ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2006 р. | № 2-1/1414-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Суддів | Невдашенко Л.П., Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Арта” |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.08.2006 року |
у справі | № 2-1/1414-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим |
за позовом | Фірми “Масіс” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Арта” |
про | стягнення 384000 грн. |
за участю представників сторін : |
позивача | Процюк О.М., |
відповідача | Петренко Ю.М., |
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду АР Крим від 23.05.2006 року у справі №2-1/1414-2006 (суддя: Ковтун Л.А.) позов задоволено: розірвано договір оренди № 1/а укладений сторонами 01.03.2005 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 384000 грн. заборгованості по орендній платі та судові витрати.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (судді: Прокопанич Г.К., Щепанська О.А., Гонтар В.І.) від 02.08.2006 року вказане рішення змінено, резолютивну частину викладено в іншій редакції. Позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 384000 грн. боргу та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановили господарські суди, 01.03.2005 року сторони уклали договір оренди № 1/а, відповідно до умов якого позивач передав в оренду відповідачу у строкове платне користування не житлове приміщення загальною площею 225,3 м2, яке знаходиться на 2 поверсі ресторану “Чисті пруди” за адресою: місто Сімферополь, вул. Київська, буд. 80. Зазначене майно було передано позивачем відповідачу за актом приймання-передачі № 1 від 01.03.2005 року.
Пунктом 3.1 договору оренди передбачено, що розмір орендної плати становить 3500 грн. за кожний місяць оренди об’єкту, при чому оплата комунальних послуг включається в суму орендної плати.
Окрім того, суди з’ясували, що 01.03.2005 р. сторони уклали додаткову угоду до договору оренди № 1/а, якою встановлено орендну плату у розмірі 60 доларів США за один м2.
Однак, відповідач оплачував позивачу орендну плату у розмірі, встановленому договором оренди, а саме - 3500 грн., в той час як за додатковою угодою розмір щомісячної орендної плати становив 67500 грн.
За таких обставин, господарські суди задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості по орендній платі у розмірі 384000 грн. Однак, такий висновок є передчасним з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Скаржник у касаційній скарзі наголошує на тому, що йому не було відомо про існування додаткової угоди до договору оренди та зазначена угода підписана невстановленою особою.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того, що розмір орендної плати змінено додатковою угодою № 1/а до договору оренди. При цьому, суд, дійшов висновку про те, що усі договори були підписані зі сторони ТОВ “Арта” директором Синьоокою О.А. Окрім того, суд посилається на те, що сторони протягом 2005 року не ініціювали питання щодо перевірки відомостей про підробку цього документу.
Однак, зазначений висновок місцевого господарського суду не є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 43 ГПК України).
При цьому статтею 41 ГПК України визначено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Ідентифікація виконавця підпису є завданням почеркознавчої експертизи. Таким чином, місцевий господарський суд без спеціальних знань –проведення відповідної експертизи у справі, зробив передчасний висновок про ідентифікацію підпису керівника відповідача на додатковій угоді.
Апеляційний господарський суд вказане порушення не усунув і визнав недоцільним проведення почеркознавчої експертизи.
Таким чином, господарському суду слід було скористатись передбаченим ст. 41 ГПК України правом на призначення судової експертизи для визначення питання про те, чи дійсно вчинений на додатковій угоді підпис здійснений директором відповідача Синьоокою О.А. або чи вчинено підпис іншою особою.
Наведене свідчить про неповне з’ясування попередніми судовими інстанціями обставин справи та неправильне застосування норм процесуального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд місцевому господар ському суд.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2006 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.08.2006 року у справі № 2-1/1414-2006 скасувати, а матеріали справи передати до місцевого господарського суду для нового розгляду.
Головуючий, суддя Л. Невдашенко
Судді: М. Михайлюк
Н. Дунаєвська