Справа № 22ц/1290/753/11
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
головуючого: Оробцової Р.І.
суддів:Галан Н.М.,Лісіциної А.І.
при секретарі:Свєтовій Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Краснолуцького міського суд Луганської області від 18 жовтня 2010 року
за позовом ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «Янівське» м. Красний Луч Луганської області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2010 року позивач звернувся до відповідача з позовом, та в його обґрунтування вказала, що вона знаходилася у трудових відносинах з відповідачем з 17.05.2004 року по 19.02.2009 року, та була звільнена по ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію за віком. За час роботи заробітна плата виплачувалась позивачу не своєчасно, що не відповідає нормам ст. 115 КЗпП України. Так, заборгованість по заробітної платі за січень 2009 року складає 831 грн.23 коп., лютий 2009 року 428 грн.00 коп, що підтверджується довідкою №49 від 12.04.2010 виданою адміністрацією ЗАТ «Янівське». Згідно розрахунку позивача сума середнього заробітку, яку відповідач повинен сплатити за час затримки розрахунку складає 17609, 49 грн. з наступного рахунку: 41,63 грн. (розмір середньоденної заробітної плати) х 423 днів (кількість днів затримки з 20.02.2009 року по 20.04.2010 року) = 17609,49 грн. Тому позивач змушений звернутися до суду, і просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 1259 грн.23 коп., середній заробіток за затримку розрахунку в сумі 17609 грн. 49 коп., а також моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
Оскаржуваним рішення суду позов задоволено частково, стягнуто з ЗАТ «Янівське» міста Красний Луч Луганської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 3000 грн. 00 коп., моральну шкоду у розмірі 500 грн. 00 коп.,стягнуто з ЗАТ «Янівське» міста Красний Луч Луганської області на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн., та витрати на технічно-інформаційне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн.
В апеляційній скарзі апелянт вважає зазначене рішення незаконним і необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом невірно надана оцінка доказам розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, та обставини визнані судом щодо обґрунтованості розміру не доведені жодними доказами, суд невірно застосував п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд не розглянув обставини справи і не дав їм належної оцінки, а тому через це просить суд не позбавляти її судового захисту у суді другої інстанції та змінити рішення суду, стягнувши з ЗАТ «Янівське» на її користь середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку у розмірі 17609,49 грн. та моральну шкоду 1000 грн.
Вислухавши доповідь судді, пояснення апелянта, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено, що позивачка була звільнена з підприємства 19.02.2009 року за ст.38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію за віком. За час роботи заробітна плата виплачувалась їй несвоєчасно, що не відповідає нормам ст. 115 КЗпП України. Так заборгованість по заробітної платі за січень 2009 року складає 831грн.23 коп., лютий 2009 року 428 грн.00 коп, що підтверджується довідкою №49 від 12.04.2010 виданою адміністрацією ЗАТ «Янівське».
Її середня заробітна плата на момент звільнення складала 869 грн., відповідно до довідки виданої відповідачем.
Згідно розрахунку позивача сума середнього заробітку, яку відповідач повинен сплатити за час затримки розрахунку складає 17609, 49 грн. з наступного рахунку: 41,63 грн. (розмір середньоденної заробітної плати) х 423 днів (кількість днів затримки з 20.02.2009 року по 20.04.2010 року) = 17609,49 грн.
У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки або розрахунку, він визнається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 16.05.1995 р. №348).
У відповідності до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» під час визначення розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи.
Суд прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги позивачки в частині стягнення середньомісячної зарплати за затримку розрахунку підлягають частковому задоволенню у сумі 3000 грн.
Суд першої інстанції взяв до уваги той факт, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_4 за січень 2009 року виплачена 29.06.2010 року, нарахована компенсація в розмірі 109,26 грн. виплачена у липні-серпні 2010 року, заборгованість за лютий 2009 року виплачена 23.09.2010 року, компенсація нарахована у вересні 2010 року у сумі 52,22 грн.
Встановлене Конституцією України та законодавствами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свободи громадян.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 1000 грн., посилаючись на те, що йому постійно потрібно докладати додаткові зусилля для організації свого життя, віна перенесла моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків. Тому змушена була звернутись до суду за захистом своїх прав, тому що вона позбавлена своєї власності, що також заподіює їй моральні страждання.
Стаття 237-1 КЗпП України закріплює право працівника вимагати відшкодування моральної шкоди, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз'яснень даних в п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спорів про відшкодуванні моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема в порушенні нормальних життєвих зв'язків і неможливості продовження активного громадського життя, фізичного болю, перенесеного в результаті заподіяних страждань і при настанні негативних наслідків.
При визначенні розміру моральної шкоди, суд як, зазначає Пленум Верховного Суду України у п.9 постанови « Про судову практику в справах відшкодування моральної шкоди», виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, і ввав, що в частині стягнення моральної шкоди вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в розмірі 500 грн.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог залежно від характеру і об'єму заподіяних позивачем моральних і фізичних страждань, зокрема врахований характер і тривалість страждань.
Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.
Зважаючи на викладене, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Краснолуцького міського суд Луганської області від 18 жовтня 2010 року року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :