ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 5011-72/9690-2012 02.10.12
За позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Комунального підприємства "Київпастранс"
про відшкодування шкоди в порядку регресу 5 593,17 грн.
Суддя Бондарчук В.В.
Представники:
від позивача: Нікітіна А.М.
від відповідача: не з'явились
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі-відповідач) про стягнення понесених витрат у розмірі 5 593,17 грн. Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем страхового відшкодування потерпілій особі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.08.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та просив у задоволенні позову відмовити, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
У судовому засіданні 02.08.2012 р. судом оголошувалася перерва до 30.08.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України.
Розгляд справи неодноразово відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.
У процесі провадження у справі представник позивача подав клопотання про незастосування наслідків спливу строку позовної давності у зв'язку з тим, що строк позовної давності було перервано у момент звернення позивача за захистом порушених прав до Господарського суду м. Києва.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача на виклик суду не з'явився, причин неявки суду не повідомив, проте був повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 02.10.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
02.06.2008 р. на вул. Чернігівській у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, зокрема, зіткнення автомобіля "Богдан", державний номер АА 3668 АС, під керуванням Кунєва В.А., та автомобіля "Мазда", державний номер 529-47 КК, під керуванням Воронянського В.Б.
Зокрема, 02.06.2008р. Кунєв В.А., керуючи автомобілем "Богдан", державний номер АА 3668 АС, на вулиці Чернігівській у м. Києві, при перестроюванні та зміні напрямку руху не врахував дорожню обстановку, не впевнився, що це буде безпечним і не створить перешкод для інших учасників руху, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем "Мазда", державний номер 529-47КК, під керуванням Воронянського В.Б., що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Про наведене свідчить довідка, видана Відділом ДАІ з обслуговування Дніпровського району міста Києва та постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 11.07.2008 року в адміністративній справі № 3-13386/1/08, відповідно до якої Кунєва Володимира Антоновича визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17, 00 грн. на користь держави.
Згідно з п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів. Рішення господарського суду не може обґрунтовуватись тільки довідкою органу ДАІ або постановою про відмову у порушенні кримінальної справи.
Факти, які встановлені постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 11.07.2008 року в адміністративній справі № 3-13386/1/08, у відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, мають преюдиціальне значення.
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "Мазда", державний номер 529-47 КК, який належить Воронянському Борису Вадимовичу.
Відносини, пов'язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР "Про страхування" (надалі -Закон України "Про страхування"), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 р. № 1961 -IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі -Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Згідно з п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Пунктом 2 ст. 352 Господарського кодексу України встановлено, що страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про страхування", страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування", є видом добровільного страхування.
В частині 1 ст. 6 даного Закону зазначено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
03.10.2008 р. Воронянський В.Б. звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою, якою просив відшкодувати матеріальні збитки, завдані під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 02.06.2008 р. в м. Києві по вул. Чернігівській, у розмірі 7 211, 80 грн., з яких 6 711, 80 грн. -сума збитків за експертизою та 500, 00 грн. -оплата послуг із визначення вартості матеріального збитку.
Згідно з наданим Воронянським В.Б. звітом ТОВ "Незалежна Експертно-Асистуюча Компанія" № 918 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, що був складений 29.09.2008 р., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Мазда 323", державний номер 52947 КК, в результаті його пошкодження в ДТП, склала 6 711, 80 грн.
Згідно з платіжним дорученням № 54 від 15.01.2009 р., позивач сплатив страхове відшкодування Воронянському Вадиму Борисовичу у розмірі 5 593, 17 грн., після чого звернувся до Кунєва В.А. з листом від 23.01.2009 р. № 840/3-2-05 про відшкодування понесених витрат у сумі 5 593, 17 грн.
Даний лист був залишений без відповіді та реагування.
Обґрунтовуючи свої вимоги, Моторне (транспортне) страхове бюро України зазначає, що у зв?язку з тим, що ним було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «Mazda», державний номер 529-47 КК, позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та п. 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що винна особа перебуває у трудових відносинах з відповідачем та враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода була скоєна під час виконання винною особою своїх трудових обов'язків, а також з огляду на те, що водія автомобіля "Богдан", державний номер АА 3668 АС визнано винним у скоєнні правопорушення, позивач просить стягнути з останнього шкоду, завдану пошкодженому транспортному засобу.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність Кунєв В.А. не була застрахована.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до п.п «а» п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
За таких обставин, у зв?язку зі сплатою позивачем страхового відшкодування у розмірі 5 593,17 грн. потерпілому, у відповідача виник обов?язок відшкодувати останньому витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, так як ДТП скоєно його працівником під час виконання ним трудових обов'язків.
Разом з тим, як встановлено судом, вартість страхового відшкодування власнику автомобіля «Mazda», державний номер 529-47 КК у розмірі 5 593,17 грн., було сплачено позивачем відповідно до ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як передбачено ч. ч. 1, 2 статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктами 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем «Богдан», державний номер АА3668АС, встановлена у судовому порядку. Крім того, у постанові Дніпровського районного суду м. Києва від 11.07.2008 року в адміністративній справі № 3-13386/1/08 встановлено, що Кунєв В.А. працював у КП «Київпастранс»на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
В абзаці 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" встановлено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).
Пунктом 5 вищезазначеної постанови встановлено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.
Як встановлено судом вище, Кунєв В.А. на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди працював у Комунальному підприємстві «Київпастранс»на посаді водія.
Частиною 1 ст. 1191 Цивільного кодексу встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Тож, враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля «Mazda», державний номер 529-47 КК, у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку -до Комунального підприємства «Київпастранс».
21.02.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування з вимогою сплатити 5 593,17 грн., отримання якої не заперечувалось відповідачем.
Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою зворотної вимоги до відповідача.
Такої позиції притримується і Вищий господарський суд України в своїх постановах від 06.12.2011 р. у справі №23/279, від 06.12.2011 р. у справі №16/335, від 28.02.2012 р. у справі №7/088-11.
За таких умов, в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача виплатити суму страхового відшкодування у порядку регресу в розмірі 5 593,17 грн. виник саме з моменту отримання претензії.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд відзначає наступне.
Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до п.6 ст.261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався з позовною заявою до Господарського суду міста Києва, який рішенням від 12.12.2011 р. у справі № 37/384 відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог, так як позивач не звертався до відповідача з регресною вимогою та позов подав передчасно.
Таким чином, оскільки відповідач у справі № 37/384 був належним, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущений, так як він переривався, а заява про його застосування не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому, відповідачем не надано суду доказів розгляду регресної вимоги позивача та перерахування коштів у якості регресного відшкодування на суму 5 593,17 грн.
З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 1500,00 грн.
Згідно ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
Оскільки позивач надав суду укладену між позивачем та Фізічною особою-підприємцем Чехоєвою Н.М. додаткову угоду № 9 до контракту про надання правової допомоги № 31/1 від 05.05.2010 р., належним чином засвідчену довіреність № 28065/4 від 19.12.2011 р. на Чехоєву Н.М., копію свідоцтва № 3598 про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію посвідчення адвоката Чехоєвої Н.М. та платіжне доручення № 4413 від 13.10.2011 р., а також трудовий договір між Нікітіною А.М. (працівником) та Чехоєвою Н.М. (фізичною особою-підприємцем) від 06.04.2010 року, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 1 500,00 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2, код ЄДРПОУ 31725604) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (03150, м. Київ, вул. Горького, буд. 51, код - 21647131) 5 593 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн. 17 коп., 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. -судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 04.10.2012 р.
Суддя Бондарчук В.В.