КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.10.2012 № 2/013-12
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Буравльова С.І.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, представники за довіреністю № 205 від 30.04.2011;
від відповідача - Соборук Ю.Ф., представник за довіреністю № б/н від 03.10.2012;
від третьої особи - ОСОБА_2, представник за довіреністю № б/н від 28.05.2012,
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" на рішення господарського суду Київської області від 03.09.2012 у справі № 2/013-12 (суддя Конюх О.В.) за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "ІНФОРМАЦІЯ_1" про визнання угоди недійсною
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернулась до господарського суду Київської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" про визнання недійсною угоди про врегулювання відносин від 24.03.2011.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.09.2012 по справі № 2/013-12 у задоволенні позову відмовлено.
При ухваленні рішення по даній справі, суд дійшовши висновку, що оскаржувана угода про врегулювання відносин від 24.03.2011 є неукладеною через ненадання суду її оригіналу (тоді як була надана нотаріально посвідчена копія), відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання її недійсною.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Київської області від 03.09.2012 по справі № 2/013-12 в частині правового обґрунтування та фактичних обставин справи і прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована зокрема, тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення по даній справі помилково було зроблено висновок стосовно того, що оскаржувана угода є неукладеною, через ненадання її оригіналу. Відповідач вважає, що належним доказом укладення угоди про врегулювання відносин від 24.03.2011 є її нотаріально завірена копія.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" по справі №2/013-12 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренко Є.Ю.
Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 для розгляду апеляційної скарги по справі №2/013-12 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.; судді: Дідиченко М.А., Буравльов С.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 по справі №2/013-12 апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" прийнята до провадження та призначена до розгляду на 17.10.2012.
Представник апелянта - відповідача у справі надав пояснення, якими підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою.
Представники позивача та третьої особи надали пояснення, якими проти апеляційної скарги заперечили.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції неправильно встановив факт неукладення оскаржуваного правочину, але це не вплинуло на ухвалення правильного рішення про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та відкритим акціонерним товариством "СБК-Прогрес" підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №1 від 31 серпня 2008 року на суму 483 000,00 грн., №2 від 30 вересня 2008 року на суму 392 469,00 грн., №2/10 від 31 жовтня 2008 на суму 406 161,00 грн., №4 від 29 листопада 2008 року на суму 51 712,50 грн., на загальну суму 1 333 342,50 грн.
Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками обох сторін. Вказані фактичні обставини встановлені Київським апеляційним господарським судом при апеляційному перегляді судового рішення у справі №25/032-11.
Згодом - 21.04.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "ІНФОРМАЦІЯ_1" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір № 2-П про відступлення права вимоги.
Предмет правовідносин за вказаним договором визначено у його пункті 1.1., відповідно до якого фізична особа-підприємець ОСОБА_5 передає, а ТОВ "Міжнародна юридична компанія "ІНФОРМАЦІЯ_1" приймає право вимоги за грошовими зобов'язаннями, що підтверджуються актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 від 31 серпня 2008 року на суму 483 000,00 грн., №2 від 30 вересня 2008 року на суму 392 469,00 грн., №2 /10 від 31 жовтня 2008 на суму 406 161,00 грн., №4 від 29 листопада 2008 року на суму 51 712,50 грн.
Відповідно до пункту 1.2. Договору про відступлення права вимоги ТОВ "Міжнародна юридична компанія "ІНФОРМАЦІЯ_1" одержує право вимагати від боржника - відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" належного виконання грошового зобов'язання у розмірі 1 333 342,50 грн. основного боргу, а також сплати інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми основного боргу з моменту виникнення заборгованості за розрахунками по вказаним актам.
Визнання Договору про відступлення права вимоги № 2-П від 21.04.2011р. недійсним було предметом розгляду господарським судом справи № 55/252.
Так, відкрите акціонерне товариства "СБК-Прогрес" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "ІНФОРМАЦІЯ_1" та фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору № 2-П від 21.04.2011р. про відступлення права вимоги.
Рішенням господарського суду міста Києва у справі № 55/252 від 03.08.2011 у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2011р. по справі № 55/252 рішення залишено в силі.
Крім того, у справі № 25/032-11 господарським судом Київської області розглядався спір за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "ІНФОРМАЦІЯ_1" до відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" про стягнення заборгованості за усним договором про надання послуг у сумі 1 333 342,50 грн., а також за позовною заявою третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до відповідача - відкритого акціонерного товариства "СБК-Прогрес" про стягнення заборгованості у сумі 1 333 342 грн. 50 коп. за усним договором про надання послуг.
Рішенням господарського суду Київської області у справі № 25/032-11 від 23.12.2011р. позов ТОВ "Міжнародна юридична компанія "ІНФОРМАЦІЯ_1" задоволено та постановлено до стягнення з відповідача на користь позивача 1333342,50 грн. заборгованості. Також, за цим рішенням судом прийнято відмову від позову, подану третьою особою із самостійними вимогами на предмет спору - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та припинено провадження у справі в частині її позовних вимог.
Проте, постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2012р. у вказаній справі - № 25/032-12 рішення господарського суду Київської області від 23.12.2011р. скасовано в частині задоволення позову про стягнення боргу.
При цьому, в ході апеляційного провадження у справі № 25/032-12 судом було встановлено, що 24.03.2011 року між відкритим акціонерним товариством "СБК-Прогрес" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було укладено угоду про врегулювання відносин (т. 1 а.с. 41).
Отже, судом у вказаній справі (№ 25/032-12) було встановлено факт укладення угоди, яка оскаржується у даній справі - №2/013-12.
При цьому, суб'єктний склад учасників судового провадження у справі №25/032-12 та №2/013-12 співпадають.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, рішення у справі №25/032-12 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у дані справі не можуть йому суперечити.
Проте, при вирішенні спору у даній справі судом першої інстанції не було враховано наведене, та відповідно з порушенням зазначених вище норм та рішень Європейського суду встановлено протилежний факт - неукладеності спірного договору.
Положеннями оскаржуваної угоди про врегулювання відносин від 24.03.2011р. передбачено, зокрема, наступне.
Відповідно до п. 2 Угоди фізична особа - підприємець ОСОБА_5 підтвердила, що будь-які роботи на виконання видобувних робіт на території Озернівського кар'єру цегельної сировини не проводились та нею будь-яких інших послуг у будь-який спосіб на користь ВАТ "СБК-Прогрес" на території Озернівського кар'єру цегельної сировини не надавалося.
Сторони відмовляються в подальшому у будь-який формі або у будь-який спосіб вимагати одна від одної виконання господарських, фінансових та інших зобов'язань, що не визначені даною Угодою (ч. 4 Угоди).
В частині 2 пункту 2 Угоди Сторони визнають, що дані, викладені в актах здачі-приймання робіт (надання послуг), яки були предметом розгляду у судовій справі №9/119-10, а саме:
- акт №1 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 483 000,0 грн. з ПДВ;
- акт №2 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 392 469,0 грн. з ПДВ;
- акт №2/10 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 406 161,0 грн. з ПДВ;
- акт №4 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 51 712,50 грн. з ПДВ;
є такими що не відповідають дійсності та Сторони визнають їх такими, що не підлягають виконанню.
Відповідно до п. 5 Угоди з моменту її укладання Сторони припиняють взаємні зобов'язання шляхом прощення та припинення зустрічних вимог у повному обсязі у будь-який спосіб та відмовляються від будь-яких вимог одна до одної, які є/були до моменту укладання цієї Угоди та/або можуть виникнути в майбутньому з мотивів або підстав, яки так чи інакше стосуються зазначеного в п. 4 цієї Угоди.
Згідно п. 7 Угоди, вона набуває чинності з моменту її підписання і діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань.
Позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 мотивована тим, що вона не підписувала та не засвідчувала печаткою вказану угоду.
Оригіналу угоди про врегулювання відносин від 24.03.2011р. місцевому господарському суду сторонами не було надано. При цьому, судом першої інстанції відхилено як доказ факту укладення договору його нотаріально посвідчену копію.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що єдиним належним доказом укладання угоди про врегулювання відносин від 24.03.2011р. в порядку ст. 34 ГПК України при розгляді судового спору про визнання недійсною угоди є оригінал зазначеної угоди. Виходячи з викладеного суд першої інстанції зазначив, що він не вбачає підстав вважати доведеним факт укладення оспорюваної угоди з боку позивача, оскільки закон пов'язує момент укладання правочину вчиненого у письмовій формі з моментом його підписання.
При цьому, також з огляду на наведені доводи позивача, судом першої інстанції призначалася судова почеркознавча експертиза.
Так, ухвалою від 17.04.2012 провадження у справі було зупинено у зв'язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру ГУ МВС України в Київській області.
За результатами проведення вказаної судової експертизи складено та надано суду висновок експерта від 28.04.2012 №268 ВКД, згідно якого, зокрема:
- На питання про те чи має копія угоди про врегулювання відносин від 24.03.2011р. (арк. справи 94-95) ознаки монтажу, експерт надав наступну відповідь.
«В технічному зображенні (копії) угоди про врегулювання відносин від 24.03.2011, ознак монтажу не встановлено.»
- На питання про те чи виконано підпис в угоді про врегулювання відносин від 24.03.2011р. (арк. справи 94-95) від імені ОСОБА_5 тією ж особою, яка виконала підпис від імені ОСОБА_5 в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2008р. № 1, від 30.09.2008р. № 2 ( арк. справи 101-102) експерт надав наступну відповідь.
«Зображення підписів від імені ОСОБА_5 в: технічному зображенні (копії) угоди про врегулювання відносин від 24.03.2011; технічному зображенні (копії) акту №1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2008 та технічному зображенні (копії) акту №2 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2008, виконані однією особою».
Вказані висновки зроблені не у вірогідній формі, а є чіткими та однозначними.
Судом першої інстанції при вирішенні спору у даній справі висновки експерта з наведених питань не були враховані.
Позивач не заперечує правомірність складання та підписання актів здачі-прийняття робіт (факт належного підписання сторонами встановлено судами у справі №55/252), але заперечує підписання спірної угоди.
З огляду на встановлення експертизою того, що підписи на актах здачі-прийняття робіт та на оспорюваній угоді від імені позивача виконані однією і тією особою, є не послідовним та не логічним висновок про те, що підписані однією і тією ж особою з боку ОСОБА_5 правочини оформлені актами здачі-прийняття робіт є укладеними правомірно, а оскаржувана у даній справі угода - ні.
При цьому, також слід зазначити, що матеріалами справи спростовуються доводи представника позивача та третьої особи стосовно того, що станом на 24.03.2011 (дата укладення оскаржуваної угоди) була відсутня довіреність видана ОСОБА_5 на уповноваження ОСОБА_7, тоді як станом на час складення актів прийняття робіт така довіреність була чинною. При цьому, представник послався на довіреність видану 10.07.2006 строком до 10.07.2009.
Однак, крім вказаної довіреності до матеріалів справи під час розгляду справи в першій інстанції була надана довіреність видана 03.08.2009 ОСОБА_5 на уповноваження ОСОБА_7 бути її представником, яка дійсна до 03.08.2009 (т. 2, а.с. 28).
Отже, в період укладення оскаржуваної угоди вказана довіреність була чинною.
За даною довіреністю ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_7 бути її представником, у всіх установах, організаціях та перед фізичними і юридичними особами з питань, що стосуються підприємницької діяльності довірителя у тому числі для проведення фінансово-господарської діяльності. При цьому, зокрема ОСОБА_7 надано права: розписуватися за ОСОБА_5, підписувати платіжно-розрахункові та інші фінансові документи, укладати договори, контракти та угоди за ціною та на умовах на її розсуд, та ін.
До того ж слід зазначити, що саме на підставі даної довіреності від 03.08.2009 ОСОБА_7 підписала від імені ОСОБА_5 і договір про відступлення права вимоги №2-П від 21.04.2011 укладений з ТОВ "Міжнародна юридична компанія "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Підписання цього договору №2-П з боку ОСОБА_5 уповноваженою особою представники позивача та третьої особи теж не заперечують.
Крім того, слід зазначити, що на усіх вказаних документах - актах прийняття робіт, договорі про відступлення права вимоги №2-П та оскаржуваній угоді, підписи з боку сторони цих правочинів - підприємця ОСОБА_5 скріплені її печаткою.
Таким чином, виходячи з наведеного та враховуючи, зокрема: висновок експертизи про підписання актів прийняття робіт та оскаржуваної угоди з боку ОСОБА_5 однією особою, а також про відсутність монтажу на копії оскаржуваної угоди; видання ОСОБА_5 довіреності від 10.07.2006 та від 03.08.2009; скріплення печаткою ОСОБА_5 вищевказаних актів прийняття робіт, договору про відступлення права вимоги №2-П та оскаржуваної угоди, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що як і всі наведені правочини, оскаржувана угода підписана з боку ОСОБА_5 належною особою.
На підставі наведеного є неправильнім висновок суду першої інстанції про відсутність підстав вважати доведеним факт підписання оспорюваної угоди ані позивачем ані її представником - ОСОБА_7 (при цьому, в тексті рішення судом першої інстанції допущені описки в ініціалах позивача та її представника за правочинами).
Крім того, встановлення судом першої інстанції відсутності факту укладення оспорюваної угоди через ненадання до матеріалів справи її оригіналу, у чинній ситуації є неправильним окрім вищенаведеного також з наступних підстав.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлені принципи належності та допустимості доказів. Так, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Чинне законодавство не передбачає норми за якою до суду має бути подано обов'язково оригінал правочину і його посвідчена копія не може вважатися належним доказом. Судом першої інстанції при цьому теж не вказано такого нормативного обґрунтування.
Виходячи з того, що у сторін був відсутній оригінал угоди, але до матеріалів справи було надано не просто засвідчену однією із сторін копію угоди, а її нотаріально засвідчену копію, наведений висновок суду першої інстанції є неправильним.
При цьому, також щодо надання нотаріально посвідченої копії угоди слід зазначити наступне.
В контексті визначення факту укладення оскаржуваної угоди з урахуванням надання суду нотаріально посвідченої копії угоди, доводи представника позивача, з посиланням на роз'яснення нотаріуса Київської державної нотаріальної контори щодо можливості засвідчення копії нотаріально у разі якщо справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа не була засвідчена, судом відхиляються з наступних підстав.
Перш за все слід зазначити, що при вирішенні даного питання про наявність оригіналу угоди (через ненадання якого суд дійшов висновку про її неукладеність) важливе те, що засвідчуючи копію угоди нотаріус бачив оригінал та саме з оригіналу угоди зняв її фотокопію, яку і засвідчив. Так, відповідно до п. 2 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5 при підготовці до засвідчення вірності копій документів і виписок з них нотаріус особисто звіряє з оригіналом документа копію чи виписку з документа, вірність яких він засвідчує. Зворотного не доведено.
Цим і підтверджується існування оригіналу угоди. Відтак стверджувати про відсутність оригіналу угоди та відповідно не визнавати факт її укладення не відповідає фактичним обставинам справи.
Стосовно доводів позивача, які ґрунтуються на тлумаченні положення глави 7 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо можливості засвідчення копії нотаріально у разі якщо справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа не була засвідчена, слід зазначити наступне.
По-перше: у даній справі не розглядається спір щодо дотримання нотаріусом вказаної норми Порядку. Як вже зазначалося вище, важливим у даній справі є визначення факту наявності оригіналу угоди через відсутність якого суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність факту її укладення.
Суд першої інстанції встановив факт не укладення угоди саме через відсутність оригіналу. Щодо підписання угоди уповноваженими особами, то підробка підпису чи підписання угоди особою яка не мала повноважень для цього були б підставами для визнання угоди недійсною, а не неукладеною, як було у даному випадку. Питання підписання угоди уповноваженими особами висвітлено вище у даній постанові.
Отже, наявністю нотаріально засвідченої копії знятої нотаріусом з оригіналу і підтверджується факт наявності оригіналу (на час його укладення та засвідчення).
По-друге: відповідно до ст. 75 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом. Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Аналогічні положення закріплені і в пунктах 3.1. та 3.3 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5. Так, за вказаними нормами нотаріуси засвідчують вірність копій документів, виданих юридичними особами, за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом. Вірність копії документа, виданого фізичною особою, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.
Оскаржувана угода укладена між сторонами у справі як господарюючими суб'єктами. ОСОБА_5 визначена стороною угоди не як фізична особа - громадянин, а як підприємець.
Згідно ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Отже, враховуючи склад сторін за оскаржуваною угодою, які є суб'єктами підприємницької діяльності, нотаріус правомірно засвідчив копію спірної угоди керуючись ч. 1 ст. 75 Закону України «Про нотаріат» та п. 3.1. глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5 з урахуванням норми ст. 51 Цивільного кодексу України.
По-третє: Відповідно до ст. 48 Закону України «Про нотаріат» при посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред'явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи.
У даному випадку на наданій суду копії угоди нотаріусом вчинено посвідчувальний напис (т. 1, а.с. 94, 95).
В цьому написі вказано, що нотаріусом засвідчено вірність цієї копії з оригіналу документа, в останньому підчисток, дописок, закреслених слів, незастережних виправлень або інших особливостей не виявлено.
Отже, вищевказані доводи представника позивача судом відхиляються. До того ж вони не впливають на факт того, що оригінал угоди дійсно існував та що така угода є укладеною.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати оскаржувану угоду неукладеною.
Недійсним може бути визнаний лише укладений правочин.
Як встановлено судами судом апеляційної інстанції у справі №25/032-12 та у даній справі оспорюваний правочин є укладеним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Доводи позивача про те, що вона не підписувала та не скріплювала печаткою оспорювану угоду спростовуються матеріалами справи (зокрема постановою у справі №25/032-12, висновком судової експертизи, наявністю нотаріально посвідченої копії угоди та ін.) з наведених вище у даній постанові мотивів.
Стосовно доводів позивача відносно положень угоди, які наведені в пунктах 9 та 10 щодо неможливості її оскарження до господарського суду, слід зазначити, що вони є вочевидь нікчемними. Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч. 3 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України угода про відмову від права на звернення до суду є недійсною. Так, позивач звернулася до господарського суду з даним позовом про визнання недійсної угоди. Дана позовна заява була прийнята судом до провадження та розглянута по суті. Отже, право позивача на оскарження правочину не було обмежено нікчемними положеннями угоди. Відтак на даний час відсутнє порушене право позивача яке б підлягало додатковому захисту та відновленню в судовому порядку. Таке право на звернення до суду не втрачалося позивачем та у будь-якому разі було відновлено шляхом розгляду по суті його позову про визнання угоди недійсною.
До того ж, це не впливає на результат розгляду основних доводів позивача щодо не підписання угоди, та на законність угоди в цілому. Інші доводи представника позивача не є підставами для задоволення позову про визнання угоди недійсною з урахуванням зокрема принципу свободи договору та вільного волевиявлення сторін при укладенні оскаржуваної угоди (зворотне не доведено належними засобами доказування).
Отже, відсутні підстави для задоволення позову та визнання недійсною оскаржуваної угоди.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду у даній справі підлягає залишенню без змін.
Оскільки, за результатами розгляду апеляційної скарги рішення місцевого господарського суду залишено без змін, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Київської області від 03.09.2012 у справі №2/013-12 залишити без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на заявника - відповідача у справі.
3. Матеріали справи №2/013-12 повернути до господарського суду Київської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.
Судді Дідиченко М.А.
Буравльов С.І.