Справа № 22ц/1290/1168/12
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
головуючого: Оробцової Р.І.
суддів: Карташова О.Ю., Дронської І.О.
при секретарі : Арнаутовій Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Краснодонського міськрайонного суд Луганської області від 21 листопада 2011 року
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним, визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1\2 частку квартири, -
ВСТАНОВИЛА :
У листопада 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого вказав, що з 26.08.1995 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 В теперішній час шлюб розірвано. Позивач вказує, що під час спільного проживання, 26.02.2002 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1. Позивач стверджує, що квартира була набута шляхом укладення договору купівлі-продажу за його кошти; оформленням документів на квартиру займалась відповідач. Але після уходу із родини відповідача позивач дізнався, що набуття квартири відбулось шляхом укладення договору дарування від 26.02.2002 року, згідно з яким ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_4, подарувала зазначену квартиру саме відповідачу особисто, на підставі чого за відповідачем і було оформлене право власності на спірну квартиру. Позивач стверджує, що фактично укладався не договір дарування квартири, а договір купівлі-продажу квартири з відстроченням платежу, гроші на квартиру він сам давав відповідачу; укладений договір дарування вважає удаваним, у зв'язку з чим просила суд встановити, що фактично 26.02.2002 року між ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Оскільки зазначене нерухоме майно придбано в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбу, посилаючись на норми сімейного Кодексу України позивач просив визнати спірне майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та визнати за ним право власності на 1\2 частину зазначеної квартири, як на долю у спільній сумісній власності подружжя. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача понесені судові витрати.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним, визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1\2 частину квартири - відмовлено за необґрунтованістю вимог.
В апеляційній скарзі апелянт вважає, що при розгляді справи у суді першої інстанції, судом не повністю були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, воно є незаконним, не обґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому просить суд скасувати зазначене рішення, по справі постановити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено, що сторони з 26.08.1995 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.10).
26.02.2002 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4, якій діяв на підставі доручення, посвідченого 19.02.2002 року за реєстром №7 виконкомом Хрящуватинської сільської ради від імені ОСОБА_3, був укладений договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар житлову квартиру АДРЕСА_1, дар сторонами оцінений в 3909 грн. зазначений договір підписаний обома сторонами та посвідчений в.о. державного нотаріуса Краснодонської районної державної нотаріальної контори, занесене до реєстру за №123 (ас. 11).
На підставі вказаного договору дарування, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, (а.с. 12). Ці данні підтверджені інформацією КП «Краснодонське МБТІ» № 13 від 05.01 2011 року (а.с.28)
У довідці Хрящуватенської сільської ради Краснодонського району №1004 від 15.11.2010 року зазначено, що рішенням виконкому сільради №11 від 31.01.2008 року, назва АДРЕСА_1 була змінена на АДРЕСА_2, (а.с.41).
26.02.2002 року між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_4, який діяв відповідно до своїх повноважень від імені ОСОБА_3 був укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально саме договір дарування квартири АДРЕСА_1
Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що обов'язковою умовою укладення саме договору дарування є безоплатна передача майна, тоді як за договором купівлі-продажу набувач майна має сплатити відчужувану майна певну грошову суму.
Відповідач ОСОБА_2 не заперечувала того, що позивач вкладав свій заробіток у бюджет родини, яким фактично розпоряджалась вона. Із сімейного бюджету відповідач брав кошти для потреб родини і, в тому числі, для погашення перед ОСОБА_4 заборгованості по оплаті вартості спожитої електричної енергії. Ніяких доказів на підтвердження того, що якість кошти були витрачені родиною для оплати вартості придбаної квартири, позивач суду не надав.
На підставі наведеного суд дійшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_4, діючи від імені ОСОБА_5, передав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 безоплатно, тобто в судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що між сторонами був укладений саме договір дарування. При цьому до вказаних правовідносин не може бути застосоване положення ч. 2 ст. 717 ЦК України, оскільки домовленість між сторонами про компенсацію витрат по оплаті вартості спожитої електроенергії, письмово у договорі не зафіксована, відбулась усно, ОСОБА_4 пояснив, що без оплати заборгованості за спожиту електроенергію компетентні органи відмовлялись посвідчувати договір відчуження майна, а у набувача майна були відсутні кошти для виплати суми, крім того, дарувальником за договором дарування була ОСОБА_3 від імені якої діяв ОСОБА_4, а заборгованість по оплаті електроенергії ОСОБА_2 віддавала ОСОБА_4, який залишав у себе зазначені кошти, без передачі їх відчужувану майна, тобто дані правовідносини, що склались між сторонами, не є обов'язком обдарованого вчинити на користь дарувальника дії майнового характеру.
Відповідно до ч. 1 ст.. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування...
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги що в судовому засіданні встановлений факт набуття відповідачем спірної квартири саме за договором дарування, розглянувши позов в обсязі заявлених позивачем вимог, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до висновку і судова колегія з ним погоджується, що спірна квартира не може бути визнана об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому вимоги позивача про визнання за ним права власності на 1\2 частину спірної квартири - не обґрунтовані.
Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за необґрунтованістю.
Зважаючи на викладене, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Краснодонського міськрайонного суд Луганської області від 21 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ
Головуючий :
Судді :