ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

08 листопада 2006 р.

№ 14/436

 

 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді

Кравчука Г.А.,

 

суддів :

Мачульського Г.М., Шаргала В.І.

 

за участю представників сторін:

 

позивача

ОСОБА_1 -підприємця, ОСОБА_2 дов. б/н від 07.11.2006 р.

 

відповідачів

1.          не з'явився 2.          Севостіяненко Н.В. дов. №1/6-3/455 від 24.05.2006 р. Цимбалюк А.В. дов. №1/06-15/1907 від 08.11.2006 р.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні

 

касаційну скаргу

Державного підприємства “Київпассервіс”

 

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р.

 

у справі

№14/436 господарського суду м. Києва

 

за позовом

Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

 

до	1. Державного підприємства “Київське обласне автотранспортне управління” 2. Державного підприємства “Київпассервіс”

 

про	стягнення 35 211,96 грн.

 

 

В С Т А Н О В И В:

 

Фізична особа -підприємець  ОСОБА_1 звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до  Державного підприємства (далі ДП) “Київське обласне автотранспортне управління” про стягнення 35 211,96 грн., в тому числі 30 054,69 грн. основного боргу, Доповідач: Шаргало В.І.

3992,10 грн. втрат від інфляції та три відсотки річних -1164,59 грн.. Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором від 10.03.2000 р. про сумісну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, відповідач, реалізуючи пасажирам квитки на проїзд на належному позивачу автобусі, повинен був перераховувати позивачу 90% виручки, але цього зобов'язання у повному обсязі не виконав, внаслідок чого за період з 1 травня 2003 року по 1 березня 2005 року утворилася зазначена сума заборгованості.

Ухвалою суду від 30.09.2005 року до участі у справі в якості другого відповідача залучене ДП “Київпассервіс”.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.12.2005 р. (суддя Калатай Н.Ф.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 р. (судді Моторний О.А., Кошіль В.В., Вербицька О.В.), позов задоволено частково, стягнуто з ДП “Київпассервіс” на користь підприємця ОСОБА_1 25 439,39 грн. основного боргу, 2 734,75 грн. втрат від інфляції, 619,36 грн. річних та судові витрати.

В решті позову відмовлено.

Провадження у справі в частині позову до ДП “Київське обласне автотранспортне управління” припинене.

Не погоджуючись з названими судовими рішеннями відповідач 2 - ДП “Київпассервіс” подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу в якій  просить ці рішення скасувати, а позов залишити без розгляду, вважаючи, що суди попередніх інстанцій невірно оцінили обставини справи не врахували, що стягнута сума була перерахована ДП “Київпассервіс” до Державного бюджету України як податок на додану вартість і постановили помилкове рішення.

У відзиві на касаційну скаргу, Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 просить прийняті у справі рішення та постанову залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу -  без задоволення як безпідставну.

Заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга   підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

 

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.03.2000 року між Фізичною особою -приватним підприємцем  (надалі ПП) ОСОБА_1 (перевізник) та Державним підприємством “Київське обласне автотранспортне управління” (Управління, правонаступником якого є ДП “Київпассервіс”) укладений договір НОМЕР_1 про сумісну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, за умовами якого позивач (Перевізник) мав здійснювати перевезення пасажирів та багажу на затверджених у встановленому порядку автобусних маршрутах, за встановленим розкладом руху, згідно з квитками (форма яких затверджена Мінавтотрансом України) придбаними, в тому числі, і на автостанціях відповідача. При цьому, Управління в залежності від реалізації квитків і у відповідності з відомостями касової продажі перераховує Перевізникові 90% касової виручки. Разом з тим, господарськими судами встановлено, що  Управління зареєстроване як платник податку на додану вартість,  Перевізник є платником єдиного податку, а названий договір є чинним і по теперішній час. Позивач здійснював перевезення пасажирів за маршрутом “Київ-Ромни”.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем зобов'язання за договором щодо здійснення пасажирських перевезень виконано повністю, а відповідачем перераховано кошти лише частково, зокрема, при отриманні на протязі спірного періоду 155 461 грн. виручки від продажу квитків, перераховано лише 115 461 грн., замість 140 346,37 грн. (90% від суми виручки).

Відповідно до статті  84 Господарського процесуального кодексу України, роз'яснень, що містяться  в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 “Про судове рішення”, з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши  обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду   про  встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у  судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення  повинна містити встановлені судом  обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Прийняті у справі рішення не відповідають наведеним вимогам з наступних підстав.

При розгляді цього спору суди попередніх інстанцій не з'ясували всебічно і повно всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, який виник між сторонами у справі, а також не надали повну оцінку доказам, що містяться у матеріалах справи, для встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача і заперечення відповідача.

 

Наказом Міністерства транспорту України від 22 липня 1999 року N380 (зі змінами та доповненнями) затверджені Тарифи на проїзд пасажирів і перевезення багажу в автобусах міжміських міжобласних маршрутів, які  визначені в залежності від відстані (кілометражу) перевезення та типу автобуса ( з м'якими чи твердими сидіннями) і які   є граничними.

Відповідно до пункту 1 цього Наказу суб'єктам підприємницької діяльності різних форм власності, які виконують пасажирські перевезення у міжміському міжобласному сполученні,  дозволено самостійно знижувати Тарифи, зазначені у додатку до вказаного наказу, виходячи із економічної доцільності.  Тобто, суб'єкт підприємницької діяльності, здійснюючи перевезення, має право на оплату за перевезення, що не  перевищує граничний тариф.

В період, протягом якого (на думку позивача) виникла спірна заборгованість, Наказ був чинним і втратив чинність згідно з Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 9 березня 2005 року N 75.

З матеріалів справи вбачається, що кілометраж маршруту “Київ  - Ромни” становить 268 км. і гранична вартість  проїзду відповідно до тарифу, затвердженого Наказом, становила 14 грн. 34 коп. До цього тарифу не входив податок на додану вартість (ПДВ), витрати, пов'язані з обслуговуванням пасажирів на автовокзалах та автостанціях  і страхові платежі пасажирів за страхування від нещасних випадків.

Також матеріали справи містять поданий ДП “Київпассервіс” Розрахунок вартості квитка на зазначений рейс, де вказані: тариф - 14 грн. 34 коп., ПДВ - 2,87 грн. (який фактично сплачував пасажир),   страховий збір -0,29 коп., разом -  17 грн. 50 коп.  Податок на додану вартість нараховувався згідно з п.1.3 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”. Відповідач також стверджував, що отримані ним  від продажу квитків суми ПДВ були перераховані до Державного бюджету України.

Незважаючи на те, що питання щодо права позивача, який не був платником ПДВ, на отримання плати за перевезення у розмірах, що перевищують встановлений граничний тариф, на отримання від відповідача сум податку на додану вартість та сум страхового збору, сплаченого пасажирами у складі вартості квитків, мають суттєве значення для правильного вирішення спору, ці обставини та вимоги наведеного законодавства залишились поза увагою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Оскільки в  силу вимог статті 111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія вважає, що касаційна скарга підлягає  частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції -скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

З  огляду  на  зазначене, керуючись   статтями      111⁵ ,   111⁷ ,  111⁹,  111¹⁰, 111¹¹, 111¹² Господарського процесуального кодексу  України, Вищий  господарський суд  України 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу Державного підприємства “Київпассервіс” задовольнити частково.

 

Рішення господарського суду м. Києва від 27.12.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2006р. у справі №14/436 скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

 

 

Головуючий  суддя

Кравчук Г.А.

 

Суддя

Мачульський Г.М.

 

Суддя

Шаргало В.І.