У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за  апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області  від 24 квітня 2008 року  у справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення порушення права на землю, визнання права власності на земельну ділянку, -

                                                       В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Бобровицького районного суду від 24 квітня 2008 року, яким  відмовлено в задоволенні  його позову до ОСОБА_2  про усунення порушення права на землю, визнання права власності на земельну  ділянку. Незаконність судового рішення апелянт обґрунтовує невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки суд в основу  рішення поклав рішення  виконавчого комітету Новобиківської сільської ради від 23 грудня 1993 року про передачу у приватну власність відповідачу 0.20 га земельної ділянки. Проте, суд не взяв до уваги, що ні в рішенні виконавчого комітету, ні в протоколі засідання виконавчого комітету не зазначено місця розташування зазначеної земельної ділянки. Крім того, суд взагалі не звернув уваги на  рішення виконавчого  комітету Новобиківської сільської ради від 23 грудня 1993 року, яким  саме позивачу було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0.15 га під забудову по вул. АДРЕСА_1 Дані, викладені в акті погодження меж земельної ділянки, не відповідають дійсності, оскільки обміри проводилися з численними порушеннями, внаслідок чого  йому було приписано 0.57 га замість належних йому 0.19 га.

         Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

         Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із відсутності порушень відповідачем права володіння, користування  та розпорядження позивачем земельною ділянкою.

         Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

         Так, відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач мають право вимагати усунення будь-яких порушень  його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. В силу пункту а ч 3 зазначеної статті захист прав  на земельну ділянку може бути здійснено  і шляхом визнання прав на земельну ділянку.

         Як вбачається з позовної заяви, позивач заявив  вимогу  слідуючого змісту „зобов'язати відповідача ОСОБА_2 усунути порушення щодо володіння позивача по ширині 58.8 м.  земельною ділянкою по АДРЕСА_1, на якій розташований належний позивачу будинок”, а також ставив  питання про визнання права власності на земельну ділянку. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що  відповідач на виділеній  йому  в 1975 році земельній ділянці склав будівельні матеріали і заявляє на неї свої вимоги  з посиланням на те, що позивач фактично користується земельною ділянкою більшого розміру, чим йому було надано, а в підтвердження розміру земельної ділянки посилався  на генплан, згідно якого площа виділеної йому земельної ділянки складала 30х60 метрів.

         В матеріалах справи відсутнє рішення виконавчого комітету за 1975 рік  щодо виділення позивачу земельної ділянки та її розміру. Виходячи ж зі змісту  ч. 3 ст.  152 ЗК України за відсутності належних правовстановлюючих документів і заперечень іншою особою суб'єктивного земельного права позивач має право на звернення до суду за захистом порушеного права шляхом визнання права на земельну ділянку. Проте, ним було заявлено вимогу не про визнання права  користування  земельною ділянкою, а про визнання права власності на неї.

          Як встановлено в суді першої інстанції та що знайшло підтвердження і в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 земельної ділянки у власність не отримав, оскільки 23 грудня 1993 року  виконавчим комітетом Новобиківської сільської ради  було прийнято лише рішення про передачу  ОСОБА_1 у приватну власність  земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0.15 га  по вул. АДРЕСА_1, а права власності на  земельну ділянку він не оформив, земельна ділянка на місцевості в натурі не виділялася і державний акт  на право приватної власності на неї не видавався.

         Цим же рішенням  у приватну власність також  передавалася  земельна ділянка площею 0.20 га у власність ОСОБА_2 по вул. Комсомольській  села Старий Биків без зазначення номеру, яка знаходилася в його користуванні  згідно рішення виконавчого комітетету Новобиківської сільської  ради від 14.05.1981 року.

          В суді апеляційної інстанції позивач підтвердив,  що будівельні матеріали на тій  частині земельної ділянки, яку він вважає своєю, відповідачем було складено ще на початку  80-х років.

Позивачем будинок на земельній ділянці було збудовано без оформлення технічної документації, дозвіл на виготовлення  якої він отримав лише в липні 2007 року, а тому посилання на технічну документацію,  в тому числі і на генеральний план,  як на підтвердження  розміру раніше виділеної  йому в користування земельної ділянки, є безпідставні, оскільки зазначені документи було виготовлено лише в другій половині 2007 року. Доводи позивача  про  місце розташування  та розмір виділення земельної ділянки спростовуються також і актами обстеження  та погодження меж земельної ділянки.

За таких обставин, коли  позивач ніколи  не отримував правовстановлюючого  документа на право приватної  власності на спірну земельну ділянку,  а   було прийнято лише рішення про передачу у власність земельної ділянки, суд обґрунтовано відмовив йому в задоволенні позову у визнанні права власності на земельну ділянку, оскільки і згідно Земельного Кодексу в редакції 1991 року і  згідно  нині діючого Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає лише після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельної ділянки, та його державної реєстрації.

         З врахуванням викладено, відсутні підстави  і для задоволення   вимоги щодо  „зобов'язати відповідача ОСОБА_2 усунути порушення щодо володіння позивача по ширині 58.8 м.  земельною ділянкою по АДРЕСА_1, на якій розташований належний позивачу будинок”, оскільки позивачем не доведено належними доказами  виділення саме  йому,  а не відповідачу  в користування спірної  частини земельної ділянки, а зі змісту заявлених вимог не  вбачається, яким же чином  порушене право (окрім визнання права власності) підлягає захисту. Відповідно ж до ст. 10 ЦПК  саме на сторону покладається обов'язок доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, чого не  було зроблено позивачем, а суд лише сприяє сторонам всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

         За викладених обставин,  доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування вірного по суті  рішення суду.

           Керуючись ст.ст. 303, 304,  308, 314, 316, 317, 319  ЦПК України, суд  -

У Х В А Л И В:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_1 віхилити.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області  від 24 квітня 2008 року залишити без змін.

          Ухвала  набирає законної сили   з моменту її проголошення  і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців після проголошення.

Головуючий                                      Судді: