілим і підсудним склались неприязливі стосунки.

Відповідно до акту судово-медичного обстеження НОМЕР_2, у ОСОБА_2. встановлені тілесні ушкодження у вигляді саден, синця з кишенею з рідким вмістом в області шиї, руки, бурситу правого ліктьового суглобу, що виникли від дії тупих твердих предметів, не виключно у строк та за обставин вказаних освідуваним, і які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані судом за ч.2 ст.125 КК України.

Однак, колегія суддів визнає таке рішення суду не відповідним фактичним обставинам справи, а викладені у вироку докази такими, що суперечать як дійсним поясненням свідків, так і медичним документам.

Крім того, суд не надав оцінки усім доказам, що були досліджені.

Так, у судових засіданнях потерпілий ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_3., повідомили, що очевидцем події був ОСОБА_6, який припинив бійку та відвів ОСОБА_1 до приміщення охорони автокооперативу, звідки його за межі кооперативу вивів охоронець ОСОБА_7.

Іншого разу ОСОБА_2 стверджував, що ОСОБА_1 до гаражу привів ОСОБА_7, який також був очевидцем бійки.

Проте, ОСОБА_6 ні потерпілим, ні судом не було притягнуто до участі у справі як свідка, хоч адреса його відома (матеріал " 4981).і потерпілий на настоював на виклик його до суду.

Щодо свідка ОСОБА_7, то він, допитаний у суді, заявив що із ОСОБА_1 не знайомив і вперше його бачить.

У вересні 2003 року він працював охоронцем автокооперативу ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 до гаражу ОСОБА_2. не приводив, бійки між ними не бачив. Якби така бійка була, він мав викликати робітників міліції. Якихось інцидентів на його чергуваннях за участю потерпілого і підсудного ніколи не було.

Ці пояснення свідка, що повністю спростовують твердження ОСОБА_2. і ОСОБА_3 щодо обвинувачення ОСОБА_1, суд полишив поза увагою і не виклав у вироку, не навівши до того будь яких підстав.

Стосовно пояснень свідка ОСОБА_5, який нібито перебував у гаражі НОМЕР_2 і бачив, як хтось бив ОСОБА_2., то вони спростовані поясненнями у суді свідка ОСОБА_10., якій з 2001 року належить гараж НОМЕР_2.

Свідок надала пояснення про те, що у 2003 році свій гараж вона нікому для ремонту автомобілів не передавала, у тому числі ОСОБА_5, будь-яких ремонтних робіт там не напровадилось, гараж завжди закритий, ключі від нього зберігаються у неї вдома.

Свідчення ОСОБА_10. у вироку не викладені зовсім, хоч вони мають суттєве значення для вирішення питання про достовірність пояснень інших учасників процесу щодо факту побиття потерпілого.

Посилання у вироку на пояснення свідка ОСОБА_4, як на доказ вини ОСОБА_11., є сумнівним, оскільки свідок є родичем потерпілого і тому зацікавленою особою по справі.

Крім того, він не був очевидцем події, тому не міг безперечно знати, внаслідок чиїх дій у батька виникли тілесні ушкодження.

Зацікавленою особою є і свідок ОСОБА_3., оскільки вона була співмешканкою ОСОБА_4.

Не можуть бути визнаними, як доказ обвинувачення, і свідчення ОСОБА_9 про неприязливі стосунки між ОСОБА_2 і ОСОБА_1.

Що стосується Акту судово-медичного дослідження НОМЕР_4, яким у ОСОБА_2. встановлені легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я і за якими суд прийшов висновку про кваліфікацію за ч.2 ст.125 КК України, то цей доказ також є недопустимим.

Матеріали справи містять висновок судово-медичного експерта НОМЕР_2, досліджений у судовому засіданні, за яким у ОСОБА_2. встановленні тілесні ушкодження у меншому обсязі, ніж в Акті від 26 вересня 2003 року і визначені вони, як легкі тілесні ушкодження.

Експертом також зазначено, що ці ушкодження могли виникнути від однократного удару по шиї та однократної дії в область ліктьового суглоба тупими твердими предметами, у тому числі і при ударі об такі.

Ці висновки, суттєво не відповідають кваліфікації судом 1-ї інстанції визнаного судом обвинувачення та спростовують пояснення ОСОБА_2. про те що йому завдано чисельних ударів руками і ногами по голові та іншим частинам тіла, оскількиОСОБА_1 безперервно бив його протягом п'яти хвилин.

Суд полишив висновок експерта поза увагою, не виклав його у вироку і не вмотивував своє рішення з цього приводу.

 

Разом з тим, суд відкинув і пояснення підсудного про алібі, пояснення свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 на підтвердження алібі, вказавши, що ці особи є родичами підсудного та заінтересованими особами по справі на його користь.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить висновку, що визнане районним судом обвинувачення ОСОБА_1 ґрунтується на доказах, що є недопустимими, необ'єктивній оцінці судом інших доказів та невідповідності висновків суду, наведених у вироку, фактичним обставинам справи.

Оскільки по кримінальній справі виконано весь обсяг необхідних досудових і судових дій, підсуднийОСОБА_1 винним себе не визнав, стороною обвинувачення (потерпілим ОСОБА_2) по справі не надано достовірних і об'єктивних даних про те, що саме обвинувачений заподіяв йому тілесні ушкодження, а наявні докази є суперечливими і більш того такими, що взаємно виключають одне одного, та вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів, то відповідно до ч.З ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до того, колегія суддів визнає вину ОСОБА_1 в інкримінованому йому обвинуваченні за ч.2 ст.125 КК України не доведеною, обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 не відповідним вимогам ст.323 КПК України.

На підставі п.2 ч.І ст.6, п.1 ч.І ст.366 КПК України цей вирок має бути скасовано, а кримінальну справу закрито.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляцію засудженого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2006 року у відношенні ОСОБА_1 скасувати.

Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.125 КК України закрити на підставі п.2 ч.І ст.6 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_1 - підписку про невиїзд - скасувати.