АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №11-  764-2006 Категорія: ст.201 ч.І КК України

Головуючий у 1-й інстанції: Дірко II. Доповідач: Пустовар М.Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області

у складі:

головуючого

судців

при секретарі

за участю прокурора

засудженого

захисника

Ржепецького О.П.,

Чернявського А.С., Пустовара М.Л.

Гарусенко Л.М.,

Данчука М.В.,

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

З жовтня 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією прокурора відділу прокуратури Миколаївської області на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2006 року, яким:

-   ОСОБА_1, уродженець м. Миколаєва, громадянин України, раніше не судимий; засуджений:

·        за ч. 1 ст.201 КК України на 3 роки позбавлення волі;

·        за ч. 1 ст.212 КК України до штрафу у розмірі 5100 грн.;

·        за ч.І ст.358 КК України на 1 рік обмеження волі;

·        за ч.З ст.358 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено три роки позбавлення волі.

У відповідності із ст.ст.75,76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та зобов'язаний періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання.

За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 17 жовтня 2002 року у м. Дуйсбурзі (Німеччина) в представництві акціонерного товариства "Даймлер Крайслер" придбав автомобілі марки „Мерседес 614 D", 2000 року випуску, вартістю 23084 євро, і "Мерседес 211 CDI", 2000 року випуску, вартістю 19720 євро, отримавши відповідні документи на підтвердження права власності.

З метою приховування від митного контролю фактичних даних про вартість ввезених на територію України автомобілів та послідуючого ухилення від сплати необхідних платежів, ОСОБА_1 у невстановленої в ході досудового слідства особи, придбав документи, що містять недостовірну інформацію про вартість та попереднього власника автомобілів, згідно яких він придбав автомобілі у німецької компанії "Доротеа Мух": "Мерседес 614" за 6500 євро і "Мерседес 211" за 5500 євро.

Ці недостовірні документи ОСОБА_1 надав працівникам митного контролю посту „Краківець" Галицької митниці та власноруч вніс неправдиві відомості про вартість автомобілів в декларацію форми МД-4, яку також надав працівникам митниці. На підставі вказаних документів, автомобілі загальною вартістю 168561 грн. були взяті під митний контроль та пропущені через державний кордон України для послідуючого оформлення в Миколаївській митниці.

Виходячи з наданих відомостей про вартість автомобілів, ОСОБА_1 працівниками митниці нараховані податки в сумі 39143 грн., що на 34724 грн. менше ніж необхідно сплатити, внаслідок чого ця сума не надійшла до державного бюджету.

В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи, просить вирок суду 1-ї інстанції в частині призначення засудженому покарання скасувати та постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_1:

· за ч. 1 ст. 201 КК України на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди - автомобілів "Мерседес 614 D" та "Мерседес 211 CDI";

· за ч.І ст.212 КК України до штрафу у розмірі 5100 грн.;

· за ч.І ст.358 КК України на 6 місяців арешту;

· за ч.З ст.358 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання - три роки позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди - автомобілів "Мерседес 614 Dⁿ та "Мерседес 211 CDI".

На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік та зобов'язати повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання.

Посилається на суттєві порушення судом вимог КК та КПК України при призначенні покарання, а саме: не призначення за ч.І ст.201 КК України конфіскації предметів контрабанди, хоча за санкцією цієї норми така конфіскація обов'язкова; застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим замість часткового складання покарань, однакових за видом та розміром;  порушення  судом  вимог ст.65  КК України стосовно загальних засад призначення покарання; полишення без вирішення питання про долю речових доказів по справі.

Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримку апеляції, думку засудженого і його захисника про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає її такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Оцінивши перевірені докази, надані по справі стороною обвинувачення, районний суд обґрунтовано прийшов висновку про доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у скоєні інкримінованих йому злочинів.

Ні апелянтом, ні самим ОСОБА_1 вирок щодо обставин та кваліфікації вчинених злочинних дій не оспорюється.

Що стосується виду та розміру призначеного засудженому основного покарання, то воно визначене у межах санкцій ч.І ст.201, ч.І ст.212 і ч.ч.1,3 ст.358 КК України.

Відповідно до санкції ч.І ст.201 КК України, покарання за цей злочин встановлене у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.

Як вбачається з резолютивної частини вироку, суд призначив покарання за ч.І ст.201 КК України у виді трьох років позбавлення волі.

В мотивувальній частині вироку відсутні будь-які посилання суду на підстави непризначення конфіскації предметів контрабанди.

Згідно з положеннями ч.І ст.378 КПК України, апеляційний суд скасовує вирок суду 1-ї інстанції і постановлює свій вирок у випадках: необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необгрунтованого виправдувального вироку; неправильного звільнення засудженого від відбування покарання.

За змістом апеляції, прокурор фактично у новому вироку просить засудити ОСОБА_1 до більш суворого покарання, ніж призначене судом 1-ї інстанції, посилаючись на обов'язковість покарання у виді конфіскації предметів контрабанди.

Проте, відповідно до ст.51 КК України, яка містить вичерпний перелік покарань, таке покарання як конфіскація предметів контрабанди не зазначене.

Відповідно до того, апеляційний суд не вправі своїм вироком засудити особу до покарання, яке не передбачене Загальною частиною Кримінального Кодексу, що було б порушенням вимог п.2 ст.65 КК України.

Разом з тим, сам апелянт у своїх доводах також вказує, що обидва автомобілі "Мерседес" досудовим слідством визнані речовими доказами по кримінальній справі, однак, районний суд на порушення вимог ст.81 КПК України, не вирішив питання про ці докази і фактично просить виправити цей недолік вироком апеляційного суду.

Такі доводи також є безпідставними, оскільки всі питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, згідно із ст.409 КПК України, вирішуються судом, який постановив вирок.

Зокрема, суд вирішує долю речових доказів, якщо вона не вирішена вироком.

Не прийнятними є і посилання апелянта на порушення судом вимог ст.70 КК України щодо принципу визначення остаточного покарання ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, тобто неправильне застосування поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки за двома статтями кримінального закону засудженому призначене покарання одного виду і одного розміру.

Покарання за ч.І ст.212 (штраф), ч.І ст.358 (один рік обмеження волі) і ч.З ст.358 (один рік обмеження волі) КК України - всі є менш суворими, ніж покарання у виді позбавлення волі за ч.І ст.201 КК України, тому застосування принципу поглинення менш суворих покарань більш суворим є вірним і відповідним положенням ч.І ст.70 КК України.

Зважаючи на наведене, колегія судців не вбачає підстав для скасування вироку суду 1-ї інстанції та постановления свого вироку, про що просить апелянт.

Керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, колегія суддів

ухвал ила:

Апеляцію прокурора відділу прокуратури Миколаївської області залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2006 року у відношенні засудженого ОСОБА_1 - без зміни.