справа № 0670/11446/11

категорія 8.2.3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Панкеєвої В.А.,

при секретарі - Антощук Є.С.,

за участю прокурора, представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі адміністративну справу за позовом виробничо-торгівельного підприємства «Ренесанс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у м.Житомирі, Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2010 р. № 0000022304/0, стягнення коштів,-

встановив:

Виробничо-торгівельне підприємство "Ренесанс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до суду з позовом, який уточнило, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Житомирі від 18.01.2010 р. № 0000022304/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2009 р. в сумі 880000 грн. та листопад 2009 р. в сумі 134000 грн. Позивач не погоджується з зазначеним рішенням відповідача, так, як вважає, що його висновки суперечать вимогам чинного податкового законодавства. Крім того, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь заборгованість по бюджетному відшкодуванню податку на додану вартість згідно декларацій за жовтень 2009 р. в сумі 880000 грн. та листопад 2009 р. в сумі 134000 грн.

В процесі розгляду справи відповідача Головне управління Державного казначейства у Житомирській області замінено на належного - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі і просив їх задовльнити.

Представник Державної податкової інспекції у м.Житомирі щодо задоволення позову заперечила з підстав викладених в письмових запереченнях.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області в судове засідання не з'явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та вчасно, просив справу розглядати без його участі та відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у письмових запереченнях.

В ході слухання справи в порядку представництва інтересів держави вступив прокурор Житомирської області, який просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на законність та обгрунтованість податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Житомирі від 18.01.2010 р. № 0000022304/0.

Суд, вислухавши прокурора та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що виробничо-торгівельне підприємство «Ренесанс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради 04.01.1997 р. № 13051200000000978 та як платник податку на додану вартість перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м.Житомирі.

14.09.2009 р. Державною податковою інспекцією у м.Житомирі проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого на розрахунковий рахунок платника в жовтні та листопаді 2009 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась в період: вересень, жовтень 2009 р., за результатами якої складено акт № 43/23-2/13566695 від 12.01.2010 р.

Так, перевіркою встановлено, що згідно з поданою позивачем податковою декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2009 р. та розрахунком суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок, складає 880000 грн., згідно з поданою позивачем податковою декларацією з податку на додану вартість за листопад 2009 р. та розрахунком суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок, складає 134000 грн.

Згідно висновку контролюючого органу позивачем порушено п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, а саме завищено суму ПДВ, заявлену до відшкодування за жовтень 2009 р. на 880000 грн. та за листопад 2009 р. на 134000 грн., через відсутність підтвердження факту сплати податку до бюджету постачальниками та їх контрагентами. На думку перевіряючих, оскільки постачальниками (та їх контрагентами) позивача не підтверджено факт надмірної сплати ПДВ до бюджету, то у позивача відсутнє право вимагати бюджетне відшкодування.

На підставі даного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м.Житомирі прийняте податкове повідомлення-рішення від 18.01.2010 р. № 0000022304/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2009 р. в сумі 880000 грн. та листопад 2009 р. в сумі 134000 грн., а всього 1014000 грн.

Суд не може погодитись з висновками податкового органу з наступних міркувань.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, із змінами і доповненнями (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закону), бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону).

Згідно п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що між позивачем та іншими суб'єктами господарської діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю «Траст-фонд», товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональне галузеве підприємство «Міттал-Стілл», приватним підприємством «Промислово-торгівельна фірма «Оліс», були укладені договори купівлі-продажу, згідно з яких останні зобов'язались в порядку та на умовах договорів поставляти позивачу продукцію. Передача товару була оформлена виписаними постачальниками податковими накладними, на підставі яких зазначені в них суми податку на додану вартість позивач відніс до податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним законодавством, що підтверджується актом перевірки.

Розрахунки за одержану продукцію, позивачем проведено безготівковими операціями в повному обсязі згідно платіжних доручень, та в ціні придбаного товару сплачено податок на додану вартість повністю, що підтверджується банківськими виписками з особових рахунків позивача.

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. ст.7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Необхідно відмітити, що п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних перевірок контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов'язань за відповідними господарськими операціями.

Посилання податкового органу на те, що суми сплаченого та зарахованого до Державного бюджету України податку на додану вартість в першу чергу використовуються для бюджетного відшкодування, а тому обов'язковою підставою включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата таких сум до бюджету на підставі п.п.7.7.5 п.7.7. ст..7 Закону є помилковими.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що підтверджується дослідженими доказами. При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку - покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.09.2011 р. по справі № К-37773/10.

Вказаний Закон так само як і інші закони не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання який був постачальником товарів /послуг/, так і зокрема тим, який не був постачальником товарів /послуг/, (перевірка по ланцюгу) на вартість яких нарахований податок на додану вартість, включений платником податку до податкового кредиту.

Тобто, позивач правомірно на підставі п.7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів на підставі отриманих від його постачальників податкових накладних, що засвідчує факт придбання ним товарів. Згідно акту перевірки податковий кредит позивача за жовтень 2009 р. на 880000 грн. та за листопад 2009 р. на 134000 грн.

Постачальники підприємства внесені до Єдиного державного реєстру, мають свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до п.п.7.7.1., 7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 р.

Згідно п.п.7.2.3., 7.2.4. п.7.2. ст.7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податків.

З вказаного слідує, що в разі видачі контрагентами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість, покупцю податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, передбаченими Законом, останній має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітний податковий період та в разі від'ємного значення між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за такий період покупець має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Сумніву щодо належного оформлення документів, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту між позивачем та його контрагентами - товариством з обмеженою відповідальністю «Траст-фонд», товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональне галузеве підприємство «Міттал-Стілл», приватним підприємством «Промислово-торгівельна фірма «Оліс» у відповідача не було.

Законне формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними, банківськими розшифровками (виписками).

Судом встановлено, що позивач прямих стосунків з контрагентами контрагентів товариства з обмеженою відповідальністю «Траст-фонд», товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональне галузеве підприємство «Міттал-Стілл», приватного підприємства «Промислово-торгівельна фірма «Оліс», які на думку податкового органу, мали ознаки сумнівності та фіктивності, не мав.

Представником відповідача не надано будь-яких доказів на підтвердження висновків викладених в акті перевірки, хоча відповідно до ч.2 ст.71 КАС України це є його обов'язком.

Під час здійснення перевірок позивача Державна податкова інспекція у м.Житомирі обмежилася виключно посиланнями на ознаки сумнівності деяких учасників ланцюга постачання товарів. У той же час, обґрунтованих доводів щодо недобросовісного характеру діяльності цих платників податку відповідач також не надав, фактам обізнаності з цими обставинами останнього з учасників ланцюга - позивача належної уваги не приділив.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому позивач не наділений правом встановлювати ознаки фіктивності операцій свого контрагента з іншими контрагентами та не може нести відповідальність за їх можливі протиправні дії.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, сам факт, не визначення контрагентом своїх зобов'язань та не сплата їх до бюджету, неспроможність податкового органу отримати відповіді по зустрічних перевірках або їх провести, не може бути підставою для висновку про неправомірність включення позивачем сум податку до податкового кредиту.

Крім того, суд вважає необґрунтованим твердження Державної податкової інспекції у м.Житомирі, що необхідною умовою бюджетного відшкодування - є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача, оскільки така позиція не відповідає положенням пп."а"пп.7.7.2 ст.7 Закону, так, як цією нормою передбачено право на здійснення бюджетного відшкодування в тій його частині, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Що стосується порушеної кримінальної справи стосовно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання, зокрема, щодо директора приватного підприємства промислово-торгівельна фірма «Оліс» ОСОБА_4, то судом встановлено наступне.

Так, вироком Комсомольського районного суду м.Херсона від 25.07.2011 р., який набрав законної сили 15.11.2011 р., у кримінальній справі № 1-232/11 за обвинуваченням ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, встановлено, що з метою уникнення підозри у бухгалтерів, перевіряючих, ОСОБА_4 вирішив використовувати документи від тих фірм контрагентів, які були постійними контрагентами підприємства «ПТФ «Оліс». ОСОБА_4 були надані документи бухгалтеру Софієнко Т.О. на придбання товарів (послуг) у ТОВ «Стіл» у 1 кварталі 2008 р. про отримання металобрухту на суму 2000000 грн. у 2 кварталі на переробку металобрухту на суму 2933333,33 грн., ТОВ «Сінтекс-Юг» у 1-му кварталі 2008 р. про отримання дизпалива на суму 62726,4 грн., у другому кварталі 2009 р. про переробку металобрухту на суму 8666 грн., у ТОВ «Век-експо» у червні 2008 р. про переробку металобрухту 1728 т на суму 300000 грн., а всього на суму 6162726,4 грн. при цьому він наказав їй включити зазначені витрати до валових витрат підприємства у бухгалтерському обліку та у податковій звітності з податку на прибуток підприємства. Насправді зазначені, у наданих бухгалтеру документах, товари (послуги) не були придбані. Бухгалтеру про те, що господарській операції не мали місця в дійсності, відомо не було. ОСОБА_4 пояснив, що він розумів, що даючи бухгалтеру вказівку на включення відповідних сум до декларацій з податку на прибуток ПП "ПТФ "Оліс", він зменшує валові витрати і занижує об'єкт оподаткування.

Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте вказаний вирок не має ніякого відношення до даної справи, оскільки ним встановлено порушення вчинені ОСОБА_4 у 1 кварталі 2008 р., у червні 2008 р. та у другому кварталі 2009 р., а спірний податковий кредит позивачем сформовано за наслідками господарських операцій у жовтні та листопаді 2009 р., тобто у 4 кварталі 2009 р.

Щодо бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість.

Абзацом 1 підпункту 7.7.4. пункту 7.7 статті 7 Закону встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Позивач надав Державній податковій інспекції у м.Житомирі податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2009 р. у строки, встановлені діючим законодавством та про залишок суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню в сумі 880000 грн. Аналогічно позивач надав податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2009 р. та повідомив Державну податкову інспекцію у м.Житомирі про залишок податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню в сумі 134 000 грн.

Виходячи з аналізу п.п.7.7.5., 7.7.6. п.7.7. ст.7 Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Податкові декларації з податку на додану вартість були подані до Державної податкової інспекції у м.Житомирі: за жовтень 2009 р. - 20.11.2009 р. та за листопад 2009 р. - 21.12.2009 р.

У відповідності до п.1.3 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.1997 р. N 209/72, із змінами і доповненнями (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядку), бюджетною заборгованістю з податку на додану вартість є суми, не відшкодовані платнику протягом визначених законодавством термінів відшкодування.

Таким чином, бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість підлягає, а саме: за жовтень 2009 р. - 880000 грн. та за листопад 2009 р. - 134 000 грн.

Вказані суми бюджетного відшкодування, платнику на розрахунковий рахунок не перераховані в строки передбаченні чинним законодавством та складають бюджетну заборгованість.

Відповідно до приписів ст.48 Бюджетного кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до п.4.1 Порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства за висновками податкових органів або за рішенням суду шляхом перерахування відповідних грошових сум з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок, указаний у висновку чи у рішенні суду.

Згідно п.4.3 зазначеного Порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

З урахуванням вищевикладеного суд прийшов до висновку про протиправність рішення Державної податкової інспекції у м.Житомирі, оскільки обґрунтованих доводів щодо недостовірного нарахування позивачем сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень та листопад 2009 р. відповідач не надав, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, а заявлені в деклараціях суми бюджетного відшкодування стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Отже, сплачений судовий збір в розмірі 1703 грн. 40 коп., що підтверджується квитанціями, підлягає відшкодуванню на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст.71, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Житомирі від 18.01.2010 р. № 0000022304/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь виробничо-торгівельного підприємства «Ренесанс»у формі товариства з обмеженою відповідальністю заборгованість по бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість згідно декларацій за жовтень 2009 р. в сумі 880000 грн., за листопад 2009 р. в сумі 134 000 грн. та сплачений судовий збір в сумі 1703 грн. 40 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: В.А. Панкеєва