ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2006 р. | № 14/188-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
розглянув касаційну скаргу |
ВАТ Комерційний банк “Надра” |
на постанову | від 10.07.06 Харківського апеляційного господарського суду |
у справі | № 14/188-06 господарського суду Сумської області |
за позовом | прокурора Сумського району Сумської області в інт. держави в особі Сумської районної державної адміністрації |
до | ВАТ Комерційний банк “Надра” |
3-тя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору | ТзОВ “Алекто” |
про | визнання недійсним договору гарантії |
За участю представників сторін:
від позивача: не з’явилися
від відповідача: Суденко Р.В., довір. у справі
від 3-ої особи: не з’явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Сумської області від 27.04.2006 р. у справі № 14/188-06 (суддя Миропольський С.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.06 (колегія суддів: Слюсарева Л.В., Білоконь Н.Д., Фоміна В.О.) позовні вимоги задоволено: визнано недійсним з моменту укладення договір гарантії від 25.04.2003р., укладений між Сумською райдержадміністрацією та ВАТ “Комерційний банк “Надра”.
Судові рішення мотивовані наступним:
- п.1 ст. 17 Бюджетного кодексу України передбачає вичерпний перелік органів, що мають право на укладання договорів гарантії та не передбачає право районної державної адміністрації на укладання договору гарантії;
- п.1 ст. 18 Бюджетного кодексу України передбачає прийняття рішення про місцевий бюджет;
- відповідно до ч.1ст. 13 Закону України “Про державний бюджет України на 2003 рік” надання державних гарантій та гарантій органів місцевого самоврядування, повернення яких здійснюється за рахунок державного бюджету не здійснюється;
- позов правомірно подано прокурором..
ВАТ Комерційний банк “Надра” в касаційній скарзі просить скасувати прийняті судові рішення та в позові відмовити. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами норм матеріального права, а саме, ст. 17 Бюджетного кодексу України, якою на думку скаржника, не забороняється районним радам та (чи) адміністраціям надавати гарантії кредиторам. Статтею 18 цього кодексу, яка зобов’язує встановлювати граничний обсяг надання гарантій на кожний бюджетний період відповідно з законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, не є підставою для визнання договору гарантії недійсним. Також відповідач вказує на те, що статтею 13 Закону України "Про державний бюджет на 2003 р." встановлено заборону надання гарантій, повернення яких передбачається здійснювати за рахунок державного бюджету, тоді як в даному випадку гарантія з боку державної адміністрації надана за умови погашення боргу за рахунок місцевого бюджету, а не державного та що позов подано безпідставно прокурором та не в інтересах особи, права якої порушені, а належним позивачем в даній справі є Сумська районна рада, оскільки вона вирішує питання місцевого бюджету. Окрім цього в скарзі зазначено, що судами не застосовано Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суди попередніх інстанцій встановили наступне.
25.04.2003 р. між Сумською районною державною адміністрацією, гарантом, та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", кредитором, було укладено договір гарантії (далі договір гарантії), відповідно до умов якого гарант зобов'язується перед кредитором відповідно до рішення Сумської міської ради XXIV скликання восьмої сесії від 11.04.2003 р. та статті 17 Бюджетного кодексу України відповідати в розмірі 2150000,00 грн. (але не більше суми, на яку позичальник виконає свої зобов'язання по поставці товарно-матеріальних цінностей у район згідно домовленості) за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Алекто", позичальником, своїх зобов'язань перед кредитором за кредитним договором №13/1/2002/980-К/93 від 30.10.2002 р.
Підставою укладання договору гарантії було рішення восьмої сесії XXI скликання Сумської міської ради від 11.04.2003 р. "Про надання гарантії по поверненню кредитів", яким Сумській районній державній адміністрації було надано право за рахунок власного фонду виступити гарантом у погашенні кредиту за кредитним договором №13/1/2002/980-К/93 від 30.10.2002 р.
Відповідно до п.1 статті 17 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.
Таким чином, уповноваживши Сумську районну державну адміністрацію на укладання зазначеного договору, районна рада діяла у спосіб, не передбачений законами України.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що стаття 17 Бюджетного кодексу України не встановлює вичерпного кола суб’єктів, які мають право надавати гарантії, а лише регулює порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань цими органами, не може вважатися обґрунтованим, оскільки з огляду на приписи статті 19 Конституції України до органів державної влади та місцевого самоврядування застосовується принцип дозволу робити тільки те, що встановлено законом, а тому відсутність зазначення в статті 17 Бюджетного кодексу України на районні державні адміністрації як на органи, уповноважені надавати гарантії, свідчить про те, що вони в силу закону такими повноваженнями не наділені.
Стаття 18 Бюджетного кодексу України передбачає, що граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями такого рішення сторонами або прокурором надано не було, а твердження відповідача про те, що стаття 18 цього кодексу не є підставою для визнання договору гарантії недійсним, також не є обґрунтованим, оскільки не ґрунтується на діючому законодавстві.
Відповідно до п.1 ст.3 Бюджетного кодексу України , згідно з яким бюджетний період для всіх бюджетів, що складає бюджетну систему, становить один календарний рік , який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Положення пункту 3.1 договору гарантії від 25.04.03 про те, що гарант відповідає перед кредитором за виконання зобов’язань, які виникають з кредитного договору у ті ж строки, що і позичальник, суперечить чинному законодавству.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 р" встановлено, що у 2003 році надання державних гарантій, гарантій Ради міністрів Автономної Республіки Крим та гарантій органів місцевого самоврядування, крім гарантій за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом із міжнародними фінансовими організаціями, а також повернення яких передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету за погодженням з Верховною Радою України, не здійснюється.
Посилання скаржника на те, що вищезазначеною нормою встановлено заборону лише для надання гарантій, повернення яких передбачається здійснювати за рахунок державного бюджету, тоді як в даному випадку гарантія з боку державної адміністрації надана за умови погашення боргу за рахунок місцевого бюджету колегією суддів не може бути взято до уваги, оскільки цією нормою заборонено надання гарантій органами місцевого самоврядування взагалі, а надання гарантій, повернення яких передбачається здійснювати за рахунок державного бюджету, дозволяється у разі його погодження з Верховною Радою України.
Окрім цього попередніми судовими інстанціями встановлено, що на момент подання позову рішення 8 сесії Сумської районної ради від 11.04.03 р. "Про надання гарантій по поверненню кредитів", на підставі якого було укладено договір гарантії від 25.04.2003 р., рішенням Сумської районної ради скасовано за протестом прокуратури Сумського району, як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства, .
Посиланням скаржника на те, що прокурором позов було подано безпідставно та не в інтересах особи, право якої порушено, також не може бути взято до уваги з огляду на таке.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № З-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 ГПК України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Поняття "орган" уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 ГПК України є стороною в судовому процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 ГПК України.
Прокурор в позовній заяві зазначив в чому полягають порушення та загроза інтересам держави, а саме: загроза збереженню фонду районного бюджету внаслідок укладення сторонами договору гарантії, який не відповідає вимогам закону та подав позов в інтересах Сумської районної державної адміністрації, право якої порушено, оскільки вона є боржником у спірному договорі в розумінні статті 510 Цивільного кодексу України ( в редакції 2003 р) і виконує обов'язки та несе відповідальність за цим договором.
Враховуючи наведене, касаційна інстанція дійшла висновку, що прийняті судові акти є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ Комерційний банк “Надра” залишити без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 27.04.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.06. у справі № 14/188-06 - без змін.
Головуючий, суддя В. Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун