Справа № 2-266/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2011 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області

у складі головуючого: судді Яроша С.О.

при секретарі: Прістенській Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Роздольне»про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника, та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

20.04.2011 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до фермерського господарства «Роздольне»про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника, та моральної шкоди.

В позові позивачі посилався на те, що в період з 02.02.2009 року по 12.11.2009 року працював трактористом у відповідача, наказом №8 від 12.11.2009 року був звільнений за п.7 ст.40 КЗпП України, при розрахунку йому не виплатили заробітну плату в сумі 2100 грн., за час виконуваної роботи у відповідача він у відпустці не був, компенсацію за не відбуту відпустку не отримував, на його звернення до керівництва господарства про виплату заробітної плати при звільненні йому було відмовлено, тривалий час він та його сім`я в зв`язку з невиплатою сум знаходиться в тяжкому матеріальному становищі, чим порушено їх звичайний життєвий стан, він вимушений принижуватися, звертаючись з проханням повернути належні йому за законом зароблені ним кошти, при цьому порушується його передбачене ст.43,48 Конституції України щодо своєчасного одержання винагороди за працю та права на достатній життєвий рівень, розмір моральної шкоди з урахуванням суми і строку заборгованості оцінює в сумі 5000 грн., доказами заявлених вимог вважає дані його трудової книжки про час та виконану роботу, прохає стягнути з відповідача на свою користь 2100 грн. в рахунок погашення невиплаченої йому заробітної плати при розрахунку, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або постановлення рішення суду в сумі 31150 грн, компенсацію за невикористану відпустку та моральну шкоду в сумі 5000 грн., а всього 38250 грн.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, суду пояснивши, що працював у відповідача, розрахункових листів не видавалось, 09.11.2009 року отримав заробітну плату за листопад, з 15.11.2009 року по 02.01.2010 року мешкав у м.Донецьку, рік не працював, з 08.10.2010 року по день розгляду справи судом працює, відповідачем йому не виплачена при розрахунку заробітна плата в сумі 2100 грн., прохає стягнути з відповідача на свою користь 2100 грн. в рахунок погашення невиплаченої йому заробітної плати при розрахунку, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або постановлення рішення суду в сумі 31150 грн, компенсацію за невикористану відпустку та моральну шкоду всумі 5000 грн., а всього 38250 грн.

Представник позивача ОСОБА_2 вважає, що позов підлягає задоволенню, суду пояснив, що в період з 02.02.2009 року по 12.11.2009 року позивач працював трактористом у відповідача, наказом №8 від 12.11.2009 року був звільнений за п.7 ст.40 КЗпП України, при розрахунку позивачу не виплатили заробітну плату в сумі 2100 грн., за час виконуваної роботи у відповідача позивач у відпустці не був, компенсацію за не відбуту відпустку не отримував, на його звернення до керівництва господарства про виплату заробітної плати при звільненні йому було відмовлено, тривалий час позивач та його сім`я в зв`язку з невиплатою сум знаходиться в тяжкому матеріальному становищі, чим порушено їх звичайний життєвий стан, позивач вимушений принижуватися, звертаючись з проханням повернути належні йому за законом зароблені ним кошти, при цьому порушується його передбачене ст.43,48 Конституції України щодо своєчасного одержання винагороди за працю та права на достатній життєвий рівень, розмір моральної шкоди з урахуванням суми і строку заборгованості оцінює в сумі 5000 грн., доказами заявлених вимог вважає дані трудової книжки позивача про час та виконану роботу, посилається на п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», який вказує, що «установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв` язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли він у цей же день не був на роботі-наступного дня після пред явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи-по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини»як на те, що обов`язок доведення виплати належних працівникові сум при звільненні покладено на відповідача, який не надав суду доказів про виплату позивачу належних йому сум при розрахунку, прохає стягнути з відповідача на користь позивача 2100 грн. в рахунок погашення невиплаченої йому заробітної плати при розрахунку, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або постановлення рішення суду в сумі 31150 грн, компенсацію за невикористану відпустку та моральну шкоду всумі 5000 грн., а всього 38250 грн.

Представник відповідача Каліберда О.О. позов не визнав, суду пояснивши, що працює годовою фермерського господарства «Роздольне»Гуляйпільського району Запорізької області, позивач був його однокласником, працював господарстві трактористом з 02.02.2009 року, він знав про скрутне матеріальне становище позивача і тому взяв його на роботу, перед звільненням позивача той почав з`являтися на роботу в нетверезому стані, 09.11.2009 року позивач отримав заробітну плату за жовтень місяць 2009 року та 9 днів листопада 2009 року близько 2100 грн., так як позивач збирався їхати до м.Донецька, позивача було звільнено за появу на роботі в нетверезому стані, відомості про нарахування заробітної плати були передані для перевірки до Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області, після перевірки не були повернуті, він неодноразово звертався до перевіряючих з приводу повернення документів, однак йому надавалась відповідь, що документи повернуті,він не має змоги надати їх суду, так як ці документи відсутні на підприємстві, прохає в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Боровик В.В. позов не визнав, суду пояснивши, що сам позивач в судовому засіданні пояснив, що отримав при звільненні належні йому кошти, однак в подальшому змінив свої свідчення, вважає встановленою обставиною те, що позивач отримав при звільнені всі належні йому кошти, відомості про нарахування заробітної плати були передані для перевірки до Пенсійного фонду України в Гуляйпільському районі Запорізької області, після перевірки не були повернуті, відповідач неодноразово звертався до перевіряючих з приводу повернення документів, однак йому надавалась відповідь, що документи повернуті, відповідач не має змоги надати їх суду, так як ці документи відсутні на підприємстві, прохає в задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що працює бухгалтером Фермерського господарства «Роздольне», голова фермерського господарства є її сином, в зв`язку з перевіркою господарства Пенсійним фондом України у Гуляйпільському районі Запорізької області вона надала документи господарства за перевіряємий період, в тому числі і відомості про нарахування заробітної плати за грудень 2007 року по грудень 2010 року, після закінчення перевірки документи були повернуті, ніякого документа про передачу не складалося, через деякий час вони встановили відсутність відомостей про нарахування заробітної плати за грудень 2007 року по грудень 2010 року, позивач отримав заробітну плату за жовтень 2009 року та розрахункові наперед, до господарства з претензіями щодо невиплати йому розрахункових не звертався.

Суд, оцінивши наявні у справі доказі за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на повному, всебічному, об`єктивному та беспосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає встановленими наступні обставини:

02.02.2009 року позивач був прийнятий відповідачем на роботу трактористом, що підтверджується витягом з його трудової книжки (а.с.5).

12.11.2009 року позивач був звільнений з роботи за порушення трудової дисципліни: появу в нетверезому стані п.7 ст.40 КЗпП України, що підтверджується витягом з його трудової книжки (а.с.5).

При звільненні позивача останній отримав усі належні йому суми від відповідача при розрахунку в сумі 2100 грн., що підтверджується свідченнями свідка ОСОБА_5

В період з 15.11.2009 року по 02.01.2010 року позивач мешкав у м.Донецьку, рік не працював. З 08.10.2010 року по день розгляду справи судом позивач працює.

В період з 12.11.20009 року по день звернення до суду :20.04.2011 року позивач до відповідача з вимогою про виплату сум, належних йому при звільненні, не звертався.

26.01.2011 року відповідно до п.2.6 акту про результати планової перевірки сільськогосподарського фермерського господарства «Роздольне»за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року заборгованості по виплаті заробітної плати не встановлено, на день складання акта перевірки заробітна плата сплачена в повному обсязі за весь перевіряємий період, за виключенням грудня 2010 року (а.с.44).

Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч.2 ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідженні та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1ст.57 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1ст.57 ЦПК України ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строк, зазначені в статті 116 КЗпП України,при відсутності спору про їх розмір підприємство,установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд вважає, що позивач не довів суду обставину, яка має значення для вирішення справи, а саме невиплату йому належних сум при звільненні.

Висновок суду грунтується на поясненнях свідка ОСОБА_5 про те, що вона працює бухгалтером Фермерського господарства «Роздольне», їй відомо, що позивач отримав заробітну плату за жовтень 2009 року та розрахункові наперед, до господарства з претензіями щодо невиплати йому розрахункових не звертався, так як цю обставину підтверджує письмовий доказ: п.2.6 акту від 26.01.2011 року про результати планової перевірки сільськогосподарського фермерського господарства «Роздольне»за період з 01.09.2007 року по 31.12.2010 року, відповідно до якого заборгованості по виплаті заробітної плати не встановлено, на день складання акта перевірки заробітна плата сплачена в повному обсязі за весь перевіряємий період, за виключенням грудня 2010 року (а.с.44).

Суд, оцінюючи пояснення позивача щодо обставини: невиплати йому належних сум при звільненні, вважає їх необ`єктивними, не тільки тому, що останній є особою зацікавленою, а також тому, що пояснення позивача як доказ не підтверджені іншими дослідженмими у справі доказами.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», який вказує, що «установши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв` язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства,установи, організації суми в день звільнення, коли він у цей же день не був на роботі-наступного дня після пред явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи-по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, так як позивачем не доведено, що йому не виплачені при звільненні всі суми, що належать йому від відповідача.

А тому позов не підлягає задоволенню як такий, що не підтверджений встановленими обставинами та наданими доказами.

Керуючись ст.8-11,60,88,212-215,218 ЦПК України, ст.116,117,233,237-1 КЗпП України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до фермерського господарства «Роздольне»про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника, та моральної шкоди залишити без задоволення.

З рішенням в повному обсязі особи, які беруть участь у справі, можуть ознайомитися 29.12.2011 року.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: С. О. Ярош